Субота, 22.07.2017, 07:33
Вітаю Вас Гість
Реєстрація
Вхід










Головна » Файли » Житія Святих на кожен день

Святі мученики Савин і Папа; Святитель Серапіон, архієпископ Новгородський
29.03.2012, 11:25
Святі мученики Савин і Папа

Святий мученик Папа жив у місті Ларанд за правління імператора Максиміана. Його судили і катували за віру в Христа, потім у чоботях із вбитими всередину цвяхами вели для повторного суду до міста Діокесарія. Святий Папа помер у дорозі, будучи прив'язаним до сухого дерева, яке згодом почало давати плоди.
Святий мученик Савин був правителем єгипетського міста Єрмополь. Під час гонінь християн за імператорі Діоклетіана, святий Савин разом з іншими християнами втік у віддалене село. Але його місцеперебування зрадив один невдячний жебрак, якому святий постійно допомагав грошима і годував. Разом з шістьма іншими християнами Савин був схоплений, і після катувань їх усіх втопили у річці Ніл. Це сталося 287 року.

Святитель Серапіон, архієпископ Новгородський

Батьківщиною святителя Серапіона було село Пехорка в 20-ти верстаах від Москви; про батьків же його відомо тільки, що вони були селяни, люди віруючі і благочестиві. На сьомому році від народження Серапіон почав навчатися грамоті, а потім в порівняно ранньому віці хотів піти від світу, але батьки не дозволили зробити цього. Поступаючись їх бажанням, він одружується і приймає сан священства; через рік померла його дружина, Серапіон постригається в чернецтво, але для спокою батьків і після постригу залишається для служіння при тій же Покровській церкві. Коли ж померли його батьки, Серапіон відпустив на волю рабів батька свого, майно роздав бідним і вступив до Дубенського Успенського монастиря, що на острові; незабаром він зроблений був будівельником цієї обителі, багато потрудився для монастиря і так прославився своїми чернечими подвигами, що сама обитель стала називатися пустинню Серапіона. Бажаючи віддатися богомисленню і строгим подвигам, Серапіон склав з себе обов'язки будівельника обителі і перейшов у Троїце-Сергієву лавру при ігумені Симоні. Цей Симон був поставлений митрополитом Московським в 1495 році, а святий Серапіон волею митрополита і великого князя тоді ж зроблений був ігуменом лаври. Святий Серапіон користувався великою повагою великого князя Івана Васильовича, і був випадок, коли за клопотанням святого Серапіона він помилував засуджених на страту.
Недобрі люди обмовили перед великим князем трьох бояринь, звинувативши їх у чаклунстві. Іван Васильович страшно розгнівався на них і присудив до смерті через спалення. За невинно засуджених сумував митрополит Симон соборно з духовенством своїм, просили бояри, але без всякого успіху. Тоді святий Серапіон, помолившись Живоначальній Тройці, Пречистій Богородиці і преподобному Сергію, відправився до великого князя і наодинці зі сльозами почав жалкувати за нещасних бояринь, просячи звільнити їх від смертної кари. Великий князь розчулився проханням Троїцького ігумена, перестав гніватися, потому до того, що без всякого покарання звільнив бояринь. Цей подвиг жалкування прославив святого Серапіона - народ пригадував святителя Миколая, що звільняв від смертної кари невинних. Сам великий князь полюбив за це подвижника.
Виділився своєю розсудливістю святий Серапіон і на Соборі 1504 року, коли гаряче відстоював церковні і монастирські маєтки, як засіб добродійності.
Святий Серапіон дуже дбав про ввіреній йому обителі преподобного Сергія, був дбайливим господарем, берег її вотчини і монастирські запаси, зібрані в численних селах і селищах.
Великий князь Іван Васильович при передачі царства своєму синові Василю вказав на святого Серапіона як на одного з гідних до заняття архієрейської кафедри. Великий Новгород в той час більше двох років не мав свого святителя. Обрання впало на святого Серапіона, і 15 січня 1506 збором архіпастирів він був хіротонізований в архієпископа Новгородського. За попущенням Божим наступили тоді для Новгорода важкі часи. Третій вже рік Новгород страждав від смертоносної виразки; в 1508 році мор був особливо сильний: в одну осінь померло 15396 осіб. У тому ж році страшна пожежа спустошив торговельну сторону Новгорода: при страшній бурі вогонь розповсюджувався з такою силою, що люди не встигали рятуватися; «всіх душ згоріло 3315, а тих, що втонули в річці Волхові Бог єдиний знає», каже літописець. Чималі скорботи довелося понести святителю Серапіону серед цих лих. Невпинно молячись за припинення страшної хвороби, святитель Серапіон з іконами і хрестами ходив біля міста, звелів в один день зрубати і поставити церкву в ім'я Похвали Богородиці на Дитинці і в той же день (15 жовтня) освятив її. У той час молитвами святого архієпископа Серапіона зцілив Господь Бог трьох осіб: сліпого, розслабленого та біснуватого. Після цього чуда смертоносна виразка негайно припинилася. Під час пожежі архієпископ з іконами і хрестами вийшов на Волховський міст до Чудного хреста, але не міг вимовити слова на молебні, сильно ридав, виливаючи сльози з очей своїх, як струмені невпинно, і молився в таїні серця свого, поки припинився гнів Божий. З припиненням пожежі святий Серапіон велів зібрати тіла загиблих і зарити в землю, відслужив за них панахиду і, зібравши багатьох громадян, прокляв немилостивих грабіжників, що викрадали все цінне з обгорілих тіл і з будинків.
У той же час сталася велика незгода святителя Серапіона з ігуменом Волоколамського монастиря преподобним Йосифом. Волоколамська обитель перебувала тоді у віданні Новгородського владики. Коли князь Феодор Борисович став тіснити ченців і ігумена Йосифа - віднімати монастирські гроші і майно, наказавши йому вийти, куди завгодно, якщо не бажає виконувати князівські розпорядження, - то святий Йосиф спочатку хотів вийти, а потім на прохання братії залишився і вирішив просити захисту обителі у великого московського князя Василія Івановича і у митрополита Симона. Послав він і до владики Серапіону якогось старця Ігнатія за благословенням на цю справу, але в Новгород з нагоди морової хвороби проникнути було не можна, і старець вернувся назад. Великий князь теж не відразу прийняв під своє заступництво Волоколамську обитель, але спочатку намагався умовити князя Феодора Борисовича, потім в 1507 році зібрав собор і за рішенням соборному прийняв обитель під своє заступництво, сказавши в заспокоєння ігумену Йосифа: «Ти з меж Новгородської архієпископії не відійшов ; я взяв монастир твій тільки від насильства удільного князя, а до архієпископа сам пошлю, як мине земська невзгода ».
Коли дізнався владика Серапіон про перехід Волоколамської обителі до великого князя, то дуже засмутився, не прийняв посланого преподобним Йосифом старця з поясненнями справи і без зносини з великим князем і митрополитом заборонив ігумена Йосифа в священнослужінні і відлучив від Церкви за те, говорилося в грамоті, що «він відступив від небесного, а прийшов до земного». Преподобний Йосиф з покірністю прийняв гнів святителя, але останні слова неблагословенної грамоти засмутили великого князя і митрополита. Великий князь тоді ж позбавив архієпископа престолу, витребував до Москви і заточив в Андроніевском монастирі. У 1509 році на соборі архіпастирів розбиралася між іншим скарга ігумена Йосифа на владику Серапіона за відлучення від Церкви. Три рази отці собору запитували архієпископа Серапіона: за що він відлучив ігумена Йосифа і за якими церковним правилам.
Владика Серапіон нічого не відповідав, говорив літописець. За словами ж преподобного Йосифа, архієпископ замість відповіді почав тільки сваритися з усіма, кажучи: «Про те я відаю, чому не благословив Йосифа, а вам яке до того діло. Волен я в своєму чернеці, як і князь Феодор в своєму монастирі ». На питання великого князя, за що він назвав князя Феодора небесним, а його земним, Серапіон не знайшовся нічого сказати. Собор простив і благословив ігумена Йосифа, владиці ж Серапіону визначив перебувати в монастирі.
Довгий час новгородці не могли втішитися про позбавлення свого доброго пастиря і вчителя. Недовго був він у них, але встиг і в короткий час показати себе живильником жебраків, порадником вельмож, втіхою скорботних, прохолоду збурений і загальним всім помічником. 17 років у новгородців не було архієпископа після владики Серапіона.
Багато зазнав святий Серапіон в ув'язненні в Андронієвому монастирі. Митрополит перед своєю смертю примирився з святим Серапіоном в 1511 році, запросив його до Москви до себе, благословив і сам прийняв від нього прощення. Тоді ж було примирення з владикою Серапіон і преподобного Йосифа. Сам великий князь Василій Іоаннович, згадавши заповіт свого батька, змилувався і дозволив владиці Серапіону переселитися в Троїце-Сергієвий монастир, де він багато трудився в пості, молитві, глибокій покорі і терпінні. Перед кончиною своєю святий Серапіон прийняв схиму; попрощавшись з братією обителі преподобного Сергія і причастившись Святих Тайн, він помер 16 березня 1516, зі словами на устах: «Господи, в руки Твої віддаю дух мій».
Незвичайною радістю освітилося лице покійного святителя; зі сльозами та скорботою поховали ченці владику Серапіона поблизу церкви Живоначальної Тройці; святі мощі його знайдені нетлінними в наступному 1517 році, 7 квітня, і спочивають під спудом в Троїце-Сергієвій лаврі, на південній стороні Троїцького собору, де колись була келія преподобного Сергія.
Бог прославив Свого угодника особливим даром чудотворення і прозорливості як за життя, так і після блаженної його кончини.
Одного разу святитель Серапіон у свято Успіння Пресвятої Богородиці запросив до себе на гостину старійшин граду і безліч народу, серед тих, хто прийшов був один кульгавий, який повзав багато років на ногах і руках, спираючись на деревинки. Милостива душа архієпископа захотіла наситити кульгавого спочатку духовною поживою. Святий Серапіон зі сльозами помолився Господу про зцілення хворого і сказав кульгавому: «В ім'я Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа встань на ноги твої»! Кульгавий піднявся на ноги, підійшов до архієпископа і прийняв від нього благословення. Колишні при цьому чудо прославили Бога і його угодника.
Передбачив святитель Серапіон майбутню долю свого улюбленого учня архідиякона Якова і ще в юнацькому віці його вклонився йому як майбутньому ігумену Троїце-Сергієва монастиря, що й здійснилося: Яків ігуменствував в Троїцькій лаврі з 1515 по 1520 рр..
Святий Серапіон бачив далеке, як би знаходиться поблизу нього. Коли помер преподобний Йосип Волоколамський (9 вересня 1515), святий Серапіон, перебуваючи в Троїце-Сергієвому монастирі, в той самий час сказав були з ним: «Брат наш Йосиф преставився. Бог нехай просить його ». І, молячись перед іконою Спасителя, додав: «Не постави йому, Господи, гріха, бо буває подібне і з праведними».
У 1608 році, у важку годину Троїце-Сергієвої лаври, на заклик святого Сергія увійшов в храм святої Серапіон в святительське вбрання і з піднятими до неба руками молився у вівтарі перед іконою Пресвятої Богородиці: «О, Всехвальна Мати! Від усякої визволи напасті всіх ».
Ім'я святителя Серапіона, разом з іншими, призивається на допомогу в церковних грамотах і в чині поставлення єпископа.

Місцеве святкування святого Серапіона в Троїцькій лаврі почалося після 1559, коли його мощі були відкриті, перекладені в новий гріб і знову поховані, причому сталися два чуда. У XVII столітті Серапіона шанують святим на місці його святительства в Новгороді. В даний час святкування угодника Божого загальноцерковне. Святі мощі його під спудом.

http://www.cerkva.vn.ua/index.php/biblioteka/zhytiia-sviatykh/berezen/142-29-bereznia-pam-iat-mchch-savyna-i-papy-svt-serapiona-arkhiiep-novhorodskoho

Категорія: Житія Святих на кожен день | Додав: Prytyska | Теги: Житія святих
Переглядів: 264 | Завантажень: 0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Храм Миколи ПритискиОфіційний веб-сайт
^ Вгору ^