Вівторок, 21.11.2017, 01:51
Вітаю Вас Гість
Реєстрація
Вхід










Головна » Файли » Житія Святих на кожен день

Святі мученики Феодор Варяг і син його Іоанн
25.07.2012, 18:07
Святі мученики Феодор Варяг і син його Іоанн жили в Києві в Х столітті, коли варяги, предки нинішніх шведів і норвежців, брали особливо діяльну участь у державному та військовому житті Русі. Купці та воїни, вони прокладали нові торговельні шляхи до Візантії і на Схід, брали участь в походах на Царгород, становили значну частину населення стародавнього Києва та князівських найманих дружин. Головний торговий шлях Русі - з Балтійського моря в Чорне - називали тоді "шлях із варяг в греки".
На варязьку дружину спиралися у своїх починаннях вожді і організатори ранньої руської державності. Як і слов'яни, серед яких вони жили, багато хто з заморських прибульців під впливом Візантійської Церкви приймали святе Хрещення. Київська Русь займала серединне місце між язичницькою Скандинавією і православною Візантією, тому панівними в духовному житті Києва виявлялися поперемінно то живуще віяння християнської віри, що йшло з півдня (за блаженного Аскольда в 860-882 рр.., за Ігоря і святої Ольги в 940-950 - х рр..), то згубні вихори язичництва, що налітали з півночі, від Варязького моря (за віщого Олега, що убив Аскольда у 882 р., за повстанні древлян, які вбили Ігоря в 945 р., за князя Святослава, який відмовився прийняти Хрещення, незважаючи на наполягання своєї матері, рівноапостольної Ольги).
Коли в 972 р. (за іншими даними, в 970 р.) Святослав був убитий печенігами, великим князем Київським залишався призначений ним старший син, Ярополк. Середній син, Олег, билинний Вольга Святославич, тримав Древлянскую землю, молодший, Володимир, - Новгород. Правління Ярополка (970-978 рр..), Як правління його бабки, Ольги, знову стало часом переважного християнського впливу на духовне життя Русі. Сам Ярополк, на думку істориків, сповідував християнство, хоча, можливо, латинського обряду, і це ніяк не відповідало інтересам скандинавських дружинників - язичників, які звикли вважати Київ оплотом свого впливу в землях слов'ян. Їх ватажки постаралися посварити між собою братів, викликали міжусобну війну Ярополка з Олегом, а після того, як був убитий Олег, підтримали Володимира в боротьбі проти Ярополка.
Майбутній хреститель Русі починав свій шлях переконаним язичником і спирався на варягів, спеціально наведених ним з-за моря, в якості військової сили. Його похід на Київ 978 року, який увінчався повним успіхом, переслідував не лише військово-політичні цілі: це був релігійний похід русько-варязького язичництва проти народженого київського християнства. 11 червня 978 року Володимир "сів на столі батька свого в Києві", а нещасний Ярополк, запрошений братом для переговорів, при вході в бенкетний зал був зрадницьки убитий двома варягами, які пронизали його мечами. Для залякування киян, серед яких вже багато хто, як русичі, так і варяги, були християни, у відновленому і прикрашеному новими ідолами язичницькому святилищі були здійснені невідомі до того часу у дніпровських слов'ян людські жертвоприношення. У літописі сказано про поставлені Володимиром кумирів: "І приносили їм жертви, називаючи їх богами, і приводили до них своїх синів і дочок, і жертви ці йшли бісам ... І стала нечиста кров'ю земля Руська і горб той".
Мабуть, до цього першого періоду урочистості язичництва в Києві при вокняженні Володимира слід віднести загибель святих мучеників Феодора Варяга і сина його Іоанна, яку можна в цьому випадку датований 12 липня 978 р. Можливо, втім, що подвиг святих київських варягів-мучеників мав місце влітку 983 року, коли хвиля язичницької реакції прокотилася не тільки по Русі, а й по всьому слов'яно-німецькому світі. Проти Христа і Церкви майже одночасно повстали погани в Данії, Німеччині, прибалтійських слов'янських князівствах, і всюди хвилювання супроводжувалися руйнуванням храмів, вбивством духовенства і християн-сповідників. Володимир у той рік ходив у похід на литовське плем'я ятвягів і здобув над ними перемогу. В ознаменування цієї перемоги київські жерці і вирішили знову влаштувати криваве жертвоприношення.
... Жив серед киян, повідомляє преподобний Нестор Літописець, варяг на ім'я Феодор, який довгий час до того пробув на військовій службі у Візантії та прийняв там святе Хрещення. Язичницьке ім'я його, що збереглося в назві "Турова божниця", було Тур (скандинавське Тор) або Утор (скандинавське Оттар), в старовинних рукописах зустрічається те й інше написання. У Феодора був син Іоанн, красивий і благочестивий юнак, що сповідував, як і батько, християнство.
"І сказали старці і бояри: Кинемо жереб на отроків і дівиць, на кого впаде він, того і заріжемо в жертву богам". Очевидно, не без умислу, жереб, кинутий язичницькими жерцями, упав на християнина Іоанна.
Коли послані до Феодора повідомили, що його сина "обрали собі боги, щоб принесли його їм в жертву", старий воїн рішуче відповів: "Не боги це, а дерево. Нині є, а завтра згниє. Не їдять вони, не п'ють і не говорять, але зроблені людськими руками з дерева. Бог же Один, Йому служать греки і поклоняються. Він створив небо і землю, зірки і місяць, сонце і людей, і призначив їм жити на землі. А ці боги що сотворили? Вони самі створені. Не дам сина мого бісам ".
Це був прямий виклик християнина звичаям і віруванням язичників. Озброїним натовпом язичники кинулися до Феодора, рознесли його двір, оточили будинок. Феодор, за словами літописця, "стояв на сінях із сином своїм", мужньо, зі зброєю в руках, зустрічав ворогів. (Сіньми в старовинних руських будинках називали влаштовану на стовпах криту галерею другого поверху, на яку вели сходи). Він спокійно дивився на язичників, що біснувалися і говорив: "Якщо вони боги, нехай пошлють одного з богів і візьмуть мого сина". Бачачи, що в чесному бою їм не здолати Феодора і Іоанна, хоробрих майстерних воїнів, облягали підсікли стовпи галереї, і коли ті обвалилися, навалилися натовпом на сповідників і вбили їх ...
Вже в епоху преподобного Нестора, менш ніж через сто років після сповідницького подвигу київських варягів, Православна Церква вшануала їх в сонмі святих. Феодор і Іоанн стали першими мучениками за святу православну віру в Руській землі. Першими "руськими громадянами небесного граду" назвав їх написатель Києво-Печерського Патерика, єпископ Симон, святитель Суздальський († 1226; пам'ять 10 травня). Остання з кривавих язичницьких жертв у Києві стала першою святою християнською жертвою - співрозп'яття Христу. Шлях "з варяг в греки" ставав для Русі шляхом з язичництва в Православ'я, з темряви до світла.
На місці мученицької кончини варягів святий рівноапостольний Володимир спорудив згодом Десятинну церкву Успіння Пресвятої Богородиці, освячену 12 травня 996 року (святкується 12 травня). У неї були перенесені в 1007 р. мощі святої рівноапостольної Ольги. Вісім років по тому тут знайшов місце останнього спочинку сам святий Володимир, що хрестив Руську землю, а в 1044 р. його син, Ярослав Мудрий, переніс в цю церкву останки своїх дядьків, Ярополка і Олега, попередньо "охрестивши їхні кістки". Очевидно, останнє викликане було вимогою церковних правил про повторне хрещення християнина за відсутності достовірних свідоцтв про перше хрещення. З іншого боку, в стародавньому Києві надавали великого значення древ нехристиянським оповідям про можливість з особливої милості Божої посмертного здійснення таїнства Хрещення над людьми, що померли поза церковним спілкуванням. Така розповідь читається, наприклад, у відомому пам'ятнику давньоруської учительської літератури - "Ізборнику 1076 року", що належав синові Ярослава Мудрого, благочестивому князю Святославу († 1076).
... Дивен Бог у святих Своїх. Каменя і бронзи не щадить час, а нижній зруб дерев'яного будинку святих варягів-мучеників, спаленого тисячу років тому, зберігся до наших днів, він був виявлений в 1908 році, під час розкопок в Києві, біля вівтаря Десятинної церкви.

Категорія: Житія Святих на кожен день | Додав: SERGIY_89 | Теги: Житія святих
Переглядів: 1586 | Завантажень: 0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Храм Миколи ПритискиОфіційний веб-сайт
^ Вгору ^