Неділя, 17.12.2017, 01:32
Вітаю Вас Гість
Реєстрація
Вхід









Головна » ТВОРЧА СТОРІНКА » Поезія

Поезія Ігора Шевчука

*   *  *

вільгозасвічений як свіжий сніг

на Водохреща

дім Богоявлення

на Дусі постоїть

вдихнеш –

й засвітишся як той таїнний Синаїт

і подивуєшся й крильми

восплещеш

вільгозасвічений так свіжий сніг

на Водохреща

політний Богом

у повітрі прошумить

на крилах –

дух мій – на єдину мить

зітхне

і не помре у білих печах

от мені втіха

2000

 

Благоговійний менует

Крок зробив – і став.

Висловив. Тим все сказав!

Як стоїш

в народженні Христа…

Ти поет?

О, ти поет!..

А це – благоговійний середньовічний

менует...

Я спитав би: Божа Мати,

і куди це ліплення

з ХХ-го – дівати?..

Тільки мовчки дивимось на Нього:

я і Матір...

О, художнє надбання...

Пастух народивсь –

стоїть ягня!..

Хвостиком до нас!

як ангел

тільки б став...

О  я к  ц е  с т о ї т ь

в  н а р о д ж е н н і  Х р и с т а!

Ти художник?

Ти й поет?

Так с т а н ь от: перший срібний менует...

Запитати б Божу Матір:

Звідки це? – із ХХІ-го...куди

дівати?

Тільки мовчки дивимось з ягням:

на Нього і на Матір...


Це так є... культурну

ліпку оббивати!..

Вознестись!

Та подивилась Божа Мати:

Ігоре, ти стань

хоч як ягня…

Чи не досить нам крилатого коня?

Крок один! –

у світлі Слова стати...

Це ж – Христос!..

І тиха Його Мати.

2.01.2007, досвіток

Чистота Різдва

Моїх очей замилування…

Очей у дусі,

що летять в Твоїм добрі!

І розплав золота

цей

над горою

й на горі

повільно скапує в чиєсь чекання…

Чекав і я Тебе – й мій дух горів!

Моїх очей святе замилування…

Якщо на те є Божа-Твоя воля,

Я б золото Твоє носив знедоленим

На серці і на піджаку, розста́нням…

Вступив на оране, що під горою, поле!

Наших очей святе замилування…

Як виявили б золото:

крупинки дві…

Щоб люди виросли в цей день живі

Й відповіли б на найпроникніші бажання –

І тихо випав чисто  білий сніг

в Різдві…

31.12.2006


* * *
О, істина
як дзенькають ліщинові підвіски...
і в радощах я — в тихій змозі
і я нічого вже не можу написати
я витікаю в Божі сльози
я в істині
я гола кість —
як несказанний провесняний ліс...

невже то істина, що Тобі наймиліше —
це капання із мого серця теплих сліз?

23.11.2008,19.1.2012



Меди

                 «Кажу вам:
                 коли ці замовчать,
                 каміння кричатиме»

А Ти ховаєшся за теплими
дощами;
Запах сухої дошки,
і– вощаний, –
А місця стріч! – спинаються кущами;
До Твого меду завола і камінь!
Густа,
Густа!

І – вигулькне волове око –
Із-за угніздень віть і трав,
з-за рівчаків’я, де ніхто і не ступав
І де і ким я Тебе тільки не шукав...
Та Ти – в підсохлому й завжди
глибока...

сюди, і пріч – і
знов волове око;
щоб чмихнути і потягнуть...
Там втаємничень – за трави високість
Й по рівчакові – не зігнуть...
І соковитий і холодний –
в сухий – звисає – однаковий путь;

Медів! медів!
старатель на сьогодні...
Не домовляється,
не вимовляється червневими дощами...
Не камінь серце моє
і я хоч не камінь...

    ( Ось де!
    новонароджені стояли
    з роси, з дощів і трав
    оперенії
    мадригали... –
    Дві птахи – серцем їх ледь розумію –
    розмовляли...)

А сухі очі мав...
і доступив в росу.
Черкнув Твою медвяную косу.

21.06.2008

* * *
(Те не знайоме тим, хто не досяг)

В церквах,
в святих Твоїх місцях,
Куди душа свобідно лине
Частіше, ніж мигають у Отця
Сонячні ринви, або ягоди малини,
Чи зріє на галяві сік суниць, –
Спалахує той золотистий німб –
І всі вбачають оправдання в нім.
І падають зі мною ниць.

Високий Дух крилить
слухняних терпеливих.
Святому Духу поклонися, горделивець!
Не знаєш, завдяки кому живеш...

1997


Мелодія 

Ти – моя мелодія… і яви себе!
Образне слово – це слово виразне
Запам’ятовує
захоплює
й засвоїть
і апельсини
і маслини
і левкої
всіх поцілують
Поцілують й не образять…
Бог в слові образнім – в кожному
разі…

Тиради ідуть прямо
геть
від цих напоїв!
І мандарини і оливки
З жаги тої
Що й ангели
Й святі і музи во благоє
лише смиренням і любов'ю
всіх засвоюють…

Мелодіє…
ХРИСТОС МОВИВ ТАК ОБРАЗНО
Засвоюють
як сонце –
і як небо голубе!
Ти – моя мелодія, і яви Себе…
Яко мені вбогому

дуже незаможному
з богом у художньому

Чи потрібен я Тобі в розвої? –
В музиці простій – мелодія в розвої?..
Розумієш? Ти схвилюєш ті напої…
Кожен любить як сопілку свій хребет…
Ти – незнана… Як любить Тебе?
Ти моя мелодія, яви Себе…

Як Твоє, Маріє, серце перенести?
Ти ж то навіть не на тему,
вся перезахована – вся:
вустами з тембру…
І несу Тебе!! – претихий і без тями –
і все наше гине, гине у оркестрі!!!..

У грімкучій ямі! у оркестрі…
Я про всю Твою лиш неповторність,
як тепло безпосередності – 
і найсолодші повівання...
завмирання... квітування... сподівання…
Однаково! Голос храмів – і валторни...

Як таке? Який художник все
пригорне
це тепло між нами?…
Чи то ж Ти з характером?…
Чи то я в характері?
Що ж це Ти? І що єсть драма?
Не виснажливе лиш небо голубе!
Заки не дійшов смичок до ями –
Ти в мені, мелодіє, і яви Себе!

Ти мій пульс, Ти не тутешня,
Я страждаю – більш де небо голубе,
І Ти моя сльоза! любов, життя! 
дитинств черешня!
я також обдеру Тебе?! –
Ти – моя мелодія!
І яви себе!!

Ти про те? І я про те!
Образність! –
Що ж, неперевершено, проте…
Як біля ісходищ вод.
Що ж…
А знову втік народ.

24.12.2008

 

Про автора:

Ігор Степанович Шевчук — український християнський поет, член НСПУ з березня 1997 р. Народився у вересні 1953 р. в третій хаті від церкви в с. Стецьки Кам’янець-Подільської обл. Грицівського району. Закінчив Київський політехнічний інститут. Служив в Чехії, повернувся з новим світознанням.
Автор 25 книг, серед яких — 23 книги поезій і поем, одна книга прозових світоглядно- християнських трактатів «Живе в мені Христос», книга перекладу Псалмів українською ритмізованою мовою (два видання).
Драматична поема «Цар духу» перекладена російською мовою.

Прихожанин парафії св. Миколи (Притиски).

Категорія: Поезія | Додав: SERGIY_89 (24.01.2014)
Переглядів: 1741 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Храм Миколи ПритискиОфіційний веб-сайт
^ Вгору ^