Понеділок, 20.11.2017, 16:29
Вітаю Вас Гість
Реєстрація
Вхід










Головна » Файли » Житія Святих на кожен день

Свята мучениця Анисія; Преподобна Феодора.
12.01.2012, 10:27

Свята мучениця Анисія 

У часи мучителя Максиміана дівчина одна на ім'я Анисія, у славнім Солунійськім граді народжена, виховувалася у багатих і вірних батьків, навчена страху Господнього, і більше чеснотами, ніж роками, росла. Бо і батьки її вигодовували догмами благочестя більше, ніж молоком. Минули її дитячі роки, і видно було ту красу понад сподівання. Особливими її книжними настановами повчали, вона ж добророзумна була — легко все розуміла, плоди достойні учення і ділом показуючи. Сповнена ж вона була Божого Духа і ангельських воістину звичаїв, надзвичайною красою лице її світилося.

Мало-бо тоді із дому виходила, молоду ж красу в оселі своїй ховаючи, і часто із сумом до себе говорила: "О оманливе життя юних, що або губить одних, або саме пошкоджуєшся іншими! Добра є старість, але горе мені: суму мене сповнює довгий час, що чекати її багато років, які відлучають від небесних". І ніколи ж не переставала та дівчина Христа прикликати на допомогу, коліна схиляючи, землю ж змочуючи сльозами. Тоді відійшли батьки її до Бога, стала спадкоємницею маєтків батьківських і думала, що робити з тими багатствами, які мала. Були-бо зібрані великі золоті і срібні скарби, просторі поселення, багато стад худоби, рабів і рабинь кількість незчисленна, вбрання дорогоцінне, шовкове, золототкане. Прикраси золоті, всілякими різновидами маргаритів і каміння коштовного прикрашені, величністю краси сіяли. Це бачивши, свята Анисія говорила: "Як врятуватисяся в таких багатствах земних? Як голову древнього змія-диявола потоптати і скинути його спокуси, як одежу?

Знаю-бо, що зроблю: проти змія змієві використаю хитрощі. Він щороку скидає стару свою шкіру, оновлюється. Скиньмо й ми різні багатства: вони-бо більше шкодять тим, хто їх використовує погано, і тим, хто їх збирає, убивають отрутою незцілимою. Скупих же і неподатливих своїми путами і сітями затягують. Земель призбирування спонукає до гніву, оману приносить збирання і брехливі мірила. Одежі дорогоцінні повчають марнославного ходження і ловлять на гріх. Гривні золоті і намисто шию гордливо підносять, бачені хочуть бути і славлені. Це-бо з ними хай зробимо. Будьмо панами їм з природи, поки вони нами понад природу не запанують. Буду ж їм воістину госпожею, добре їх витрачаючи, разом же і ухиляючись від породжуваних ними спокус. Винайду їм міцну сторожу. В утроби вдовиць, сиріт і жебраків, як же в скарбницю, вкладу їх. Вірний є податель Господь всіх, і не подвійно лише, але сторицею воздасть і доданням життя вічного. Роздам-бо все, щоб все ціле, зі сторицею примножене, прийняти. Продавши ж, хреста шукаймо. Роздавши, легко за Христом підемо. Земне із землею залишимо, щоб на Небесах жити з ангелами. Втікаймо від згубного і нечистот сповненого життя, бажаймо подвигів духовних і життя негинучого. Змінімо тимчасове на вічне. Вшануймо вельми шлюб нетлінний, пребудьмо цілими і Творцеві чисто збережімо творіння. Не порушуймо дівства печать — збережімо Христові, щоб, коли прийде, знайшов вертоград замкнений і джерело запечатане, нічим не займане. Нині, коли є торг, купймо. Гоніння і озлоблення славу мені нехай виклопочуть. Мучителі і муки райську породу хай відкриють мені. Рани ж і темниця в Оселю Христову хай уведуть мене — не лише-бо мужам є винагороди, але і жінкам вінці".

Це собі кажучи, молилася зі словами: "Господи Ісусе Христе, Світло моє, Джерело безсмертя, Кореню нетління, в дівочій утробі невимовно зачатий, що після Різдва Матір Твою Пречисту зберіг нетлінною! Благий Господи, дай, щоб не позбулася я лику дівочого, щоб не була відлучена від Оселі Твоєї, але введи мене в число дів мудрих і сподоби мене зі свічею невгасимою зустріти Тебе, щоб, непорочно здійснивши подвиг, причасницею була Слави Твоєї". Так молилася Анисія свята, зразу продала все: і не лише за такою ціною, якої що вартувало, ані як же про те бувають на торжищах купівлі і продажі, лишень до купця кажучи: "Знай, що продавані речі жебраків є і убогих, дай-бо ціну справедливу, щоб разом і собі якусь винагороду купити, праведний-бо є Господь, і правду любить, і віддає по правді". Коли ж продане було все багатство, ціну взяту роздавали жебракам і тим, хто в путах страждав. У в'язниці входячи, не тільки те, що на потребу, подавала, але і служила своїми руками, тим найбільше, котрі після прийнятих мук і ран не могли собі послужити. Ще ж і лікувала таких, мазями змащуючи, рани обвиваючи й утішаючи сумуючих. Але і всіх, хто на одрі хвороби лежав, відвідувала і з маєтку свого їм допомагала. Обходила і на площах, на дорогах, і якщо знаходила на гноїщах жебраків, хворих, — їм щедрою рукою багато помагала й утішала їх. Говорила ж до себе: "Не шукати мені насолод і утіх в багатствах, які навіть краплею води не виявляться в день суду". Все аж до останнього гроша витративши й нічого собі не залишивши, замкнулася в одній хатині і працювала своїми руками, потрібну їжу для тіла з праці добуваючи і в поті лиця свого хліб споживаючи, послухавши апостола, що каже: "Хто не працює, той не їсть". Належить-бо християнам з праці рук своїх годуватися. Вправляючись у молитвах, у пості, живучи, ніби безтілесна, навчилася-бо суворості і подвигів, дні свої провадила в трудах і в читанні Божественних Книг, ночі ж у псалмоспівах і молитвах. Мала ж замість ліжка землю, замість м'якої постелі одну рогозину, замість теплого накриття погані рубища. Спала дуже мало, говорячи собі: "Небезпечно мені спати, коли ворог мій не спить". Багато ж проливала сліз, більше, ніж пиття, яке пила. І зітхань більше в неї було, ніж слів говорених, настільки ж була божественною охоплена любов'ю, що, коли схиляла коліна на молитву, здавалося, припадала до ніг Спасителя і цілувала їх, волоссям своїм обтирала порох із ніг Господніх.

Така думка породжувала в ній сліз джерела, і тими сльозами ноги омивала Владики, і волоссям їх обтирала, і було безперервне її бажання, щоб звільнитися і з Христом жити. Била ж у груди свої, молилася, говорячи: "Всемогутній Господи Боже, Отче Єдинородного Твого Сина Ісуса Христа, Господа, і Бога, і Спаса нашого, що сидиш на престолі слави Твоєї, Тобі ж тисячі тисяч архангелів служать, і сили сил перед Тобою стоять, Твоєму повинуючись велінню: Престоли, Господства, Начала, Власті. Тебе ж хвалять Херувими і славословлять Серафими, трисвяту пісню співаючи безперестанно. Ти духи, що не підкорилися Тобі, в тартарі глибокому занурив і змія, що залишився без Твоєї благодаті, путами нерозривними зв'язав, з престолу ж Свого його на землю скинувши і від небесних служб відігнавши, позбавив його блаженного життя і гординю його хресним піднесенням здолав. Ти із непорочних Своїх надр, Бога Слова, перед віками сущого, Спасителя душам нашим, від Духа Святого і Марії Діви Родженого, до нас послав, і тим відшукав заблудлих, і утвердив немічне, і зцілив розбите. Тебе призиваю, смиренна і грішна раба Твоя, всім серцем своїм. Ти, що знаєш кожного помисли, вогонь, у світ вкинений від Єдинородного Твого Сина, запалив у моєму серці й іскру сущої в мені віри в лампаду любові перемінив. Прийди, щоб спасти мене, недостойну рабу Твою, бо Тебе бажаю, Тебе шукаю і до Тебе пристаю всією міцністю своєю.

Господи [Боже Сину], прийми молитву мою, що приношу Тобі серцем сокрушенним і духом смиренним. Не зневаж мене, заради якої, о Ісусе Христе, був Ти на хресті прибитий, по лиці ударений, заради якої оцет із жовчю пив, смерть гірку скуштував, у третій же день із мертвих воскрес, і на Небеса вознісся, і сидиш праворуч Отця. Не осором мене ані не відкинь мене із числа рабинь Твоїх, але сподоби мене, бо християнкою стала на знаменні святого хреста Твого, зроби мене учасницею страждань Твоїх, волю Твою у мені сповнюючи, щоб достойна була явитися перед Лицем Твоїм. Ти мене Своєю збережи, прибив страх Твій плоть мою, присудів Твоїх я боюся. Відверни очі мої, щоб не бачили суєти, але більше відкрий їх, прошу Тебе, щоб розуміти мені чудеса закону Твого. До Тебе прихилена є з лона матері моєї, Ти Господь мій. Батько мій і мати моя залишили мене, Ти ж, Господи, прийняв мене. Виправив кроки мої, щоб сповнилася сорому раба Твоя, але учинив зі мною знамення на благо і виконав прохання моє, бо перед Тобою все бажання моє, і зітхання моє від Тебе не утаїться.

Знову до Тебе молюся, Боже Отче. Поможи мені, хай не виявиться гріх на мені, рабі Твоїй. Тобі-бо приношу себе, поклавшись на вівтар сповідання і смирення свого, хай же прийнята буду, як всеспалення овече і теляче, і як безліч ягнят вгодованих, так хай буде жертва моя перед Тобою. І сподоби мене іти за Агнцем Твоїм, Непорочним Ісусом Христом, Вам же, Тобі із Ним і зі Святим Духом, Слава, і Честь, і Сила навіки віків. Амінь".

Так помолившись, встала з молитви й ознаменувала все тіло своє знаменням хресним. Це бачивши, нечистий змій не терпів ангельського і небесного того життя, бачив-бо її що вже перебувала духом на Небесах, що страждати всім серцем за Христа хотіла, і скреготав на неї зубами своїми, і хатину її похитати і скинути намагався, але, бачачи її знаменням хресним всюди огородженою, втікав, невидимим биттям прогнаний. Проте вкладав часом святій лінь і відчай, вона ж безперестанною молитвою, ніби стіною, загороджувалася, зразу руйнуючи його підступність. Сумував-бо ворог істини і "О лихо мені, окаянному!" — говорив. "Я, — каже, — ангелів з Небес зі собою взяв, багатьох сильних підкорив я, нині ж юнаками і дівчатами осміяний стаю: смерть-бо, як життя, люблять і, нею вінчані, на Небеса спішать, залишаючи мені — світ неживий. Утішає мене кров мучеників, яких убивають, але віра, і подвиги їхні, і те, що проповідують, змінює цілі міста і народи. Храми мої розоряються, замовчуються передбачення, викидаються жертви, жерці мої засумували — ті, що спершу веселилися. І на мою погибель всюди встановлюється хрест, і вже падає моє царство, бо ті, що в муках радісні, в гробах же страшні, печуть мене, б'ють і звідусіль проганяють. Що я на них вигадав, те обернулося на гіршу біду мені, але, однак, знаю, що зроблю, винайшов на них одну хитрість". І зразу ворог винаходить річ таку. Хотів заздрісник славу святих мучеників вкинути в забуття, щоб не пам'ятав ніхто про них до останнього роду, поховати і безвісними без писання зробити.

Влаштував, отож, щоб без суду і допиту не від царів уже та ігемонів, але від простіших і гірших людей убиті були християни всюди. Не розумів всезлобний, що Бог доброї волі більше, ніж слів потребує. За напученням диявольським Максиміан велику кількість християн сам згубив. Виглядало, ніби знеміг, наситився доволі невинної крові, як же хижий звір, коли, з’ївши багато якоїсь плоті, пересититься і вже більше їсти не хоче, тоді, ніби лагідний, не зважає на тварин, що біля нього ходять. Так і мучитель той всескверний, омерзівши убивством, притворну показав лагідність, кажучи-бо: "Не є достойними християни, щоб перед очима царськими бути убитими, яка-бо є потреба їх допитувати, слова ж їхні і діяння писанню передавати? їх-бо з роду в рід шанувати й про них оповідати будуть серед тих, хто тою ж християнською вірою вражений, і здійснюватимуть вони пам'ять їм повіки. Тому велю, щоб, як худоба, заколені були без випробовування і писання, щоб смерть їхня була безвісна і пам'ять про них загинула мовчанням. Це нечистий цар порадивши, зразу дав наказ всюди, щоб, хто хоче, убивав кожного християнина без боязні, без сумніву, зовсім не боячись за убивство те якогось суду чи кари. Убивали ж християн без числа щодня і щогодини, на всілякому місці, у всіх краях, і градах, і селах, на площах, на дорогах, і в домах, і на торжищах. Всяк-бо, зустрівши вірного, його ж пізнавши, що християнином є, зразу, мало що чи нічого не кажучи, бив чим-небудь, чи ножем проколював, чи сік мечем, чи якоюсь зброєю, чи камінням, що трапилося, або деревом — і убивав, наче звіра або худобу, що сповнювалося написане: "Заради Тебе умертвляють нас кожен день, ми стали як вівці, що призначені на заколення".

У той лютий вбивчий для християн час свята діва Анисія всім серцем бажала померти за Христа . Духом ведена, вийшла із хатини своєї, хотіла іти до храму Господнього. Коли входила вона у ворота, названі Касантріотійськими, чувся гамір серед людей: святкували нечестиві у той день свято сонця з приношенням нечистих їхніх жертв. І ось один із воїнів царських супроти неї ішов. Він, побачивши діву гарну, цю Анисію святу, безчинним звичаєм підбурений, більше ж від самого диявола намовлюваний, зупинив її, кажучи святій: "Дівчино, скажи мені, куди йдеш?" Вона ж, бачивши його безчинство і безстидність і про ворожу спокусу думаючи, знаменувалася хресним знаменням перед очима його. Той же, ніби звір, що справді від звіра був лютіший, не соромився цнотливого мовчання дівочого, але, вважаючи себе збезчещеним і зневаженим, взяв її, як вовк вівцю, і голосом лютим грізно допитував її, хто є і куди йде? Агниця ж Христова хотіла ухилитися від рук і безчинного його на неї погляду, короткою відповіддю позбутися його намагалася, кажучи: "Раба я Христова і йду до церкви". Він же, безстидник, діяв у ньому біс, сказав їй: "Не пущу тебе туди йти, але поведу тебе до жертви богів наших, сонце-бо сьогодні вшановуємо". Те кажучи, покриття, що було на голові в неї, насильно зірвав, хотів відкрити вродливе лице її. Вона ж мужньо пручалася і голови своєї відкрити не давала, плюнула в лице йому, кажучи: "Хай зупинить тебе мій Ісус Христос, дияволе". Він же люті сповнився й імені Христового чути не терпів, оголив меч, який же носив, ударив у ребра її і проколов її наскрізь. Свята ж дівиця зразу на землю впала, із пролитою кров'ю вилила і душу свою святу, передавши її в руки Христа Бога свого, Якого ж любила й померти за Нього у всі дні життя свого ревно бажала. Люди ж, що поблизу ходили і бачили те, обступили її, що лежала в крові мертва. І чи то через юні літа її і люту смерть оплакували, чи то на царське безбожне веління нарікали, що видав суд неправедний, щоб неповинно людей губити. Чесні ж її мощі хтось з вірних взяв і, чесно спорядивши, поховав за два поприща від воріт Касантріотійських з лівого боку шляху народного, і дім молитовний над нею пізніше створили. Таке було за володіння Максиміана, у нас же царює на безконечні віки Христос Ісус, Господь наш, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.

Преподобна Феодора Кесарійська

Преподобна Феодора Кесарійська, жила в VIII ст., була дочкою патриція Феофіла і його жінки Феодори. Її батьки довго не мали дітей, про що дуже сумували. Вони багато молились і дали обітницю, якщо в них буде дитя, присвятити його Богові. Коли дочка що в них народилась підросла, мати привела її в обитель святої Анни, де дівчина була віддана під керівництво ігумені. Там вона навчилась Слову Божому.

Імператор Лев Ісавр ( 716-741 рр.), іконоборець, замислив видати замуж дівицю Феодору за одного з своїх наближених. Її насильно взяли з монастиря і привезли до Константинополя, де все вже було приготоване для шлюбу. Але під час шлюбного бенкету відбувся напад скіфів на столицю, і жених святої Феодори, був посланий відбити ворогів і загинув у першому ж бою. Скориставшись загальною метушнею, свята Феодора непомітно втекла, сіла на корабель і прибула до своєї обителі. Коли за нею прибув царський чиновник, він побачив її вже черницею, що прийняла постриг. Вона була одягнена в рубище. Святу більше не змушували покидати обитель і вона в суворих подвигах, пості і молитві провела решту свого життя. На тілі вона носила тяжкі залізні вериги, не знімаючи їх до смерті.

Преподобна Феодора Царгородська

Преподобна Феодора Царгородська жила в Константинополі в першій половині Х ст. Вона була одружена, але незабаром овдовіла і вела благочестиве життя, служачи бідним і подорожнім, а потім прийняла чернецтво та жила під керівництвом преподобного Василія Нового, що жив в її домі в усамітненій келії. Упокоїлась преподобна у похилому віці в 940 році. Ученик святого Василія Нового, Григорій, після смерті святої Феодори з мольбою просив святого відкрити йому загробну долю стариці. Преподобний сказав: « Ти побачиш її сьогодні, якщо з вірою просиш це і якщо глибоко впевнений у можливості виконання прохання». Григорій був дуже здивований і розмірковував сам з собою де він зможе побачити преподобну, якщо вона відійшла в вічне життя. Коли в цю ж ніч Григорій заснув до нього підійшов благообразний юнак і сказав: « Встань, кличе тебе преподобний отець Василій, щоб разом відвідати преподобну Феодору; якщо ти хочеш побачити її, то йди з ним і побачиш». Григорій відразу ж пішов до преподобного Василія, але не знайшов його, присутні сказали що отець Василій сам пішов відвідати преподобну Феодору. Григорію вказали шлях яким пішов преподобний Василій. Григорій пішов по ньому поки не опинився в невидимому лабіринті.

Вузька і не зручна дорога привела до зачинених воріт. Побачивши через отвір, що за воротами знаходиться двір, Григорій покликав жінку, яка сиділа там. Вона пояснила, що двір належить отцю Василію, котрий прийшов сюди відвідати своїх духовних чад. « Відкрийте мені, я теж чадо святого Василія», - просив Григорій. Але без дозволу преподобної Феодори служанка не відкрила дверей. Григорій почав сильно стукати в двері. Преподобна Феодора почула і з радістю впустила його говорячи: « Ось він - улюблений син господаря мого, Василія!» Привітавши його, преподобна запитала: « Брате Григорію, хто тебе наставив прийти сюди?» Тоді він детально розповів, як за молитвою святого Василія досяг щастя бачити її в славі, яку вона здобула своїм подвижницьким життям. Григорій став просити преподобну розповісти йому заради духовної користі, як вона розлучилась з тілом і пройшла повз клеветників в цю святу обитель.

На прохання Григорія преподобна Феодора розповіла про те що вона відчула зі страхом і трепетом проходячи повітряні митарства.

Всіх митарств було двадцять:

Перше митарство - митарство Марнослів'я і Лихослів'я.
Друге митарство - митарство Неправди.
Третє митарство - митарство Осуду і Наклепу.
Четверте митарство - митарство Об'їдання і Пияцтва.
П'яте митарство - митарство Лінощів.
Шосте митарство - митарство Злодійства.
Сьоме митарство - митарство Сріблолюбства і Скнарості.
Митарство восьме - митарство Хабарництва.
Дев'яте митарство - митарство Неправди і Марнославства
Десяте митарство - митарство Заздрості
Одинадцяте митарство - митарство Гордості.
Дванадцяте митарство - митарство Гніву.
Тринадцяте митарство - митарство Злопам'ятності.
Чотирнадцяте митарство - митарство Розбійництва.
П'ятнадцяте митарство - митарство Чародійства.
Шістнадцяте митарство - митарство Блуду і Розпусти.
Сімнадцяте митарство - митарство Перелюбу.
Вісімнадцяте митарство - митарство Содомське.
Дев'ятнадцяте митарство - митарство Ідолослужіння та різних єресей.
Двадцяте митарство - митарство Немилосердя і Жорстокосердості.

Після проходження всіх митарств радісні Ангели провели святу крізь Небесні врата. Коли вони увійшли в середину Неба, вода, що була над землею, розступилась, а позаду знову з’єдналась. Ликуючи сонм Ангелів зустрів святу і повів її до Престолу Божого. Коли вони йшли то на них спустилось дві Божественні хмари. На непояснимій висоті стояв Престол Божий, такий білий, що просвічував всіх хто стояв перед ним. « Все там знаходиться таке, що неможливо ні зрозуміти, ні пояснити; розум потьмарюється непорозумінням, і пам'ять щезає, і я забула де я знаходжусь», - так розказувала преподобна Феодора. Вона поклонилась Невидимому Богу і почула голос, що наказував показати їй всі душі праведних і грішних, і після цього дати спокій, де вкаже угодник Василій. « Знаєш, Феодоро, що в світі є звичай: на 40-й день після смерті ті, що залишилися живими творять пам'ять за спочилими.

Так ось, там на землі, сьогодні поминає тебе преподобний Василій». « І так, - завершила розповідь преподобна Феодора, - тепер, духовне чадо моє Григорію, після 40 днів розлучення моєї душі з тілом я знаходжусь в цьому місці, котри приготоване для преподобного отця нашого Василія» Після цього вона провела його по Небесній обителі, де Григорій зустрів у палаці за трапезою преподобного Василія. Потім свята повела його в сад. Вражений благами Григорій став допитуватися про них. Але преподобна Феодора лише сказала, що все це неземне, але дістанеться тому, хто в земному житті переносить багато скорбот і напастей, хто зберігає заповіді Господні і з точністю виконує їх. Коли преподобна Феодора сказала, що життя на Небі відрізняється від земного життя, Григорій невільно доторкнувся до себе, бажаючи дізнатись, чи в плоті він ще. Дух його був радісний, почуття і помисли чисті. Він захотів повернутися з саду, котрий йому показувала преподобна до палацу. Коли вони повернулись, за трапезою нікого не було. Поклонившись преподобній Феодорі, Григорій повернувся додому, і в цей самий момент прокинувся і став розмірковувати, де він був і чим було все те що він чув і бачив. Він боявся, чи не бісівське це навіювання, і прийшов до вчителя. Тоді преподобний Василій сам розповів те, що бачив Григорій, і просив його записати все побачене і почуте на користь ближнім.

http://rivne-cerkva.rv.ua/library/statti/484-12sichna.html

Категорія: Житія Святих на кожен день | Додав: SERGIY_89 | Теги: Житія святих
Переглядів: 2181 | Завантажень: 0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Храм Миколи ПритискиОфіційний веб-сайт
^ Вгору ^