П`ятниця, 19.07.2019, 16:45
Вітаю Вас Гість
Реєстрація
Вхід











Головна » 2012 » Лютий » 24 » Синод ховає предстоятеля живцем. Розкол в УПЦ повторюється через двадцять років: тоді усували Філарета, тепер — Володимира
13:32
Синод ховає предстоятеля живцем. Розкол в УПЦ повторюється через двадцять років: тоді усували Філарета, тепер — Володимира
Позавчора в Києво–Печерській лаврі учасники синоду УПЦ Московського патріархату подумки витанцьовували над труною ще живого глави церкви, митрополита Володимира (Сабодана). Синод таки відбувся — попри те що митрополит Київський і всієї України виступив з офіційним документом проти його проведення і засвідчив перед камерами свою дієздатність. Однак маховик перевороту в УПЦ вже запущено. «Домовину» для Володимира змайстрували за кресленнями, надісланими, схоже, безпосередньо очільником Московської патріархатії РПЦ Кирилом (Гундяєвим). Головний вірянин УПЦ МП — Віктор Янукович — чомусь мовчить. Виходить так, що в митрополита Київського не лишилося високих соратників та захисників. Що буде з цією церквою?..

"Русскій мір» підкрався непомітно"

Члени «синедріону» УПЦ МП цілили в найближчу та найвірнішу до митрополита Володимира людину, — архієпископа Переяслав–Хмельницького Олександра (Драбинка), а реально влучили в самого керівника церкви, блаженнійшого Володимира, який останніми роками наважився мати окрему позицію, що розходиться з прожектами патріарха Кирила. Як розповідають люди, бувалі в захристях, митрополит та його секретар і права рука «проштрафились» перед Москвою тим, що не вельми наполегливо втілювали в життя гундяєвсько–кремлівський проект «Русского міра».

Як розповідають очевидці, на розкольницькому синоді під проводом митрополита Одеського Агафангела (Савіна) лунали відверті пропозиції усунути від влади та відправити на спочинок і самого митрополита Київського Володимира. Але, остерігаючись реакції вірян, бунтівні владики з тактичних міркувань постановили обмежитись наразі «малою кров’ю» — Олександром. 34–річного архієпископа вивели зі складу постійних членів Священного синоду та звільнили з посади головного редактора офіційного сайту УПЦ МП. А остаточне розв’язання питання з митрополитом Володимиром відклали до кінця травня — дати 20–річного ювілею Харківського архієрейського собору, на якому Володимира обрали на чоло УПЦ МП. Надто цинічна символіка, але цілком у дусі «Третього Риму».

Керуючись вказівками Москви, владики МП вдруге за останні двадцять років демонстративно наплювали на 34–те Апостольське правило, яке твердить: «Єпископам всякого народу належить знати першого серед них і визнавати його як главу, і нічого, яке перевищує їх владу, не творити без його судження».

Святійший Патріарх Київський Філарет (Денисенко) може пригадати, як 27 травня 1992 року в Харкові владики тоді ще єдиної УПЦ зібралися та незаконно усунули його з посади предстоятеля. Тоді Філарет не припинив боротьбу, а став на шлях будівництва помісної Української православної церкви Київського патріархату. Натомість митрополит Володимир довгі роки очолював філію Московської патріархії в Україні. Дороги Філарета та Володимира на цей час розійшлися. Ще донедавна важко було уявити, що вони матимуть багато схожого. Виявляється, церковна історія, як і світська, має властивість повторюватися. І в яму, колись викопану для іншого, може потрапити той, хто її копав.

Анатомія розколів

Сумнозвісний Харківський архієрейський собор, який поклав початок розколу Української православної церкви, хоч і був офіційно невизнаний молодою Українською державою (його результати заперечено спеціальною постановою президії Верховної Ради), але заклав традицію заколотів проти проукраїнських настроїв у вітчизняному православ’ї. Різниця в одному: раніше Москва била владик і батюшок за конкретні кроки до автокефалії, а тепер — навіть за думки про це.

Уже очевидно, що за організацією нелегітимного зібрання архієреїв УПЦ у Харкові 1992 року стояли російські (по суті, ще радянські) спецслужби. Експерти припускають, що диригенти й нинішнього синодального перевороту в УПЦ МП мають чималі погони. Дуже вже по–військовому крокує єпископат до визначеної мети!

Частина архієреїв, які 21 лютого брали участь у Священному синоді, категорично забороненому листом митрополита Володимира (від 17 лютого 2012 р.), є справжніми «рецидивістами»–правопорушниками, двічі творцями церковного розколу. Двадцять років тому митрополити Агафагел (Савін), Лазар (Швець), Іларіон (Шукало), Онуфрій (Березовський), Іоникій (Кобзєв) «здали» свого предстоятеля, митрополита Київського Філарета. І тепер вони на арені — цинічно топчуться по немічному митрополиту Володимиру, хоча ще вчора клялися йому у вірності та любові.

Схожа ситуація і в тому, що свого часу рішенням Харківського собору єпископи в авральному порядку вилучали зі статуту УПЦ положення про те, що предстоятель обирається пожиттєво. І нині ця норма стоїть їм на заваді.

Московські православні адепти не міняють почерку — ставлять у провину архієпископові Олександру особистісні вади, не згадуючи про справжні причини боротьби за владу. Так колись робили і з митрополитом Філаретом.

Лютневий переворот

У визначенні синоду (журнал УПЦ № 23) його члени виписали, що секретар предстоятеля своєю діяльністю вносить «смуту в життя Української православної церкви». Синодалів обурюють «його (Драбинка) деструктивні дії та недостойна поведінка, інтриганство і спосіб життя сіють смуту і підозру серед єпископату та духовенства, породжують велику спокусу серед вірян».

Виявляється, владики такі цнотливі та непорочні, що один молодий єпископ може їх легко «спокусити». Виникає питання: чим? Певно, ідеєю автокефалії? Але ж на тлі численних корупційних, сексуальних, содомітських скандалів, які вже двадцять років пов’язують із єпископатом УПЦ МП, це не найбільший гріх. Крім того, чи можна назвати достойною поведінку митрополита Одеського, коли він, захлинаючись, вихваляє президента чужої країни, а Галичину називає «українською Чечнею»?

Хоча, як вважають експерти, попри величезні амбіції, відвертий русофіл Агафангел у боротьбі за митру предстоятеля УПЦ стане лише тараном, який проб’є шлях іншим. На фотографії, зробленій у день незаконного синоду в лікарні, за спиною митрополита Володимира причаївся митрополит Донецький Іларіон (Шукало). Кажуть, що він і може стати отим «чортом із табакерки», який вигулькне на людські очі у потрібний момент. Подейкують, Іларіона з Донецька (за нинішньою кадровою модою) прагне підсадити у головне крісло УПЦ МП донецький олігарх Віктор Нусенкіс.

Улітку минулого року цей ортодоксальний скоробагатько з лона московського політичного православ’я вже відзначився зневажливим ставленням до митрополита Володимира та його секретаря. Ще тоді вимагав їх відставки. І якщо раніше рейдери захоплювали заводи та обл¬енерго, то тепер черга дійшла до Української православної церкви Московського патріархату.

Отож, як вважається, демонізований Агафангел, швидше за все, стане перехідною фігурою. Як організатор Харківського собору 1992 року, вже покійний митрополит Никодим (Руснак), поступився владою митрополиту Володимиру (Сабодану). Хоча, звісно, в Москві є на похваті й інші фігури, готові духовно закріпачувати українців під гаслом «чєво ізволітє?»

Дивує, що на тлі відверто нахабної поведінки промосковської фракції в УПЦ МП мовчить київська влада, для якої ця церква — «єдино правильна». Президент Віктор Янукович, який не раз виставляв себе духовним чадом митрополита Володимира, піарився на ньому, заручався духовною підтримкою, але нині ніяк не реагує на кризу в Київській лаврі.

Ситуація з митрополитом Володимиром мала б стати уроком представникам влади, якщо вони не знають вітчизняної історії та не пам’ятають, як за доби Руїни московський уряд чинив із гетьманами, котрі вислужувалися перед Росією, та згодом все одно закінчували життя у сибірах.

Чи стане архієпископ Олександр новим «патріархом Філаретом»?
Драматизм ситуації полягає в тому, що секретаря митрополита Київського, владику Олександра (Драбинка) віддали на заклання Росії нібито як великого «автокефаліста», хоча таким, якщо бути об’єктивним, архієпископ насправді не був. Він є звичайним українцем, який наважився на велику «єресь» — мати власну позицію. Для Московського патріарха Кирила та «інквізиції» з відділу зовнішньоцерковних зв’язків МП цього було достатньо, щоб зарахувати Драбинка до одного ряду з Мазепою.

За однією з версій, «своїх» із Москви били ще й для того, щоб боялися «чужі». Можливо, далі посилиться атака на УПЦ Київського патріархату та Українську греко–католицьку церкву.

Першою жертвою цієї «спец¬операції» став архієрей, який розвернув УПЦ МП у бік більшої толерантності, демократизму. Автор цих рядків ще 28 листопада 2005 року у своїй статті писав про те, що диякон Олександр Драбинко може бути непересічним пастирем (збірка «Без догмату. Релігійні магістралі» — Київ, 2012, в–во «Ярославів Вал»). Пригадую, як рік тому патріарх Філарет казав мені: «Владику Олександра вони, рано чи пізно, все одно з’їдять. Я знаю тих людей. Пройшов через це... Порятунком для нього може бути тільки Київський патріархат». Саме за Драбинка відбулися перші офіційні контакти високих представників УПЦ МП й КП.

Нині владиці Олександру співчувають. Хоча насправді його варто вітати.
Завдяки позавчорашньому рішенню синоду УПЦ МП Драбинко отримав шанс стати значним українським архієреєм, увійти в церковну історію як борець за незалежність Української православної церкви від Москви. Лише в його руках те, чи стане день 21 лютого початком великої справи на благо народу, чи сумним кінцем.

КОМЕНТАРІ З ПРИВОДУ:

Андрій Юраш, 
релігієзнавець:


— Усування в УПЦ МП архієпископа Олександра з синоду є фактичним усуванням митрополита Володимира. Треба розуміти, що секретар був містком між предстоятелем УПЦ і зовнішнім світом, українським суспільством. Так члени синоду реалізували свої особисті цілі.

Я з жалем спостерігав недолугість та ницість лаврського українства. Адже рішення озвучував архієпископ Митрофан, якого вважали наближеним до митрополита Володимира та архієпископа Олександра. У засіданні синоду брав участь і схвалив його єдиний відвертий «автокефаліст» — митрополит Черкаський Софроній (раніше він перебрав на себе будівництво кафедрального собору). На звільнену посаду керівника відділу зовнішньоцерковних відносин призначено особистого друга владики Олександра — архієпископа Антонія. Керувати інформаційними ресурсами надалі буде найближчий співробітник митрополичого секретаря — протоієрей Георгій Коваленко. На жаль, жодного протесту проти таких дій учасників Синоду ми поки не почули. Зрада, підлість і боягузтво стали рисами церковних малоросів, які заради посад готові йти на все.

Олег Медведєв, 
політтехнолог, експерт із церковних питань:


— Двадцять років тому, коли таким чином усували з УПЦ митрополита Філарета, мало хто міг уявити, що подібна доля спіткає митрополита Володимира. Він став жертвою вчорашніх соратників, які ховають свого предстоятеля живцем. Дії членів синоду УПЦ МП, які зібралися без благословення глави церкви, є ні чим іншим, як неканонічним та незаконним збіговиськом. Те, що своєю ритуальною жертвою біснуватий, прости Господи, митрополит Агафангел обрав архієпископа Олександра, нікого не повинно вводити в оману. Бо удар спрямований проти митрополита Володимира. По суті, владика Олександр залишився єдиним єпископом, який зберігає вірність предстоятелю УПЦ МП. Решта владик хоч сьогодні готові загнати митрополита Київського в Лаврські печери.

Усі звинувачення на адресу Олександра (Драбинка) про те, що він дискредитує церкву, не витримують критики. Церкву дискредитують ті єпископи, які намагаються бути оперативнішими за Господа Бога, який ще не призвав митрополита Володимира до себе. Вони хоч і напозір моляться за його здоров’я, а насправді відправляють 

Юрій Дорошенко. «Україна Молода» 23 лютого 2012 р.

Переглядів: 2508 | Додав: SERGIY_89 | Теги: Цікаве та корисне, Новини
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Храм Миколи ПритискиОфіційний веб-сайт
^ Вгору ^