Середа, 20.09.2017, 15:53
Вітаю Вас Гість
Реєстрація
Вхід











Головна » 2017 » Березень » 29 » ПОКАЯННЯ СВЯТОЇ МАРІЇ ЄГИПЕТСЬКОЇ
14:00
ПОКАЯННЯ СВЯТОЇ МАРІЇ ЄГИПЕТСЬКОЇ
В одному з палестинських монастирів жив старець, прикрашений благочестям життя і розумністю мови. З ранніх літ і до 53-х років він ревно виконував чернечу обітницю, пройшов всі щаблі посницьких подвигів, ба¬гато працював і постійно вдавався до божественних піснеспівів і шукав повчань у божественних книгах.
Здавалося б, він досяг всього, чого прагнув, але тут його стала спокушати думка: навряд чи є ще на землі чернець, який би став врівень з ним, отже, він досяг повної досконалості.
Коли старець роздумував таким чином, з'явився ангел і сказав, що немає людини, яка б могла сказати, що досягла досконалості, і порадив ченцеві, аби дізнатися, скільки шляхів ведуть до спасіння, піти до монастиря, що стоїть при річці Йордан.
Зосима так і зробив. Знайшов той монастир і лишився жити в ньому. Монахи цього монастиря служили Господу безнастанним співом, всенічною молитвою та постійною працею. На устах їх завжди були псалми і ніколи не почути було зайвого слова.
Був у тому монастирі звичай, заради якого Бог і привів туди Зосиму. Першого тижня Великого посту, причастившись за літургією Святих Таїн, монахи прощалися один з одним і просили в ігумена благословення на наступний подвиг. Після того, взявши трохи їжі, вони вирушали в пустелю, переходили Йордан, а тоді розходилися навсібіч і продовжували своє життя на самоті у постійній молитві.
 Так минав Великий Піст, а за тиждень до Воскресіння Христового ченці збиралися в обителі, аби урочисто, відзначити це свято, ніколи не запитуючи одне одного – хто і як провів час у пустелі.
Отак вирушив до пустелі і чернець Зосима. Блукаючи пустелею, він постійно звершував молитовний подвиг, спав мало, їжі вживав ще менше. І чимдалі йому хотілося знайти хоч когось із подвижників, який би міг надихнути його на подальший шлях.
Минуло двадцять днів, і якось, молячись, Зосима побачив праворуч себе мовби тінь людського тіла. Зо¬сима спочатку подумав, що то бісівське видіння. Став хреститися й молитися, але тінь не зникала, а повер¬нувшись, він побачив голу людину, геть зчорнілу на сонці, з вигорілим волоссям. Зосима з радістю кинувся до неї, бо ж давно не бачив не лише людину, а й звірину. Але та людина кинулася навтьоки. Зосима біг трохи швидше, і хоч і помалу, все ж наздоганяв втікача і гукнув:
— Навіщо ти втікаєщ від мене, грішного старця? По¬чекай мене, негідного й немічного, ради надії возда¬яння за твій подвиг. Дай мені благословення твоє.
Людина зупинилася і промовила:
— Авво Зосимо, пробач мені, я не можу постати пе¬ред тобою, бо я жінка і, як бачиш, гола. Але якщо хочеш дати мені свою молитву і благословення, то кинь мені якусь одежину, й тоді я звернуся до тебе з проханням.
Зосима перелякався — відкіля ця людина знає його ім'я, але подумав, що вона просто прозорливиця, і кинув їй щось із одягу свого. Жінка як могла прикрила на¬готу свою і звернулася з проханням благословити її. У відповідь Зосима просив про те ж саме.
Жінка мовила, що швидше Зосима, який має священний сан, може молитися за неї, але з обов'язку послуху вона виконає його прохання.
І жінка почала молитися так тихо, що монах не чув і не розумів слів, але за якийсь час побачив її на лікоть від землі — вона молилась, стоячи в повітрі. Побачивши таке, він упав на землю і тільки що міг сказати як «Господи, помилуй», думаючи, що то привид.
Але жінка, піднявши його із землі, мовила, що не варто думати про привиди, вона просто грішниця.ю очищена лише святим хрещенням. Не дух, а земля, попіл.
Чернець попросив її розповісти про себе і своє життя, не заради цікавості, а для того, щоб вона могла дати пораду йому, грішному, адже він і пішов до пустелі для того, щоб славити Господа, і якщо Бог звів їхні шляхи, отже, Йому це угодно
І жінка стала оповідати, що народилася в Єгипті, а коли їй виповнилося дванадцять років, зневаживши батьківську любов, вона пішла з дому до Александрії.
— Як я втратила свою дівочу чистоту і як віддалася любодіянню, - розповідала жінка, - про це нині мені без сорому не можу не тільки казати, а й думати, тому скажу коротко. Сімнадцять років чи навіть більше я здійснювала блуд з усіма, хто побажає, і не заради подарунку чи плати, а лише від похоті мого тіла. Я бідувала й голодувала, але завжди прагнула ще більше впасти в багно блуду.
Якось під час жнив я побачила багато людей, що прямували до моря. Спитала в одного з них, куди вони йдуть. І мені відповіли, що йдуть на корабель, щоб плисти до Єрусалима на свято Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього. Я попросилася з ними на корабель, запропонувавши замість плати тіло своє. Хтось жахнувся, а хтось і пристав на мою пропозицію.
– Що я тільки не робила на тому кораблі, – продов¬жувала жінка, – а потім і в Єрусалимі, оповісти не мож¬на. Я й досі думаю – як це не розверзлася піді мною земля і не вкинула мене живою до пекла.
Нарешті настав день свята Воздвижения, а я все продовжувала спокушати юнаків і паломників. Але по¬бачивши, що всі йдуть до церкви, пішла і я. Але як не прагнула я разом з усіма увійти до храму, у мене нічого не виходило. Люди йшли собі, а мене, окаянну, якась Божественна сила не допускала. Три чи чотири рази намагалася я увійти, але зрештою залишилася сама у притворі, навіть порога не могла переступити.
Тільки тоді я збагнула, яка вина не дає мені побачити Животворне древо Хреста Господнього. Світло спаси¬тельного розуму, правда Божа, яка освітлює душевні очі, торкнулася серця мого і вказала, що мерзота справ моїх не дає мені увійти до храму. Тоді я стала гірко плакати і, побачивши на стіні ікону Пресвятої Богоро¬диці, звернувши до неї тілесні й душевні очі, я ви¬гукнула:
– Володарко Діво, я глибоко знаю, що не можу не¬чиста і осквернена, дивитися на святий образ Твій. Буде правильним, якщо твоя цнотлива чистота зненавидить мене, гулящу. Але я чула, що Бог, народжений Тобою, для того і втілився, щоб закликати грішників для покаяння. Прийди ж до мене, яку залишили всі, на допомогу. Дозволь мені увійти до церкви і побачити те чесне древо, на якому пролив кров Свою за спасіння грішників Народжений Тобою. Тим більше, що не торкнеться від цього дня скверна блуду тіла мого і піду я туди, куди Ти, поручительнице мого спасіння, поведеш мене.
Тепер уже ніхто не завадив мені увійти до храму, і я сподобилась побачити Животворне дерево, зрозуміла тайни Божі і зрозуміла, що Бог не відкине того, хто розкаявся. Впавши на землю, я вклонилася Чесному Хресту і трепетно поцілувала його. А тоді, вийшовши з церкви, впала на коліна перед святою іконою Богоматері, дякувала Їй і просила вказати мені шлях спасіння. І почула я голос, мов здалеку, який говорив мені, що коли я перейду Йордан, то знайду там повний спокій.
І я, дізнавшись, які ворота ведуть до Йордана, швидко пішла вперед. Хтось мені дав на дорогу три монети, на які я купила три хлібини. Цілий день я йшла і йшла і, вже коли сонце було на вечірньому прузі, дісталася церкви Святого Іоанна Хрестителя., де помолилася, а вмивши в Йордані своє обличчя і руки, повернулася до храму, причастилася Таїн Христових. З'їла половину хліба і, напившись води з Йордану, заснула, а наступного дня рано-вранці перебралася на цей берег і знову звернулася до Богородиці з молитвою, як мені бути далі. Так я пішла до пустелі, де блукаю до цього дня, шукаючи спасіння від душевних і тілесних страждань, яке, сподіваюсь, надасть мені Бог. ^
Коли Зосима запитав жінку, скільки років минуло відтоді, як вона блукає пустелею, вона відповіла, що сорок сім. А на поживу спочатку їй знадобилося ті дві з половиною хлібини, які так скам'яніли, що вона чувалася ними кілька років.
— Як же ти прожила стільки років і жодна спокуса не мучила тебе?
— Повір мені, отче, що сімнадцять років я прожила в цій пустелі і боролася зі своїми пристрастями, як з лютими звірами. Коли я бралася до їжі, то згадувала про м'ясо й вино, якого я багато пила і їла свого часу. Інколи у мене з'являлося бажання співати облудних пі¬сень. Тоді я проливала сльози і згаду¬вала обітниці, які дала, йдучи в пустелю. Вогонь пристрасті раптом спалахував в мені, і я падала на землю і я не вставала день і ніч, поки Божественне світло не сходило на мене, відганяючи безсором¬ні думки. Тоді я дякувала своїй Поручительниці за допомогу в моїх стражданнях. Так було сімнадцять років, а потім сила Божа перетворила мою грішну душу і смиренне тіло. Нині мені не страшний голод і холод, бо харчуюся і вкриваюся тільки словом Божим, бо не хлібом єдиним житиме людина.
Коли чернець і свята прощалися, то жінка попросила його прийти наступного року і чекати її у Чистий Четвер біля обителі, не переходячи Йордану, і принести їй Святих Дарів, бо не причащалася відтоді, як пішла в пустелю. А ще просила не розповідати про неї нікому, аж поки Бог не візьме її від землі.
Через рік, коли братія за звичаєм і уставом монастирським після молитви зі співом пішла у пустелю, хворий Зосима лишився в обителі, а як надійшов день Тайної вечері, чернець поклав до кошика чашу з Пречистим Тілом і Кров'ю Христовою, а також кілька сушених фініків і смоквин, трохи вимоченої пшениці, вийшов з обителі і став чекати.
За якийсь час Зосима побачив на тому березі жінку і злякався, що вона не зможе здолати водне плесо, але тут та¬ки узрів, що вона йде по воді наче по суші, і хотів вклонитися їй, але свята гукнула, щоб він не робив цього, бо він священик і несе Святі Тайни.
Свята, вийшовши на берег, попросила у нього, благословення, помолилася, причастилася і попросила ченця, щоб він прийшов ще через рік, але вже на те місце, де вони вперше побачилися, бо так хоче Бог.
За рік Зосима знову пішов до пустелі, відшукав те місце, де вперше побачив святу, але, роззирнувшись, нікого не побачив, і, тільки досягши струмка, побачив святу. Вона лежала мертвою, склавши руки. Обличчя її було звернуте на схід, а над головою був напис: «Поховай, авво Зосимо, на цьому місці тіло смиренної Марїї, віддай прах прахові».
«Як же його бути, - подумав Зосима, - не маючи лопати, викопати могилу», але тут побачив величезного лева, щл стояв біля преподобної і лизав їй ноги. Тоді Зосима мовив звіру:
— Велика подвижниця звеліла мені погребти тіло її, але я старий і немає жодного знаряддя, а обитель далеко. Викопай же ти кігтями могилу, а я погребу тіло преподобної.
Лев мовби зрозумів ці слова і передніми лапами викопав яму. Чернець прочитав молитву, зросив сльозами ноги преподобної і прикрив її землею.
Прийшовши до монастиря, Зосима розповів братії про преподобну Марію. Всі дивувалися величі Божій, і вирішили зі страхом, вірою і любов’ю шанувати пам'ять преподобної Марії Єгипетської, відзначати день її упокоєння.
Спочатку ту оповідь передавали усно, а потім святий Софроній записав її, щоб ті, хто прочитає і дізнається про життя блаженної Марії, догоджали Богові своїми благочестивими думками і трудами.
 

За свят. Димитрієм Ростовським
(Тупталом)
Переглядів: 2477 | Додав: SERGIY_89 | Теги: Житія святих, Новини
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Храм Миколи ПритискиОфіційний веб-сайт
^ Вгору ^