Вівторок, 21.11.2017, 13:19
Вітаю Вас Гість
Реєстрація
Вхід










Головна » Файли » Житія Святих на кожен день

Житіє святого отця нашого Василія Великого, архієпископа Кесарії Кападокійської
14.01.2012, 20:42
Серед євреїв найкращий, серед учителів премудрий і серед усіх святих великий угодник Божий Василій батьківщиною мав Кападокію, батька також ім'ям Василій, матір же Емілію. Народився у роки Великого Констянтина, при кінці його царювання. У сім років батьки віддали його на книжне навчання, і в ньому робив успіхи швидко завдяки гостроті розуму свого — за п'ять років філософію осягнув. Тоді залишив свою батьківщину, пішов в Атени, які були тоді матір'ю всієї еллінської премудрости, де ж віддав себе одному славному учителеві на ім'я Євнул[31]. Мав там собі й инших учителів — Гимерія й Проєресія. Проте таким був учнем, що до учителів своїх у премудрості дорівнявся, ще ж і перевищив їх. І дивувалися учителі розуму його і старанності, цнотливості й чистоті життя його. Були в нього там друзі, що вчилися разом з ним: Григорій, який пізніше був єпископом Назіянзу, тоді патріярхом Царгороду, Богословом названий; і Юліян, який пізніше став царем Риму і Греції і відступником від Бога; та Ліваній[32] Софіста. Була ж між Василієм та Григорієм любов велика й нерозлучна: бачили-бо один одного благочесним, і покірним, і цнотливим, і через те перебували один з одним у такій любові, ніби одна була в них душа у двох тілах. Турбувався немало Василій про те, щоб пізнати божественної премудрости таїнства. Поклав-бо в серці своєму дивний той муж не куштувати швидше хліба чи вина, поки з Вишнього промислу не подасться йому розуміння неосяжного. І пробувши в школах літ п'ятнадцять, усю еллінську премудрість пройшов до кінця і звіздарського мистецтва вивчився. Проте ще не досягнув такої істинної премудрости, аби досконало пізнати Премудрішого від усіх Творця, Істинного Бога. Коли одної ночі він не спав і про конечну премудрість розмірковував, раптом сталося якесь божественне осяяння в серці його, що запалило в ньому бажання, аби дослідити йому кожне віри писання. Зали-шив-бо Атени і друга свого Григорія, переконаного тоді атенцями, щоб вивчати риторику, і пішов до Єгипту. І до одного архимандри-та на ім'я Порфирій прийшовши, попросив у нього Святих Книг, з яких би міг пізнати божественні догми. І пробув там рік один, насолоджуючись поученням слів божественних, водою ж і зіллям харчувався. І, вивчивши Святе Письмо, пізнав віру істинну. Тоді, попросивши благословення, пішов до Єрусалиму побачити святі місця і чуда, що там бувають. Туди прибувши, прийшов знову в Атени і там з багатьма філософами про віру сперечався і приводив еллінів до Бога, показуючи їм путь спасіння. Шукав же учителя свого Євну-ла, щоб і його привести до непорочної віри, — такий дар піднести йому хотів за труд його. І, обійшовши всі училища, знайшов його, що на передмісті з иншими філософами бесідував: питали один в одного про любомудрість, — такий-бо в них був звичай щось нове говорити або слухати. Коли ж змагався Євнул із філософами (любомудрами) за якесь слово, прийшов Васи-лій, зразу розв'язав той софізм і заперечив. Питали один в одного: "Хто той, що заперечив філософові?" Відповів Євнул, кажучи: "Або Бог, або Василій". І, впізнавши Василія, Євнул відпустив приятелів і учнів своїх, сам же сів із Василієм, і пробули три дні в бесіді один з одним, не ївши, питаючись один одного про філософію. Спитав-бо Євнул Василія: "Яка природа любомудрости (філософії)?" Він же відповів: "Єством ліо бомудрости є пам'ять про смерть". Після цього говорили про світ, що хоч і солодкими є мирські слова, проте гіркий є вельми світ для того, хто тримається за нього пристрасно. Й иншою є слава тілесна, инша ж — єства безтілесного. И ані неможливо є, щоб хтось обома славами разом насолоджувався: ніхто ж бо не може двом панам служити[33]. Проте, як доброчинства сила велить, подрібнюємо для голодних хліб розуму і тих, що через свою злість позбулися покрову чеснот, під покриття добрих діл уводимо. Бо, кого бачимо нагого, одягаємо, а не зневажаємо плоть нашу. Тоді почав йому зображати притчею Спасову доброту і чоловіколюб'я до тих, що каються, поклавши спершу мислеш три дощечки на переддвер'ї помислів. Одну — вище дверей, що мала на собі написи чеснот: мужність, мудрість, правда і цнотливість. Другу — з лівого боку, що мала написи спокус з обох боків же її: нестримність, блуд, пияцтво, безсоромність, лінь, звідництво, злослів'я, облесність та инших бід багато. З правого боку поклав дощечку, що мала написане на собі покаяння, що стояло прекрасно без трепету, тихо усміхалося, супротивним забороняючи, своїх же людей утішаючи. Поблизу покаяння зображено було повстримність, покору, чистоту, соромливість, страх, милосердя і багатьох чеснот збір. І каже: "Є в нас. о Євнуле, не образи ані не думки, але саме справжнє, що справді наставляє нас до спасіння. Воскреснемо-бо всі: одні — в життя вічне, инші ж — у муку й осоромлення вічне, і станемо перед судом Христовим, як же навчають нас веле-гласні пророки: Ісая, Єремія, і Даниїл, і Давид, і божественний апостол Павло. Після них і Сам покаяння Податель і Винагороджувач Господь, що ягня шукав загибле і блудного сина, котрий з покаянням повертається, з любов'ю обнявши, цілує, одежею світлою і перснем прикрашає і частує. Таку ж однакову винагороду подає тим, хто в одинадцяту годину прийшов, яіс же і тим, що понесли тягар дня і спеки[34]. Він нам, що каємося і народжуємося від Води і Духа, подає те, що око не бачить, і вухо не чує, і на серце людині не зійде, що приготував Бог для тих, хто любить Його[35].

Коли це Василій сказав, закричав Євнул: "О Василіє небо-явленний, через тебе увірував в єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця всього, і воскресіння мертвих очікую і життя будучого віку! Амінь. Це ж є знак моєї до Бога віри. Усе, що маю, у твої передаю руки, і решту життя свого часу з тобою буду, і народження від Води і Духа бажаю". Сказав же Василій: "Благословен Бог наш віднині і довіку, що осяяв світлом істини розум твій, о Євнуле! І від великого тебе блуду привів у пізнання милосердя Свого. Коли ж зі мною, яіс же кажеш, перебувати хочеш, скажу тобі, яким чином про спасіння наше потурбуємося, із сітей тутешнього життя визволимося. Продамо всі маєтки, що в нас є, і роздамо бідним. Самі ж підемо до святого града побачити ті чуда, що там є, і до Бога дерзновення там здобудемо". І так все добре для потребуючих витративши і купивши білий, як до святого хрещення, одяг, пішли в Єрусалим, і багатьох по дорозі до істинної віри навертали. Коли ж прийшли в Антіохію, увійшли в одну гостиницю. Син же господаря, Філоксен, сидів перед дверима у скорботі великій: був же він учнем Ліванія-софіста, від нього ж узяв якісь вірші Гомерові, що перекласти їх на риторську мову не міг, і, розгублений, сумував вельми. Його ж засмученим бачивши, Василій спитав: "Чому понурий ти, о юначе?" Філоксен же каже: "Якщо і явлю тобі причину суму мого, то яка мені від тебе в цьому буде користь?" Коли ж Василій наполягав і обіцяв, що немарним це буде, якщо відкриє йому, розповів хлопець і про софіста, і про вірші, і що те є причиною суму його, бо не знає, як вірші ті перекласти зрозуміло. Василій же, взявши вірші, почав тлумачити їх, перекладаючи мовою простою до трьох речень. Це взявши, юнаїс радів, пішов зранку до Ліванія, учителя свого, несучи йому той віршів переклад. Той же, прочитавши, здивувався і сказав: "Так мені з Божого промислу, що нема нікого, щоб хтось із нинішніх мудреців таке тлумачення сказав. Хто-бо тобі написав це, Філоксоне?" Хлопець же сказав: "Є один подорожній в домі моєму, що витлумачив те швидко и легко". Ліваній же зразу із поспіхом подався до гостиниці, щоб подорожнього того побачити. Побачивши ж Василія і Євну-ла, здивувався несподіваному їхньому приходові й тішився ними. Просив їх, щоб прийшли і перебували в домі його. Коли ж вони прийшли, запропонував Ліваній трапезу із багатьох страв. Вони ж, за звичаєм своїм, трохи хліба лише і води в міру скуштувавши, дякували всіх благ подателеві Богові. Почав же Ліваній ставити їм питання софістичні, вони ж йому супроти викладали віри слово. Ліваній же, слів силу пізнавши, сказав, що ще не прийшов час такого торгу. Якщо ж промисел Божий звелить, то хто противитися зможе. "Багато дарів у мене отримаєш, о Василію, якщо таке учням моїм розповісти на користь не відмовишся". Скоро ж, коли учні Ліванієві були зібрані, почав Василій учити їх[36], щоб мали чистоту душевну, безпристрасність тілесну, ходу покірну, голос поміркований, слово благочинне, їжу і пиття помірне. При старших — мовчання, при мудріших — увагу, начальним — підпорядкування, до рівних собі й до менших — любов нелицемірну. Від злих, і пристрасних, і тих, що тіло люблять, відлучатися, мало говорити, а більше роздумувати, небезрозсудним бути у слові, не бути надмірним у бесіді. Несмілим бути до сміху, соромливістю прикрашатися, з жінками нечистими не бесідувати, долі погляд тримати, вгору ж душу. Втікати від суперечок, учительського сану не шукати, ієсть світу цього мати за ніщо. Коли ж хто добре щось на користь иншим зробить, від Бога віддяки хай чекає і вічної винагороди від Христа Ісуса, Господа нашого. Це сказав Василій до Ліванієвих учнів, і вони не без здивування багато послухали, тоді знову з Євнулом до дороги взявся.

Коли ж у Єрусалим прийшли, усі місця святі вірою і любов'ю обійшли і на них Богові, що над усім є, поклонилися. Відкрили себе єпископові града того, на ім'я Максимін, і просили його, щоб охрестив їх у Йордані. Єпископ же, бачивши їх сповненими віри, зробив за проханням їхнім. Узявши клир свій, пішов із Василієм і Євнулом до Йордану. Було ж так: коли стали на березі, впав Василій на землю, зі сльозами і зойком помолився до Бога, щоб було якесь віри його знамення. Трепетний-бо, вставши, скинув ризи свої, з ними ж і старого склав чоловіка й увійшов у воду, молячись. Коли ж приступив святитель хрестити його, тут блискавка вогненна на них зійшла і Голуб, з блискавки тої вийшовши, зійшов у Йордан і, сколотивши воду, злетів на небо. Ті, що стояли на березі, бачили те, затрепетали й прославили Бога. Коли ж був Василій хрещений, вийшов із води, його ж любові до Бога дивувався єпископ, у Христового Воскресення одяг одягнув його і молився. Хрестив же і Євнула. і помазав їх миром, і причастив Божественних дарів. Коли ж повернулися у святий град, перебули в ньому рік один. Після цього пішли в Антіохію[37], де ж Мелетій, архиєпископ. в диякони Василія поставив, і там притч слова витлумачив. Не за багато часу з Євнулом на батьківщину свою Кападокію відійшов і коли до граду Кесарії наближався, відкрито ж було у нічному видінні архиєпископові кесарійському Ліонію про їхній прихід і що Василій має бути в час свій архиєпископом града того. Зранку-бо прикликав архиєпископ архидияко-на свого і декого з чесних клириків, послав їх до східних воріт града, звелівши їм, щоб вони зустріли двох подорожніх і привели їх до нього з честю. Коли ж вони пішли і зустріли Василія з Євнулом, що в град входили, взяли їх до архиєпископа. Він же, побачивши їх, здивувався: таких-бо бачив у видінні — і прославив Бога. Спитав же їх архиєпископ, звідки йдуть і як називаються, і, довідавшись їхні імена, звелів відвести їх до трапези і пригостити. Сам же, скликавши клир свій і з града мужів знаменитіших, розповів їм усе, що було сповіщено йому про Василія у видінні від Бога. Клир же єдиним голосом промовив: "Тому що за сповнене чеснот життя твоє показав тобі Бог спадкоємця престолу твого, чини-бо з ним, як же хочеш. Справді-бо достойний є той чоловік, якого знак Божий відкриває". Прикликав же архиєпископ Василія і Євнула і почав змагатися з ними з Писання, хотівши довідатися про розум їхній. І довідавшись, здивувався глибині їхньої премудрости. І, затримавши їх у себе, вшанував достойно. Коли ж перебував Василій у Кесарії, провадив таке життя, яке перед тим у багатьох преподобних бачив, коли обходив Єгипет, Палестину, Сирію ж і Месопотамію, приглядаючись у тих краях до Отців подвиж-них. І наслідував їх образом і життям, инокуючи добре, і був поставлений архиєпископом Кесарійським Єрмогеном, що був по Леонтієві, пресвітером, і наставником був в Ке-сарії ченцям. Коли переставився ж і Єрмоген-архиєпископ, шукали на престол Василія святого як достойного і Богом передзнаменованого, але той, втікаючи від почестей, сховався. І возведений був на архиєпископію Євсевій, муж добрих звичаїв насправді, але мало вчений і в книжній премудрості недосвідчений. Він бачив, що Василія всі вельми шанують і хвалять як премудрого філософа і життям святого, почала його, як людину немічну, заздрість перемагати, і недоброзичливий до Василія був. Це зрозумівши, Василій святий, не хотівши бути причиною заздрости, відійшов у пустелю, в Понт, куди і друга свого, святого Григорія Назіянзина, з любов'ю листами кликав. Там з ним багато ченців зібралося, устави чернечого життя, Духом Святим навчені, написали й ангельське на землі життя провадили. Помагала ж у такому їхньому житті і блаженна Емілія, мати Василія, яка недалеко від них по той бік ріки у селі[38] перебувала і про їжу для них думала — вона була вдовою і всі старання мала, щоб угодити Богові. Коли час покликав, виведені були обидва, Василій і Григорій, із пустелі, переконані потребою Церкви святої, яку єретики тоді бентежили. Григорія-бо на допомогу благочестивим батько його, Григорій, взяв до себе в Назіянз-град: сам він старий був і не міг вже сильно з вовками боротися. Василія ж Євсевій, архиєпископ Кесарійський, листом своїм з ним примирившись, впросив, щоб повернувся до нього й допоміг Церкві, побореній аріянами. Таку-бо Василій блаженний нужду Церкви святої бачивши й воліючи спільну потребу і користь понад пустельне життя, покинув усамітнення і прийшов у Кесарію, де ж багато потрудився, і словами, і писаннями очищаючи правовір'я від єресі. Тоді архиєпископ Євсевій переставився, на руках Василієвих передавши дух свій Богові, а після нього, дією Святого Духа, Василій Великий, хоч не хотів, на престол возведений і освячений був багатьма єпископами, серед них же був і старий Григорій, батько Назіянзинів, він, хоч немічний був і перетруджений старістю, звелів допровадити себе в Кесарію, аби переконати Василія на архиєпископство, щоб аріяни когось зі своїх не возвели на престол той. И управляв Василій добре Христовою Церквою. Брата ж свого по плоті Петра в пресвітери освятив, щоб помагав йому в церковних справах. Потім же єпископом Севастії, града, його поставив. У той же час і мати їхня, блаженна Емілія, до Господа відійшла, років більше дев'яноста проживши, що мала і другого сина, Григорія, єпископа Ниського, і того, що ми згадували, Петра, доньку ж Мокрину, дівчину первородну, й инших дітей, у великих чеснотах вихованих.

За якийсь час блаженний Василій просив у Бога, щоб подалася йому благодать премудрости і розуму, аби своїми власними словами могти відправляти Безкровну Службу і щоб зійшов на нього Дух Святий[39]. По шести ж днях став наче сам не в собі, у день сьомий зійшов на нього Дух Святий, і почав літургісати і здійснював щодня Безкровні Жертви. Коли минув якийсь час, з вірою і молитвою великою почав писати своєю рукою святі служби таїнства. У ту ніч явився йому Господь у видінні з апостолами, чинячи передпокладен-ня хліба і чаші на святому жертовнику. І, підбадьоривши Василія, сказав йому: "За твоїм проханням, хай сповняться уста твої похвали, щоб своїми власними словами приніс Безкровну Службу". Він же стояв трепетний, не міг поглянути очима на пресвітле Господнє явлення. Після видіння ж того пішов у святилище і, до святого вівтаря приступивши, почав говорити, разом ж і писати грецькою на хартії таке: "Хай сповняться уста мої хваління, щоб заспівати славу Твою, Господи, Боже наш, що створив нас і привів у життя це". Та инші молитви Святої літургії. Після закінчення молитви підняв хліб, молячись ревно і кажучи: "Почуй, Господи Ісусе Христе, Боже наш, від святого мешкання Твого і від престолу слави Царства Твого і прийди, щоб освятити нас, вгорі з Отцем сидячи, і тут з нами невидимо перебувай. Сподоби державною Рукою преподати нам і через нас всім людям Святеє Святих". Коли святитель це відправляв, Євнул із найпершими клириками бачили Світло небесне, що осявало вівтар і святителя, і мужів якихось пресвітлих, що були в білих ризах й оточували великого того архиєрея. Те бачивши, налякані були вельми і впали на лиця свої, проливаючи сльози і славлячи Бога.

У той час Василій Великий, прикликавши золотаря, звелів із чистого золота зробити голуба на зразок того голуба, що явився над Йорданом, для збереження Чесних Дарів і влаштував його над святою трапезою.

Одного разу, коли святий відправляв Божественну Службу, жидовин один, замість християнина, хотівши довідатися про Святі Таїнства, приєднався до вірних й увійшов до церкви. І бачив святого Василія, що мав на руках своїх немовля, і роздрібнював. Коли вірні причащалися з рук святого, прийшов і єврей, і подав святитель йому, як і иншим християнам, святих дарів частку. Коли її прийняв жидовин в руку[40], бачив, що справжня була плоть. Після цього, до чаші приступивши, бачив, що справжня в ній кров була. Зберіг-бо залишки Святого Причастя і, прийшовши додому, показав їх жінці своїй і сказав їй про все, що бачив очима, й увірував, що воістину страшне і преславне є християнське таїнство. Зранку пішов до блаженного Василія, просячи його, щоб подав йому Святе хрещення. Василій же, Богові вдячність віддавши, не відкладаючи, охрестив жидовина зі всім домом його.

Якось ішов кудись святий, і жінка одна убога, що була скривджена князем, припала на дорозі до ніг блаженного, просила його, щоб за неї до князя написав, бо багато може в нього. Святий же, прийнявши хартію, написав до князя таке: "Підійшла до мене ця убога жінка, кажучи мені, що писання моє багато в тебе може. Якщо-бо так є, покажи мені те на ділі і вчини милосердя з жінкою цею". Це написавши, святий дав хартію жінці тій убогій. Вона ж, узявши, принесла і віддала її князеві. Він же, прочитавши, таке відписав святому: "За писанням твоїм, святий Отче, хотів би убогій цій жінці милосердя вчинити, але не можу, бо народному податкові підпадає". Святий же знову відписав до нього: "Якщо захотів ти, але не зміг, то добре. Якщо зміг, але не захотів, то нехай зарахує тебе Бог до потребуючих, щоб, коли захочеш, не зміг". Що і збулося не по довгім часі. Розгнівався цар на князя того: чув-бо про нього, що багато чинить образ, і передав його в ув'язнення, щоб винагородити тих, кого він образив. Князь же з ув'язнення послав прохання до Василія святого, щоб помилував його й умилостивив царя своїм клопотанням. Василій же постарався, впросив за нього царя, і по шести днях прийшов наказ, що звільняв князя від засудження. Бачивши ж милість до себе святого, князь прибіг до нього, підносячи подяку. Убогій тій жінці зі свого маєтку віддав подвійно.

У час угодника цього Божого Великого Василія, який у Кесарії Кападокійській честь Царя Небесного мужньо захищав, цар Юліян-відступник, богохульник і гонитель великий, на персів пішов, християн же згубити нахвалявся. Молився святий перед іконою Пресвятої Богородиці в церкві, при ній же було зображення і святого великомученика Меркурія зі списом, як у воїна. Молився за те, щоб злочестивий той цар, губитель християнський, з війни не повернувся живим. І бачив, що образ святого Меркурія, який при Пречистій Богородиці стояв, змінився і невидимим стало мученицьке те зображення на якийсь час. За короткий же час показалося із закривавленим списом. У той-бо саме час Юліян на війні заколений був святим мучеником Меркурієм, якого послала Пречиста Богородиця на страту ворога Божого.

Мав же святий Василій Великий благодать і таку, що коли підносив, літургісаючи, Святі Дари, Духа Святого благодать, що сходила, пізнавав у знаменні такому. Голуб золотий, що над божественною трапезою висить із Божественними дарами, Божою силою урухомлений, тричі стрепенувся. Якось служив блаженний і підносив Святе, і не було звичного знамення в голубі, що трикратним своїм трепетанням знаменував Святого Духа зішестя. Розмірковував Василій, що то таке. Побачив одного з тих, що тримали рипіди, диякона — задивлявся на одну жінку, що стояла перед вівтарем. Звелів-бо відступити дияконові тому від святої трапези і на сім днів дав йому епітимію, щоб постити і молитися, без сну ж цілі ночі на молитві проводити і з тих маєтків, що мав, подавати жебракам. З того часу святий Василій звелів, аби були в церкві перед вівтарем завіси і перегородки — через жінок, щоб якась не насмілилася заглядати у вівтар під час Божественної Служби. Та ж, що насмілиться, хай буде вигнана з церкви і від Святого Причастя хай буде відлучена.

Бентежив у той час Церкву Христову Валентин-цар, єрессю аріянською засліплений, що багатьох єпископів правовірних із престолів їхніх вигнав, своїх аріян на їхні місця возвів, а инших, малодушних і боязливих, захотів до єресі змусити. Гнівався ж і гризся зсередини, бачивши Василія святого, що на престолі своєму безстрашно перебував, у вірі же своїй, наче стовп непорушний, стояв й инших підкріплював та умовляв, щоб аріянство, як богоненависну мерзоту, зневажали. Обходячи-бо землю свою і правовірних всюди багато кривдячи, цар зайшов [ідучи в Антіохію] і в Кесарію Кападокійську й піклувався старанно про те, аби змогти Василія перевести до аріянського однодумства[41]. Намовив же князів своїх, і бояр, і радників, щоб і проханнями, й обіцянками, і погрозами намовляли Василія на його волю. І надокучали святому в тому вельми царські однодумці. Ще ж і жінки великородні, що в царя благодать мали, посилали скопців своїх до святого, радячи і намовляючи його, щоб до царського однодумства пристав. Але нічого не досягнув, не на малодушного-бо, але на міцного натрапив. Модест-єпарх після того більшими утисками напав на нього. Прикликав-бо його до себе і, ласкою до віри царської намовити не змігши, люто погрожував йому. Святий же на погрози його сміливо відповідав: "Чи маєтки мої візьмеш? Себе не збагатиш, мене не збідниш. Думаю, що цих моїх старих одежин і дещиці книг, що є моїм багатством, не потребуєш. Вигнання не боюся: моя-бо є вся земля, чи, краще сказати, Божа, на якій же перебуваю. За муки не переживаю, бо приведуть мене до бажаного кінця, і ними добре мені зробиш, бо швидше до Бога мого пошлеш мене". Модест каже: "Ніхто ж так дерзновенно не бесідував до мене". Святий же відповідав: "Бо на єпископа не потрапляв ти. Ми серед инших смирення і покору являємо, проте коли хто нам Бога і правду Його відняти хоче, не зважаємо ні на кого". Врешті Модест сказав: "Думатиму собі до ранку, як на згубу тебе передати". Той же відповів: "Я ж такий і зранку буду, хочу ж, щоб і ти незмінний у словах своїх був". Такі сміливі всі слова Василія святого сповістив Модест цареві. Той же звелів не зачіпати його більше. Надійшов же празник[42] Богоявлення Господнього. Цар, наче сподобатися Василієві хотівши, увійшов у церкву його і, дивлячись на красу і чин церковний, до співу і молитов вірних прислухаючись, дивувався, що в своїх аріянських церквах такого чину і краси ніколи не бачив. Там до бесіди царевої підійшовши, Василій сказав до нього слова Божі, а не людські, їх же чув Григорій Назіянзин, якому трапилося там бути, що й написав про те. З того часу почав кращим бути цар до Василія, але, відійшовши в Антіохію, знову на гнів переклався проти Василія, поганими людьми намовлений. До їхніх же схилившись наклепів, на вигнання Василія засудив[43]. І коли засудження те підписати хотів, стілець, на якому ж цар сидів, захитався і тростина[44] зламалася, якою мав писати. Взяв же тростину другу, але й з тою таке було. Також і з третьою. Тоді рука йому здригнулася і страх напав на нього. Він же, пізнавши силу Божу, роздер хартію. Але і знову вороги благочестя аріяни наполягали, допинаю-чи цареві щодо Василія, щоб обмовити його. І посланий був від царя один сановник Анаста, щоби привів Василія в Антіохію[45]. Коли ж він досягнув Кесарійського граду і веління царське Василію сповістив, відповідав святий: "Я. дитино, перед кількома днями довідався, що цар підкорився нерозумних людей раді, три тростини зламав, хотівши на вигнання моє присуд підписати й істину потьмарити. Неживі тростини стримали нестримне його прагнення, зламатися швидше захотіли, аніж послухати неправедного його суду". Приведений ж був в Антіохію, став перед єпарховим судом, і спитали його, чому царевої віри не тримається. Відповів: "Не буде такого, щоб від істинної відхилився християської віри, за нечестивим ученням аріянським пішов, єдину-бо віру від батьків тримати і славити прийняв". Суддя ж смертю погрожував йому, він же відповідав: "Хай я постраждаю за істину і від тілесних пут звільнюся, цього-бо віддавна бажаю, якщо ви не зміните своїх обіцянок". Єпарх же сповістив те цареві, розповідаючи, що муж той вище погроз є, незмінне мудрування його, непохитне й незлагідніле серце його. Цар же гніву сповнився, думав, як би згубити Василія. Тим часом син царевий Галатій раптовою хворобою розхворівся і втратив надію на лікарів, при смерті був. Мати ж його, прийшовши до царя, дорікала йому, говорячи: "Тому що небла-гочесно в Бога віруєш й ображаєш Божого архиєрея, через те хлопець помирає". Це чувши, Валентг прикликав Василія і сказав: "Якщо угодні Богові догми твоєї віри, зроби молитвами своїми сина мого здоровим". Відповів святий: "Якщо приєднаєшся, о царю, до віри православної і церквам мир якщо подаруєш, то син твій живий буде". Цар же обіцяв те сповнити — зразу Василій святий до Бога за життя сина царевого помолився, зробив його здоровим, і відпущений був Василій з честю на престол свій. Аріяни ж, це чувши й бачивши, роз'ярилися серцями своїми від заздрости і злости і казали цареві: "І ми можемо те зробити". І знову звабили царя, що й хрестити їм сина свого не заборонив[46]. Коли ж взяли аріяни хрестити царевого сина, зразу помер в руках їхніх. Те бачив очима своїми вищезгаданий Анастас і сказав цареві Валентіянуг, що царював на Заході, братові Валента, царя східного. Той же дивувався такому чудові й прославив Бога. Святому ж Василію послав багато маєтків руками Анастасовими, за які, прийнявши, Василій створив лікарні у своїй єпархії по градах і багатьом убогим і немічним дав перепочинок. Згадує ж блаженний Григорій із Назіянзу[47], що святий Василій і Модеста того, єпарха, що лютий був до святого, хворого дуже, молитвою зцілив, коли той у хворобі своїй допомоги від його святих молитов шукав зі смиренням. Минуло часу досить, настав після Модеста инший єпарх у краї тому, на ім'я Євсевій, родич царевий. Була ж у дні його в Кесарії одна вдова молода, багата і красна вельми, на ім'я Вестіяна, донька Араксова, що був сенатором великої ради. Ту вдову Євсевій-єпарх хотів насильно віддати в подружжя одному сановитому чоловікові. Вона ж цнотливою була і чистоту вдівства свого непорочну для Бога зберегти хотіла, не захотіла виходити заміж. Коли ж зрозуміла, що насильно хочуть її викрасти і до шлюбу змусити, побігла до царя та до архиєрея Божого святого Василія поспішила. Він же прийняв її під свій захист, не хотів видати її з церкви людям, що по неї прийшли. Тоді послав її таємно в монастир дівочий до сестри своєї, преподобної Мокрини. Єпарх-бо розгнівався на блаженного Василія, послав воїнів своїх взяти вдову ту насильно з церкви. Коли ж не знайшли її там, звелів шукати в ложниці святого, де-бо ангели перебували. Сам єпарх той нечистий думав, що Василій задля гріха затримав її в себе і в ложниці її сховав. Не знайшовши її ніде, прикликав Василія до себе і з люттю великою ображав його і мучити його хотів, щоб віддав вдову ту. Василій же святий на всі муки готовим виявився, сказав: "Якщо звелиш тіло моє залізом дерти, то зцілиш утробу мою, бачиш-бо, що хворий я є". Тим часом довідалися громадяни, що відбувається, і кинулися всі, не лише мужі, але й жінки, бігти зі зброєю і палицями до двору єпархового, хотіли єпарха убити за святого отця і пастиря свого. І коли б не вгамував Василій святий народу, вбили б єпарха, який, бачивши такий великий бунт народний, злякався вельми і відпустив святого цілим і вільним.

Єладій[48], що був слугою Василія Великого і чуд його самовидцем, і престолу його по ньому наслідник, муж добродійний і святий, розповідав правдиву річ таку. Синклітик один правовірний на ім'я Протерій, відвідуючи місця святі, замислив в один із монастирів доньку свою на служіння Богові віддати. Диявол же, що спередвіку ненавидить добро, намовив одного раба Протерієвого захотіти доньки пана свого. Бачив же раб, що нелегке діло, й ані говорити про те не насмілювався, знаючи, що недостойний. І пішов до одного волхва, що в граді тому жив. І все бажання своє розповів йому, обіцяв золота багато дати, якщо волхвуванням своїм зробить, щоб зміг взяти за жінку доньку пана свого. Волхв же спочатку відмовлявся, потім сказав: "Якщо хочеш, пошлю тебе до пана мого диявола, він тобі в тому поможе, якщо ти вчиниш волю його". Окаянний же той раб каже: "Все, що звелить мені, обіцяю зробити". Волхв же каже: "Чи відмовишся від Христа свого і даси на це розписку?" Той же сказав: "Готовий я, лише хай отримаю, що хочу". Відповів волхв: "Якщо таке обіцяєш, то я тобі буду помічником". "Взявши ж хартію, написав до диявола таке: "Тому що старатися мені належить, владико мій, щоб, від християнської відірвавшись віри, до твоєї привести влади на примноження частки твоєї, ось посилаю до тебе нині юнака, що принесе моє писання, розпаленого похіттю до дівчини. І прошу за нього, щоб ти йому допоміг отримати те, що він хоче, бо і я в цьому прославлюся і з більшим старанням притягуватиму багатьох, які будуть тобі приємні". Такий лист до диявола написавши, дав його юнакові і послав його, сказавши: "Іди в цю годину ночі і стань на гробниці еллінській, піднеси ж хартію в повітря, і стануть перед тобою ті, що доведуть тебе до диявола". Той же, окаянний, зі швидкістю пішов, став на гробниці, почав бісів прикликати на поміч. І повстали перед ним лукаві духи та з радістю звабленого до князя свого повели. Його ж побачив, що сидів на престолі високо, і безліч оточувало його лукавих духів, віддав епістолію від волхва. її прийнявши, диявол каже до хлопця: "Чи віриш у мене?" Той же відказує: "Вірю". Диявол до нього: "Відмовляєшся від Христа свого?" Окаянний же каже: "Відмовляюся". Мовить до нього сатана: "Часто ви мене обманюєте, християни, коли потребуєте моєї допомоги: приходите до мене, коли ж бажання своє сповните, знову відвертаєтеся від мене і приступаєте до Христа вашого. Він же, як благий і чоловіколюбець, приймає вас. Але зроби мені рукописання, що відмовляєшся від Христа і хрещення добровільно й обіцяєш моїм бути навіки, і будеш зі мною в день судний терпіти вічну муку. І тоді я бажання твоє зразу виконаю". Хлопець же, взявши, написав, як же диявол хотів. Тоді душогубний змій послав перелю-бодійних бісів і розпалив дівчину ненаситною любов'ю до хлопця настільки, що, не стерпівши тілесної пристрасти, впала на землю і почала кричати до отця свого: "Помилуй мене, помилуй мене, доньку свою, і дай мене за жінку хлопцеві цьому нашому, якого полюбила вельми. Якщо ж цього мені, єдиній доньці своїй, не вчиниш, то гіркою мене смертю померлу скоро побачиш і даси за мене слово в день судний". Це чувши, батько налякався і заридав, кажучи: "Горе мені, грішному, що сталося з донькою моєю, хто краде скарб мій, хто зманив дитину мою, хто потьмарив світло очей моїх! Я тебе, донько моя, небесному Женихові хотів заручити, щоб співмешканкою ангелам ти була і щоб завжди в псалмах і піснях духовних прославляла Бога. І через тебе сподівався і я бути спасенним, ти ж безстидно про одруження говориш. Не зводь мене з печаллю в ад, дитино, не осором благородства свого, виходячи за раба". Вона ж ні за що слів батькових не мала, одне говорила: "Якщо не зробиш так, як я хочу, то сама себе уб'ю". Батько ж її, не розуміючи, що робити, за радою родичів і друзів своїх попустив волі її бути краще, аніж бачити, як вона згубною гине смертю. І прикликав раба свого, віддав йому за жінку доньку свою і маєтків багато і сказав до доньки: "Іди, донько окаянна і пристрасна, заміж, думаю, що будеш дуже каятися пізніше і не буде те тобі на користь". Коли збулося неправедне єднання і диявольське дійство сповнилося, за якийсь час побачили й добре помітили инші, що хлопець той не входить у церкву і Святих Таїнств не причащається. І сповіщено було про те окаянній жінці його: "Чи не знаєш, — казали, — що муж твій, якого вибрала, не є християнином, але чужий Христовій вірі?" Вона ж, те чувши, сповнилася печалі, і їсинулася на землю, і почала дерти нігтями лице, бити ж в груди себе неослабно і кричати, говорячи: "Ніхто, не слухавши батьків своїх, не спасся. Хто сповістить встид мій батькові моєму, горе мені, окаянній, в яку днесь впала погибель, нащо народилася і, народившись, чому не загинула". Коли так вона ридала, почув муж її і поспішив до неї, про причину ридання її питаючи. Довідавшись, почав утішати її, кажучи, що не є правдою те. що казали про нього. І, кріпившись, називав себе християни- ' ном. Вона ж тими його словами трохи утішилася, казала до нього: "Коли хочеш сповістити мені правду і безпечальною душу мою окаянну зробити, то завтра йди зі мною в церкву і переді мною Пречистих Таїнств причастися. І тоді тобі повірю". Окаянний же той муж її, бачивши, що не може утаїтися діло його, хоч не хотів, розповів їй все про себе, як віддався дияволу. Вона ж, відкинувши жіночу неміч і добру раду прийнявши, побігла до святого Василія і заголосила: "Помилуй мене, учне Христовий, помилуй ту, яка не послухала батька свого і бісівській підкорилася раді". І розповіла йому про чоловіка свого детально. Святий же, прикликавши мужа її, спитав, чи так є, як же про нього жінка його розповідає. Він же сказав зі сльозами: "Так, святче Божий, так є, якщо-бо замовчу, то діла мої закричать". І висповідав все за порядком, як бісам передався. Святий же каже: "Чи хочеш знову навернутися до Господа нашого Ісуса Христа?" Відповів хлопець: "Так, хочу, але не можу". Сказав Василій: "Чому?" Відповів: "Бо рукописанням зрікся Христа і дияволу віддався". Сказав йому Василій: "Не сумуй через це, чоловіколюбний-бо Бог і тих, хто кається, приймає". Жінка ж, кинувшись у ноги святому, просила його, кажучи: "Учне Христовий, як можеш, поможи нам". Сказав святий до хлопця: "Чи віруєш, що спасешся?" Він же сказав: "Вірую, Господи, поможи невірству моєму". Взяв же його за руку святий, поклав на ньому знамення хресне і замкнув його в одному місці, всередині священних загород, і молитися йому до Бога безперестанку звелів. Перебував і сам три дні на молитві, після того відвідав його і спитав: "Як ти, дитино?" Відповів хлопець: "У великій біді я є, Владико, не можу терпіти крику бісівського, і страшилищ, і стрілянини, і побиття камінням. Тримають-бо рукописання моє, сварять на мене, кажучи: "Ти прийшов до нас, а не ми до тебе". Каже святий: "Не бійся, дитино, лише віруй". І, давши трохи їжі, знаменував його хресним знаменням і знову замкнув його. По декількох днях знову відвідав його і каже: "Як ти, дитино?" Сказав хлопець: "Здалеку погрози і зойк їхній чую, а самих не бачу". Дав йому трохи їсти і помолився за нього, замкнув його знову і пішов. Після цього на чотирнадцятий день прийшов до нього і спитав його: "Як ти, дитино?" Він же каже: "Добре вже, святий отче, бачив-бо тебе у сні, що боровся за мене і здолав диявола". Помолився ж святий, вивів його із затвору і привів у келію свою. Коли був ранок, прикликав весь причет церковний, і ченців, і всіх христолюбних людей і сказав: "Прославмо, браття, чоловіколюбця Бога, ось-бо загибле ягня добрий пастир хоче прийняти на плече і принести до церкви. Нале-жить-бо й нам помолитися в ніч цю до Його Благости, щоб переміг й осоромив ворога душ наших". Зібралися ж люди в церкву і всеношні за хлопця, що каявся, молитви молили, співаючи: "Господи, помилуй". Коли був ранок, Василій, взявши хлопця за руку, увів його зі всім народом до церкви, псалми та пісні співаючи. І ось диявол безстидно прийшов зі всією згубною силою своєю невидимо, хотівши хлопця вихопити з рук святого. Хлопець же почав кричати: '" Святче Божий, поможи мені!" З таким же нахабством і безстидством ополчився диявол на хлопця, що й Василія святого шарпав, тягнучи до себе хлопця. Обернувшись, блаженний каже до диявола: "Найбезсоромніший душогубче, начальнику пітьми і згуби, чи не досить тобі твоєї загибелі, яку зробив собі і тим, що з тобою? Чи не перестанеш напастувати творіння Бога мого?" Диявол же до нього закричав: "Образив мене, Василію!" Цей же голос диявольський багато хто чув. І сказав святитель: "Хай заборонить тобі Господь, дияволе '. Диявол же знову до нього: "Василію, ображаєш мене, не я-бо ішов до нього, але він до мене і відрікся Христа твого, давши мені рукописання, що маю в руці моїй і в день судний принесу перед спільного суддю". Василій же сказав: "Благословен Господь Бог мій, що не будуть люди опускати рук своїх, молячись, поки не віддаси рукописання". Звернувся святий до люду, кажучи: "Підніміть руки ваші вгору і закричіть: "Господи, помилуй". Люди ж, піднісши до неба руки, зі сльозами довгий час "Господи, помилуй" кричали. І це рукописання хлопця того, несене по повітрі, прийшло, що всі бачили, і віддалося блаженному Василію в руки. Прийняв же святий те рукописання, утішився і вдячність віддавав Богові. Перед усіма ж сказав до хлопця: "Чи знаєш, брате, листа цього?" Хлопець же відповідав: "Так, святче Божий, він мій, написав 1 його власною своєю рукою". Великий же Василій зразу роздер його на частини перед усіма й, увівши в церкву хлопця, причастив його Божественних Таїнств, і людей причастив досить. Хлопця ж, багато повчивши й належне йому давши правило, віддав жінці його, що неумовкаючим голосом сла-вославила Бога і дякувала Йому.

Той же очевидець, муж Еладій, про святого Василія Великого розповідає і таке. В один із днів преподобний отець наш Василій осяяний був благодаттю божественною, каже до клиру свого: "Ідіть, діти, услід за мною, побачимо Славу Божу, разом і прославимо Владику нашого". І вийшов із града, ніхто не знав, куди іти хоче. Пресвітер же Анастасій, що в селі жив, мав жінку Теогнію, з нею ж сорок років у дівстві прожив, і багато хто вважав, що Теогнія неплідна, ніхто-бо не знав чистого в таємниці береженого дівства її. Мав же і Анастасій через святість життя свого духа Божого і був мужем ясновидним. У той час передбачив духом, що Василій хоче його відвідати, казав до пані своєї Теогнії: "Я йду на поле обробляти землю, ти ж, пані сестро моя, прибери дім і в годині дев'ятій дня запали свічі, вийди назустріч святому Василію-архиєпископу, іде-бо відвідати нас грішних". Вона ж дивувалася зі слів пана свого, зробила, що він велів. Коли був недалеко святий Василій від Анастасієвого дому, зустріла його Теогнія і поклонилася йому. Василій каже: "Як живеться тобі, пані Теогніє?" Вона ж, чувши, що на ім'я її кличе, злякалася і каже: "Добре, Владико святий". Блаженний же каже: "Де є пан Анастасій, брат твій?" Вона ж відповіла: "Не братом мені, але мужем є і пішов на поле обробляти землю". Василій же сказав: "У домі є, не трудися". Ці слова чувши, великого страху сповнилася, бо всю таємницю їхню святий провидів, і, тремтячи, впала до ніг святого і казала: "Моли за мене, грішну, святче Божий, бо великі й дивні бачу в тобі речі". Коли входив він у дім пресвітера, зустрів його і сам Анастасій, цілував ноги святого і казав: "Звідки мені це, що прийшов святитель Господа мого до мене?". Святитель же каже: "Добре, що знайшов тебе, учню Христовий, ходімо до церкви і сотворімо Божу Службу". Звик же пресвітер той у всі дні постити, окрім суботи й неділі, і не куштувати нічого, окрім хліба та води. Коли прийшли до церкви, звелів святий Василій Анастасієві Літургію служити. Він же відмовлявся, кажучи: "Знай, Владико, Писання що говорить: "Менший від більшого благословляється". Василій же до нього каже: "Зі всіма добрими твоїми ділами май і послух". Коли ж літургісав Анастасій під час піднесення страшних Таїнств, бачив святий Василій й инші, що були достойні, Пресвятого Духа, який у видінні вогненному зійшов й Анастасія оточив. По здійсненні Божественної Служби увійшов у дім, і запросив пресвітер до трапези святого і клир його. Коли їли, спитав святий пресвітера: "Звідки в тебе скарб і яке життя твоє, розкажи мені". Відповідав пресвітер: "Я, святителю Божий, чоловік грішний, народній підлягаю данині. Маю ж волів дві пари, одними працюю сам, иншими мій наймит, і з цих один є на перепочинок подорожнім, другий же на віддання данини[49]. Трудиться ж зі мною і жінка моя, служачи подорожнім і мені". Каже до нього Василій: "Називай її сестрою своєю, як же і є, і розкажи мені про чесноту свою". Відповідав Анастасій: "Я нічого доброго не зробив на землі". Тоді Василій сказав: "Станьмо й ходімо разом". Вставши, зайшли до одної кімнати, і сказав Василій: "Відчини мені двері ці". Сказав же Анастасій: "Ні, святче Божий, не бажай увійти, бо нічого там нема, окрім домашніх речей». Василій же каже: "Я задля речей цих і прийшов". Пресвітер же відчинити дверей не хотів, відчинив святий словом. І, увійшовши, знайшов там одного чоловіка, сильно прокаженого, йому ж більшість частин тіла, погнивши, відпали. І не знав про нього ніхто ж, окрім самого того пресвітера і пані його. Сказав же Василій до пресвітера: "Чому скарб цей утаїти від мене хотів ти?" Відповідав пресвітер: "Гнівливий і дошкульний муж це, владико, і через те боявся показати його, щоб не прогрішився якимось словом проти твоєї святости". Тоді сказав Василій: "Добрий подвиг провадиш, але залиш і мене в цю ніч йому послужити, щоб і я твоєї винагороди причасником був". Залишився-бо блаженний Василій із прокаженим сам і, замкнувшись, цілу ніч перебував на молитві. І зранку вивів його всього цілого і здорового. Пресвітер же зі сестрою своєю і всі, що там були, бачивши таке чудо, прославляли Бога. А святий Василій після любої із пресвітером бесіди і духовної насолоди повернувся у дім свій.

Чув же про святого Василія преподобний Єфрем Сирин, який жив у пустелі, молив Бога, щоб показав йому, яким є Василій. І у видінні був, побачив стовп вогненний, його ж голова небес досягала, і голос зверху чув, що мовив: "Єфреме, Єфреме, так, як бачиш цей вогненний стовп, таким є Василій'. Зразу-бо преподобний Єфрем, взявши зі собою тлумача, бо сам по-грецьки не вмів, прийшов у Кесарію на празник Богоявлення Господнього. І дивився потайки здалека, бачив Василія святого, що в церкву ішов зі славою великою, вбраний в одежу світлу. І звернувся Єфрем до перекладача, що з ним прийшов, кажучи: "Думаю, що марно трудилися ми, брате, цей-бо в такому чині, якого я ще не бачив". І зайшов у церкву Єфрем, встав в одному кутку в місці таємному. І говорив сам до себе, розмірковуючи: "Ми, понісши тягар і спеку днів, нічого не досягли. А цей у такій славі і честі людській стовпом є вогненним, дивуюся". Коли він так міркував, довідався про нього через Духа Святого Василій Великий і послав до нього архидиякона свого, кажучи: "Іди до західних воріт церковних і знайдеш там ченця, що в куті церковному стоїть з иншим одним, не має бороди і малий ростом, і скажи йому: "Ходи й увійди в святилище, куди кличе тебе архиєпископ". Архидиякон же, з великими зусиллями розштовхуючи людей, дійшов, де стояв преподобний Єфрем, і сказав: "Господи, благослови, піди й увійди у святилище, кличе тебе архиєпископ". Єфрем же сказане архидияконом через перекладача довідався, відповів тому, що кликав: "Помилився ти, брате, ми люди подорожні і не знайомі архиєпископові". І відійшов архидиякон розповісти Василію це. Тим часом Василій святий прочитав священні книги людям. І бачив преподобний Єфрем, як вогненний язик говорив устами Василієвими. Після того знову Василій сказав архидияконові: "Іди і скажи подорожньому ченцеві тому: "Пане Єфреме, прийди й увійди у святий вівтар, кличе тебе архиєпископ". Пішов-бо архидиякон, сказав, як же наказано йому було, і дивувався тим Єфрем преподобний, і прославив Бога. Вклонившись, сказав: "Воістину великий Василій, воістину стовп вогненний Василій, воістину Дух Святий говорить устами його". Впросив же архидиякона відповісти архиєпископові, що після відправлення святої служби хоче в окремому місці поклонитися і поцілувати його. Коли відбулася Божественна служба, увійшов святий Василій у ризницю і прикликав преподобного Єфрема, дав йому в Господі цілування і сказав: "Добре прийшов ти, отче, котрий примножив учнів Христових у пустелі і вигнав бісів з неї силою Христовою. Заради чого такий труд підняв, отче, прийшовши побачити грішного чоловіка? Хай дасть відплату тобі Господь за труд твій". Єфрем же через перекладача відповідав Василію, вимовив приготовані в серпі слова і причастився з братом своїм пречистих Таїнств зі святих рук Василієвих. Після цього, коли обідали вони, сказав преподобний Єфрем до святого Василія: "Отче святіший, одної благодаті прошу в тебе, яку подати мені зволь". Великий же Василій сказав до нього: "Кажи, що тобі потрібно, дуже багато тобі зобов'язаний за труд твій, бо таку путь підняв задля мене". Сказав же йому чесний Єфрем: "Знаю, отче, що все, що просиш у Бога, дає тобі. Хочу-бо, щоб упросив Його Благостиню, аби подав мені говорити по-грецьки". Він же відповів: "Вище сили моєї є прохання, але тому що з добрим упованням просиш, підемо, чесний отче і наставнику пустелі, в храм Господній і помолимося до Господа, Який сильний є послухати прохання твого. Написано-бо: "Волю тих, що бояться Його, вчинить і молитву їхню почує і спасе їх"[50]. Був же на те час зручний, здійснили молитву на довгий час у церкві, тоді сказав Великий Василій: "Чому, пане Єфреме, не приймеш освячення пресвітерського, якого достойний?

Відповів йому Єфрем через перекладача: "Бо грішний я, Владико". Відповідав Василій: "Якби я мав гріхи твої". І сказав йому: "Сотворімо поклони". Коли лежали вони на землі, поклав святий Василій руку свою на голову преподобного Єфрема і говорив молитву дияконського поставлення. Тоді сказав до преподобного: "Звели, щоб піднялися ми від землі". Уяснився ж язик Єфремові і сісазав грецькою мовою: "Спаси, помилуй, віднови і охорони нас, Боже, Своєю благодаттю". І сповнилося Писання: "Тоді скочить кривий, як олень, і ясною стане мова в гугнявих"[51]. Прославили всі Бога, що уяснив Єфрему язик на грецьку бесіду. Перебував же преподобний Єфрем три дні зі святим Василієм, весе-лячись духовно, і поставив Василій Єфрема у пресвітери, а перекладача його в диякони і відпустив їх з миром. Якось, коли беззаконний цар Валент у граді Нікейському був, приступили до нього аріянської єресі начальники, просячи, щоб зі соборної у граді тому церкви вигнав людей право-вірних, церкву ж щоб віддав аріянському їхньому зібранню. І вчинив так цар злий, сам був єретиком. Відняв церкву в правовірних насиллям, дав її аріянам і пішов до Царгороду. У печалі-бо великій були всі благочестиві. Дійшов туди спільний церквам предстатель і заступник святий Великий Васи-лій. До нього всі правовірні прийшли, із зойком і риданням розповіли про свою від царя кривду. Святий же, утішивши їх своїми словами, зразу пішов до царя в Константинополь і, ставши перед ним, сказав: "Царева честь суд любить[52]. І Премудрість говорить: "Правда царева в суді". Чому-бо, о царю, неправедний суд судив ти, вигнавши православних із церкви святої і давши її злославним?" Казав йому цар: "Чи знову на образу звернувся, Василію? Негоже тобі таким бути". Відповів Василій: "Гоже мені заради правди й померти". Коли вони змагалися і сперечалися, стояв там старійшина кухарів царських на ім'я Демостен. Він, хочучи помагати аріянам, сказав щось грубо, докоряючи святому[53]. Святий же каже: "Бачимо і Демостена невченого". Завстидався ж кухар, знову щось супроти відказав. Святий же каже: "Твоїм є про страви думати, а не догми церковні варити". І замовк Демостен, осоромлений. А цар, чи то гніваючись, чи то соромлячись, каже до Василія: "Іди ти поміж ними розсуди, проте так суди, щоб не виявилося, що помагаєш людям своєї віри". Святий же відповів: "Якщо неправедно розсуджу, то й мене у вигнання відішли, і мені єдиновірних вижени, і церкву аріянам віддай". Взяв святий від царя лист, повернувся в Нікею і, прикликавши аріян, сказав їм: "Ось цар дав мені владу чинити суд між вами і православними щодо церкви, яку ви насильно забрали". Вони ж відповідали йому: "Суди-бо. але за судом царським". Сказав же святий: "Прийдіть і ви, аріяни, і ви, правовірні, і замкніть церкву. І, замкнувши, запечатайте печатями своїми, а ви своїми і приставте з обох сторін міцну сторожу. І йдіть спершу ви, аріяни, моліться три дні і три ночі і тоді приступіть до церкви. І якщо молитвою вашою самі відчиняться двері церковні, то хай буде церква вам навіки. Якщо ж ні, то помолимося ми одну ніч і підемо з литією, співаючи, до церкви. І якщо відчиниться нам, то хай маємо її навіки. Якщо ж і нам не відчиниться, то знову вашою церква хай буде". І прийняли це слово аріяни. Православні ж сумували, на святого говорячи, що не за істиною, але за страхом царевим суд вчинив. І було утвердження велике з обох сторін, стережена була з усякою пильністю свята церква, печаттю замкнена і закріплена. Коли молилися ж аріяни три дні і три ночі і до церкви прийшли, не було ніякого знамення. І молилися зранку до години шостої, стоячи і взиваючи: "Господи, помилуй". Проте не відчинилися церковні двері, і відійшли без нічого зі встидом. Василій же Великий, зібравши всіх правовірних з жінками і дітьми, вийшов з гра-да в церкву святого мученика Діомида. Там чування всеніч-не сотворивши, пішов зранку зі всіма до запечатаної соборної церкви, співаючи: "Святий Боже, Святий Кріпкш'і. Святий Безсмертний, помилуй нас". Вставши ж перед дверима церковними, сказав до людей: "Піднесіть руки ваші на висоту небесну й воскликніть належно "Господи, помилуй". І коли це сталося, звелів святий бути мовчанню і, приступивши до дверей, ознаменував їх хресним знаменням трикратно і сказав: "Благословен Бог християнський, завжди, нині, і повсякчас, і навіки віків". Коли люди вимовили ''Амінь", зразу стався струс — і почало дробитися мотуззя, відпадали замки, розв'язувалися печаті, і відчинилися ворота, як від вітру і бурі великої, і вдарили двері до стін. Божественний же Василій почав співати: "Розчиніть ворота, князі, ваші, відчиніть ворота вічні, і увійде Цар слави"А. Увійшов же Василій у церкву зі всіма православними і відправив Божественну Службу, відпустив людей з веселістю, незчисленна ж кількість аріян, бачивши те чудо, відвернулися від злочестя свого й до православних приєдналися. Довідався ж і цар про такий праведний суд Василія і про чудо те преславне, здивувався вельми й осміював злочестя аріянського мерзоту. Проте, осліплений злобою, не навернувся до благочестя і загинув потім окаянний зле. Переможений-бо він і поранений був на війні у краях Тракійських, втікав і в соломі сховався. Ті, що гонили його, обійшовши, солому вогнем запалили, і там цар згорів, пішов у вогонь неугасимий. Була ж та царева смерть після переставлення святого отця нашого Василія, у той же рік, в який святий переставився...

http://www.truechristianity.info/ua/books/saints_ua_05/saints_ua_05_001a.php
Категорія: Житія Святих на кожен день | Додав: SERGIY_89 | Теги: Житія святих
Переглядів: 1876 | Завантажень: 0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Храм Миколи ПритискиОфіційний веб-сайт
^ Вгору ^