Понеділок, 18.12.2017, 09:53
Вітаю Вас Гість
Реєстрація
Вхід











Головна » 2014 » Листопад » 16 » «І самі не входять, і бажаючих увійти – не пускають»
18:47
«І самі не входять, і бажаючих увійти – не пускають»
Коментар Прес-центру Київської Патріархії щодо негативної реакції Митрополії УПЦ МП на підписаний у Рівному Меморандум про єдину Церкву.

З подивом і розчаруванням у Київській Патріархії сприйняли реакцію Митрополії УПЦ Московського Патріархату на підписання ієрархами Українських Церков 13 листопада 2014 р. у м. Рівному «Меморандуму про єдину Україну та єдину Українську Помісну Православну Церкву». Наповнений безпідставними звинуваченнями та відвертим перекручуванням фактів коментар голови Інформаційного відділу УПЦ МП єпископа Климента (Вечері) вимагає належної реакції та пояснень.

Розпочинаючи свій коментар словами вітання щодо спроб пошуку шляхів збереження міжрелігійного миру та підтримання стабільності в українському суспільстві, єпископ Климент в подальшому фактично заперечує себе, піддаючи подію в Рівному різкій критиці.

У офіційному коментарі речника Московського Патріархату в Україні використовується старий радянський метод заперечення реальності посиланням на прийняті колись декларативні документи, цього разу – на рішення Собору єпископів УПЦ МП. Але Євангеліє навчає нас судити не за словами, а за ділами.

На словах керівництво УПЦ МП виступає і за діалог та подолання церковного розділення, і за єдність та незалежність України. Але якими є діла?

У лютому (!) цього року було створено комісію УПЦ МП для діалогу з Київським Патріархатом. Але за цей час комісія так і не знайшла часу та можливості провести хоча би одну (!) офіційну зустріч для спільного з представниками Київського Патріархату обговорення питань, які, власне, становлять предмет діалогу і для обговорення яких комісія була створена.

Нам достеменно відомо, що блокування роботи комісії відбулося навесні цього року і триває досі з розпорядження митрополита Онуфрія, який діяв за вказівкою з Московської патріархії. Тому неправдивим і лицемірним є намагання перекласти на Київський Патріархат відповідальність за відсутність діалогу. Якщо речник Митрополії не знає деталей – нехай розпитає членів комісії УПЦ МП, з якими неодноразово у неофіційному порядку представники Київського Патріархату намагалися знайти погодження щодо дати та порядку денного для першого спільного засідання. Сподіваємося, що члени комісії УПЦ МП зможуть дати з цього приводу достовірні роз’яснення.

Зараз ми можемо вже ясно бачити, що єдиною стратегією Московського Патріархату та представників його волі у керівництві УПЦ МП є консервування існуючого стану розділення Української Церкви. Керівництво Московського Патріархату шалено побоюється відкритого, прямого і чесного діалогу з Київським Патріархатом, цим самим засвідчуючи підсвідоме розуміння слабкості та фальшивості своїх нинішніх позицій. Всі нечисленні зрушення у справі діалогу, які відбулися, по суті, лише завдяки особистій волі та підтримці блаженної пам’яті спочилого митрополита Володимира (Сабодана) – зустріч у Митрополії в грудні 2007 р., зустріч комісій з підготовки діалогу в жовтня 2009 р. – засвідчили великий позитивний потенціал та можливість плідної співпраці двох сторін. Саме цього і боїться Москва – що українські православні самостійно знайдуть вихід з того стану протистояння, у який їх було загнано діями керівництва РПЦ на початку 90-х років минулого століття.

Власне, успішний досвід підписання Меморандуму в Рівному став ще одним підтвердженням цього: якщо українські ієрархи не телефонують до Москви, щоби отримати інструкції, як їм діяти, а керуються своєю пастирською совістю, досвідом та відповідальністю перед Церквою і народом – то вони досить швидко знаходять порозуміння навіть у болючих питаннях. У цьому контексті сміхотворними є намагання пояснити позицію архієреїв УПЦ МП з Рівненщини лише міфічним «тиском з боку влади».

На наше переконання саме успішність Меморандуму викликала таку негативну, нервову, сумбурну за стилем і змістом реакцію з боку митрополита Онуфрія і його московських керівників, озвучену через речника УПЦ МП. Не маючи чим фактично дорікати, представник Митрополії обурюється тим, що архієреї УПЦ МП підписали Меморандум без отримання згоди митрополита Онуфрія. Який, за виявленою вже звичкою, відразу би почав телефонувати в Москву за вказівками – як діяти?

Тож, як бачимо, у цій ситуації нинішнє керівництво УПЦ МП повидить себе, як книжники і фарисеї, про яких свого часу Господь сказав, що вони сіли на місці Мойсеєвому, самі до Царства Божого не входять, а тих, хто бажає увійти – не пускають. Так само і нинішні очільники Київської Митрополії Московського Патріархату – самі для подолання розділення і досягнення церковної єдності нічого не роблять, а тих, хто починає щось робити – цькують і всіляко їм перешкоджають.

Викликають великий подив намагання ототожнити Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву, яка є предметом віри, як про це свідчить нам Символ віри, із земною юридичною структурою, яка є лише частиною розділеної Помісної Української Православної Церкви і так само є лише частиною Церкви Христової. Слідуючи логіці речника Митрополії УПЦ МП з необхідністю маємо прийти до висновку, що не лише УПЦ МП є «Помісною Церквою», але і кожна єпархія, як мала місцева Церква, повинна називатися «Помісною Церквою» та до неї слід прикладати найменування «Єдина, Свята, Соборна і Апостольська Церква». То що, невже в Україні існує п’ять десятків «Помісних Церков» у складі лише Московського Патріархату, і кожна з них – Єдина, Свята, Соборна і Апостольська? Богословська неспроможність та абсурдність спроб ототожнити єдність Церкви Христової з адміністративною єдністю структур Московського Патріархату є очевидною.

На завершення змушені різко засудити спроби Московського Патріархату в Україні перекласти свою відповідальність за розбрат в українському суспільстві з себе на Київський Патріархат.

Численні випадки – а їх сотні по всій Україні – коли священики і єпископи УПЦ МП відкрито виступають з антиукраїнськими проповідями, закликають підтримувати російську агресію, агітують очікувати «російських братів-визволителів», залишаються без жодної належної реакції з боку керівництва Митрополії УПЦ МП. В той час, коли Меморандум, в якому засуджено російську агресію проти України, отримав миттєву негативну реакцію з Митрополії, вона досі не спромоглася пояснити суспільству низку кричущих фактів:

- масову участь духовенства УПЦ МП, в тому числі навіть зі зброєю в руках, у підтримці терористів на Сході України;

- антиукраїнську проповідь єпископа Лонгіна (Жара), вікарія Буковинської єпархії, яка опублікована численними джерелами в Україні, Росії та Румунії та досі не спростована;
- публічне благословення штатним священиком Донецької єпархії лідера терористів Гіркіна-Стрєлкова, здійснене після богослужіння у храмі при захопленому управлінні СБУ в Донецьку;

- публічне благословення митрополита на спокої Іоаникія (Кобзєва) та священика Луганської єпархії Б. Федьківа лідеру терористів Луганщини Плотніцькому під час церемонії його «інавгурації» як «глави ЛНР»;

- публічне благословення штатного священика МП з м. Луганська прапора, військ та зброї терористів на центральній площі Луганська 1 листопада ц.р., про що свідчать інформаційні повідомлення та фотографії;

- вручення від імені митрополита Онуфрія орденів УПЦ МП св.. Нестора Літописця низці антиукраїнських діячів, які відомі своєю публічною підтримкою сепаратистів і терористів: протоієрею О. Авдюгіну з м. Ровеньки на Луганщині, близького до Кремля і спецслужб Росії архімандриту Тихону (Шевкунову) з Москви, головному редактору рупора антиукраїнської пропаганди порталу «Інтерфакс-Релігії» В. Трубєцкій; в липні ц.р. також виняткова церковна нагорода, другий хрест з прикрасами, з благословення митрополита Онуфрія була вручена одному з лідерів закарпатського сепаратизму протоієрею Д. Сидору.

Ці прикрі факти можна, на жаль, ще довго наводити.

Митрополити Варфоломій і Анатолій знайшли в собі мужність чітко і однозначно заявити про засудження російської агресії на сході України, в той час, як митрополит Онуфрій досі лицемірно називає війну Кремля проти України «громадянським протистоянням». Можливо саме це, а не суто церковні питання, викликало таку шалену реакцію на Меморандум?

Все більше і більше вірних і духовенства УПЦ МП бачать таку дволичну і лицемірну позицію свого керівництва, мовчазне потурання сепаратистам, виконання волі Кремля в його агресії проти України. Саме тому, а не через «агресію Київського Патріархату», у багатьох парафіях УПЦ МП вже перестали поминати ім’я Московського Патріарха Кирила за богослужінням, а в деяких взагалі бажають вийти з юрисдикції МП.

Рівненський Меморандум показав, що за наявності доброї волі та бажання між православними в Україні можна знайти порозуміння. І ніякі спроби знецінити та оббрехати це значне досягнення прислужникам Москви не допоможуть.
Переглядів: 2090 | Додав: Prytyska | Теги: Новини
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Храм Миколи ПритискиОфіційний веб-сайт
^ Вгору ^