П`ятниця, 15.12.2017, 20:57
Вітаю Вас Гість
Реєстрація
Вхід










Головна » Файли » Житія Святих на кожен день

Святі мученики Спевсип, Єлевсип, Мелевсип і бабця їхня Леоніла і з ними Неон, Турвон та Іовіл
29.01.2012, 19:06
Святий Полікарп, Смирнський єпископ, учень святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова, сповнений Духа Святого, бажаючи примножити Христове словесне стадо, послав учнів своїх у різні краї із відвагою проповідувати Боже Слово. Почувши, що в Галії більше на християн гоніння, бо царський наказ всюди поширився, виданий на убивання вірних, послав туди двох священиків Божих — Андохія і Вениґна, і третього — Тирса, диякона, — мужів справді доброчинних, боголюбивих, у подвигах старанних, на дорожній труд задля любові Христової готових і таких, що від морських поневірянь не відмовлялися, подорожування всім серцем любили, мук і смерті бажали більше, ніж боялися.

Вони, веління єпископа свого прийнявши, увійшли в корабель. Святий же єпископ Полікарп, відпускаючи їх, таке їм сказав: "Ідіть, мужі міцні у силі Христовій, міцно воюючи, святим Христового пресвятого імені сповіданням багато співвоїнів здобудете, з ними, через перемогу торжествуючи, ім'я славне і вічні почесті зможете отримати, плоди трудів ваших хай примножаться щедро. Райські оселі праведних вами через святих здобуття радісно хай звеселяться". Тими й іншими, більшими, благословеннями Полікарп святий посланців своїх напоумляв. Вони ж, пливучи щасливо, Божою настановою до Масилійських берегів скоро пристали. І, вийшовши на землю, пішли дорогою, ангела Господнього маючи за провідника. Коли увійшли в град, названий Єдуя, Божим провидінням зустріли Фавста, мужа вельми благородного, сенаторською честю світлого, він же їх найлюб'язнішою гостиною прийняв. Коли побачив, що вони пресвітери, просив дуже, щоб домашніх його, родичів же і друзів, хрещенням святим просвітивши, зробили християнами. Бо він, через посилення гоніння, таємним християнином був. Привів же до них і сина свого Симфоріана, юного хлопця, що настановою святих, переднастановою ж Божою, пізніше, коли час покличе, мав бути Христовим мучеником.

Його рукам священичим довіряючи, просив, аби святий Вениґн охрестив його, святий же Андохій хлопцеві хрещеним батьком нехай буде. І вчинили Божі служителі все за бажанням Фавстовим. Згадав же Фавст сестру свою та її внуків, сказав до святих: "Маю сестру рідну на ім'я Леоніла, вона мешкає в одному граді Лінґонійському, має ж трьох внуків, від сина її народжених, що разом з утроби матері у світ цей вийшли. Навчання вільного і премудрості зовнішньої добре навчені, за батьківськими переданнями пішли, у язичницькому живуть блуді, ідолобіссю служачи. Бажає-бо бабуся їхня, а моя сестра, Христовими вошами їх зробити і віддати на святу Його службу. Прошу-бо вас, о священики Божі, поможіть їй і благородний лім, як же почали, до кінця просвітіть. Святі ж, що це чули, і: радилися розділитися для проповіді: Андохій-бо із Тирсом з Августодонійське село відлучилися, де ж багатьох до Христової віри привели й на кінець вінцем мученицьким увінчалися. Вениґна ж святого вищеназваний Фавст у Лінґонійський град до сестри своєї відіслав. Леоніла ж, сестра Фавстова, прийняла святого Вениґна наче манну, що з неба впала, зі всілякою честю.

Того ж дня внуки її були на полі, що Пасмасія називалося, приносячи нечисті жертви ідолові — богині на ім'я Немезида. І, від тих жертв залишки зберігши, бабусі своїй принесли. Вона ж, ідолопоклонними гидуючи як мерзотними, викинула їх псам на поїдання, а до них почала при святому пресвітері Вениґні говорити таке: "Любі мої внуки, пізнайте Господа нашого Ісуса Христа, Бога істинного і живого. Йому ж ангели і все живе справедливо служить, бо весь світ сотворив словом, висоту небесну натягнув велінням, розпростер ширину земну, зібрав безодню моря і піском загородив її, прикрасив небо зорями і два світила найкращі поставив, заповівши їм, щоб усе, створене Ним, своїм промінням освітлювали. Дав води рибам на перебування, різними ж деревами і травою одягнув землю і все живе за Своєю створив волею. Тоді чоловіка за образом Своїм і за подобою створити благоволив й особливими дарами премудрості, бачення і розуму збагатив його, щоб Господа всього живого ревно пізнавав, а не невіданням зневажав Творця, щоб знав добро і відлучав його від зла, щоб ідолів, із різних речей руками зроблених, нечуттє-вих і бездушних, на оману людей диявольським винаходом споруджених, не лише жодною честю не шанував, але як прескверних відкидав і єднання з ними уникав. Того-бо підступна хитрість ідолами стала у світі цьому, хто Адама, першого чоловіка, у Раю спокусив. Покиньте-бо, о найсолодші внуки, всіх ідолів бісівських. І Творця всіх, Господа нашого Ісуса Христа, без усіляїсого сумніву сповідуйте.

Ось муж святий, якого перед собою бачите, з далеких країв до вас Божою благодаттю посланий. Послухайте слів його, бо заповіді Божі з уст його виходять. Навчіться від нього повчання святого, яке для спасіння вашого понад усе буде корисне". Такими спасенними настановами зі святим Вениґном блаженна Леоніла своїх внуків коли умовляла, перемагала в серцях їхніх божественна благодать, що таємно в них уже вдихнулася. І стояли зі здивуванням, один на одного дивлячись і над усім, сказаним до них, розмірковуючи. Звернулися ж до бабусі своєї, одноголосно сказавши: "Чому таку і настільки виняткову річ дотепер мовчанням схованою тримала? Чому істинну путь і світло пресвітле стільки часу таїла перед нами?" Вона ж, звівши очі до небес і руки здійнявши, вдячність віддавала Богові, що внуки її починають пізнавати істину. І говорила з ними любо: "Син мій, а ваш батько, який нині у тартар занурений уже, настільки озлоблений був серцем і потьмарений нечестя млою, премудрості ж і розуму чужий, що ані вірувати у Христа Бога, ані імени Його святого устами ніколи згадати не хотів. Яку ж бо користь могло принести такому Боже Слово, його ж внутрішнє серце злість невір'я охопила цілком, і не міг дивитись на світло правди, осліплений ідолобіссям. Через нього дотепер мовчала, корисного вам не кажучи, боялася-бо, аби він згубною своєю порадою не зробив так, щоб ви зблудили із праведної стежки. Волею ж Божою він помер, усі перешкоди зникли, ось нині час сприятливий, відкрийте очі сердечні й тілесні, на Небо більше споглядаючи, благодаті ж Господа нашого Ісуса Христа сповніться, ідолошанування, що для спасіння вашого вороже, з душ ваших викорініть, щоб ви змогли до вічної перейти радості".

Після цього й багато іншого блаженна Леоніла зі святими пресвітерами до них говорила, тоді згадали вони сонні свої видіння, що їх минулої ночі бачили, котрі передзнаменували їхнє навернення. І розповіли один одному, що бачили. Перший, на ім'я Спевсип, сказав: "Я бачив себе, наче на лоно бабусі нашої прийнятий і ссу груди, в яких багато молока. Умовляє вона мене, кажучи: "Спевсипе, пий спасенне молоко, щоб, ним укріплений, зміг стати супроти противників і славну отримати перемогу". Єлевсип же сказав: "Я бачив одного, що на небесному сидів престолі, невимовною осяяний славою, від Його ж сіяння потемніли мої очі. Жах і страх напали на мене, Він же, лицем світлим прикликаючи, говорив: "Не бійся, вінець перемоги прийняти удостоїшся". Третій же брат Мелевсип, про своє видіння розповідаючи, сказав: "Бачив і я, не знаю, якого, Царя великого, що скіпетр тримав, нас трьох разом у Своє воїнство приймаючи, підперезав нас поясами воїнськими і, великою ціною викуповуючи нас із пут полону, написав нам золотими буквами вічну свободу.

Сказав же до мене: "Мелевсипе, вас, трьох братів, вирішив поставити у Своїй палаті і вічними винагородами порівну увінчати, бо ваша бабуся безперестанно, удень і вночі, до Мене молиться за спасіння ваше, щоб на путь праведну наставлені ви були, вибавилися з пітьми бісівської, змогли побачити світло істини і зі смерті до життя перейти". О, яке дивне трьох братів видіння, що єдине до Бога їхнє навернення знаменувало! Про те розмірковуючи й умовляннями Леонілиними і пресвітеровими настановившись, сказали врешті до блаженної своєї бабусі: "Скажи нам, що маємо робити, щоб ваше проповідування, весь блуд прогнавши, нашому спасінню змогло допомогти". Зраділа свята Леоніла з божественним пресвітером і, Богові дяку сотворивши, сказала до них: "Усі заповіді Божі бережіть і що Христос — Цар царів без сумніву віруйте, від нечистих ідолів відлучіться і самих себе Богові, Творцеві вашому, віддайте". Тоді святий пресвітер Вениґн, багато їх про святу віру повчивши, хрещенням святим просвітив, і утвердив, і досконалими в сповіданні Христовому настановою своєю зробив. Сам же після того пішов у град Дивіонійський, де ж, багато плодів зібравши трудів своїх, не по довгім часі мучеництва вінцем увінчався. Святі ж разом народжені брати у христовій вірі утверджені були, послали слуг своїх розбити вищеназваного ідола богині Немезиди, розбили ж і тих, що були в домі їхньому, ідолів, числом дванадцять. І зразу слава по всьому Линґонійському краї розійшлася, що внуки Леонілині, хлопці найблагородніші, у Христа увірувавши, богів розбили.

Рушив на них народ, збунтувалася влада, судді та жерці ідолів безмірним запалилися гнівом і збіглися до божественних отроків звідусіль, начальники до них говорили: "Що за безумство раптове напало на вас? Хто вам порадив богів наших честь покинути, їх же наші й ваші праотці з давніх часів вшановували? Чи так наказ царський відкидаєте? Христа за Бога маєте, Його ж іудеї на смерть засудили, до хреста прибили". Тоді блаженні отроки, сповнившись Духа Святого, до них відповідали: "О осліплені серцем і в глибоку пітьму занурені, вічною покриті темрявою і надмірним гріхів тягарем обтяжені, на муки безперестанні і смерть безконечну приготовані, нащо самі, давнім ворогом зманені, і нас переконуєте, щоб поклонялися камінню та іншим речам, на подобу людську зробленим, що ніякого не мають живого подиху, ані не відчувають, і зовсім нічим не є, проте ви їх, безумні, вшановуєте. Господь наш Ісус Христос, Він Бог живий і істинний з Отцем і Святим Духом, єдиний у Тройці Бог, Світло від Світла, Сяйво". яке від Сяйва виходить, завжди Він і перед усім Він був і і навіть без кінця буде. Він створив усе, що є у світі". Таке почувши, усі нечестиві з жерцями і начальниками своїми засмутилися вельми.

Встав же з них один, на ім'я Квадрат, люті сповнений, вдарив по лиці Спевсипа і Єлевсипа, вони-бо двоє лише проти них говорили. Мелевсип же, бачивши, як братів ударили, скрикнув, говорячи: "Чому й мене не б'єш, як братів? Чому мене позбавляєш таких благ? У тому показав ти страждань наших жаданих початок, мене ж, наче невірного, з твоїми невірними шануючи, від святого страждання відкинув? Єдинодушні ми у Христовому сповіданні, однаково ж, від вашого нечестя відвернувшися, у Христа віруємо й однакову від Нього винагороду отримати сподіваємося". Квадрат же відповів: "Нині вас за поганьблення богів наших різними муками карати маємо". Єлевсип же сказав: "Наскільки більші приготуєте нам муки, настільки більше утвердите нас у Божій благодаті". Другий же з начальників нечестивих, на ім'я Палмат, сказав: "Якщо не виріжемо їм язиків при корені, не перестануть говорити безчесне на нас і на богів наших". Спевсип же відповідав: "Навіть коли язики тілесні нам ваша лютість виріже, внутрішніми нашими язиками розповімо про велич Божу, і від святої в Христа віри злість ваша ніколи ж нас не відлучить". Знову Палмат і третій з ним, Єрмоген, говорили: "О окаянні, однодушно до згуби смертної поспішаєте". Спевсип же відповів: "Умирати за Христа солодко, так-бо до життя вічного скоріше перейдемо, де нема печалі, але безперервна радість". Бачили ж Палмат, Квадрат і Єрмоген, судді Линґонійські, святих отроків непохитне у Христовій вірі перебування, радилися між собою, якими б найтяжчими муками їх мучити і якими б найлютішими смертями їх погубити, щоб мали страх інші.

У тій раді перебуваючи, прикликали до себе чесну Леонілу, хотівши за її допомогою відвернути їх від Христа і до ідолопоклонства знову навернути. І сказали до неї: "Якщо хочеш вберегти від мук внуків своїх і від смертної їх згуби вибавити, то йди порадь їм, нехай богів, яких же розбили, знову спорудять, і хай поклоняться їм, і належні хай принесуть їм жертви". Та й інше коли говорили судді до Леоніли, відповідала вона: "Піду швиденько і радитиму належне до їх визволення". Коли пішла вона до святих своїх внуків, коли пізнала їх непохитними у святій вірі, великою радістю сповнилася і кожного з них солодко поцілувала, плачучи від радості. І, дякуючи Христові Богові і за них до Нього довго помолившись, сказала до них: "Ні одного в роді нашому нема від вас благороднішого, ні одного багатшого, ні одного кращого, ні одного, що більше від вас Богові приємним би виявився, весь рід ваш Христовим сповіданням просвітлюєте. Молоді, а всіх старих роду вашого премудрістю перевершили. Скарб безмірний і такий, що жодною ціною оцінитися не може, знайшли, за Христа воюючи. Будьте-бо у святому Законі Христовому постійні й міцні, погроз і мук не лякайтеся, мужнійте, озброєні Христовою вірою. Царства світу цього видимі з цим життям нічим є, швидкий-бо кінець приймуть. Царство ж Боже невидиме є вічним, і його бажати і шукати є досконалою премудрістю, яку тимчасовими трудами отримавши і муками, що скоро надійдуть, на вічну відійдете веселість". Це сказавши і сповнених їх Господньої благодаті й у вірі міцних бачивши, вручила їх Христові і відійшла. Питали після цього у святих судді, чи хочуть вони поклонитися богам? І звеліли їм те сказати голосно перед усім народом. Вони ж усім відкрито сповістили про свою в Єдиного Істинного Бога віру, і заради Його любові на рани і смерть готовими виглядали, відверталися ж від язичеських богів як від брехливих і суєтних. Зв'язані-бо були по руках і по ногах і на одному дереві повішені і натягнені сильно, наче струни на гуслах, що кості й суглоби в тілах їхніх роз'єдналися. Вони ж, Христовою укріплювані силою, мужньо терпіли, і ті, що мучили їх, сварилися судді, до них же говорив святий Мелевсип: "Господь і Спас наш Ісус Христос цвяхами до хреста прибитий був, повішений на святому дереві за наше відкуплення, через те ми хресне знамення на захист й охорону нашу отримали. Ми ж, три Його раби, на одному цьому дереві висячи, заради імені Його стаємо мучениками славними. Блаженний плід того дерева, що трьох носить мучеників, що принесли себе в жертву Пресвятій Тройці". Бачили ж судді, що святі отроки анітрохи не бентежаться в муках, але більше дістають сили, сказали до них: "Не на тому дереві, на якому вам хочеться, помрете, але вогненною помстою загинете". Мелевсип же знову відповідав їм: "Більше нам блаженство примножиться, якщо вогнем випробувані станемо перед Богом і від пітьми через вогненне полум'я до Незгасного світла перейдемо".

Тоді судді звеліли зібрати дрова, і гілля, і все, що легко горить, і розпалили вогонь великий, в який же святих трьох братів зв'язаних на спалення вкинули. Святі ж, допомогою Христа, Спасителя свого, коли були у вогні, неушкодженими залишилися. Розв'язалися пута їхні, і ходили посеред полум'я, благословляючи Бога, як же колись три вавилонські отроки. Розпалювали ж нечестиві вогонь більше, хотіли на попіл перетворити рабів Христових, але наскільки вище підіймалося полум'я, настільки більше слава святих підносилася. Після довгого великого горіння вогонь згас, а святі залишилися живими, цілими, жодного з вогненної сили опалення не мали, ще й насміхалися з катів, кажучи: "Дасться нам влада зразу перейти до Христа, Бога нашого, коли захочемо, але вирішили ще в цьому житті посміятися з вашого безумства, проте, не затримуючись, поспішимо до горішнього бенкетування". Після цього святі, три разом народжені брати, бачили перед собою лики святих ангелів, які були готові взяти й супроводжувати душі їхні до Небесного Царства, схилили до землі коліна і, помолившись, разом святі душі свої передали. Чесні ж тіла їхні поховані були за два поприща від града, у селі, названому Урват, де ж пізніше і храм в ім'я їхнє збудовано. У ньому ж багато чудес діялося і подавалися зцілення хворим.

Коли прийняли кінець святі мученики, жінка одна, на ім'я Іовила, розпалившись ревністю божественною, не зважаючи на мужа свого і єдиного сина, малого хлопця, вигукнула посеред невірного народу, кажучи: "І я є рабою Христовою, Христа, Бога живого й істинного, без сумніву проповідую, ідоли ж ваші безчесні і суєтні відкидаю всіляко". Коли це вона сміливо в народі взивала, зразу була взята, за волосся повішена і зранена була великими муками. Не хотіла ж від Христа відвернутися, вели її до вищеназваного села Урват разом зі святою Леонілою, бабусею святих, і там обох їх мечем посікли. Неон же, що дивився на подвиги святих і страждання їхні описав, віддавши книгу Турвонові, сповідав Христа перед усіма і доти битий був, поки не передав духа свого Господеві, і мученицьки помер. Але і Турвон, наслідуючи святих страждальців, не по довгім часі мученицьким шляхом до вічного життя перейшов. Було це в царство Марка Аврелія, січня місяця в шістнадцятий день, коли царював Господь наш Ісус Христос, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Категорія: Житія Святих на кожен день | Додав: SERGIY_89 | Теги: Житія святих
Переглядів: 1795 | Завантажень: 0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Храм Миколи ПритискиОфіційний веб-сайт
^ Вгору ^