Субота, 18.11.2017, 11:24
Вітаю Вас Гість
Реєстрація
Вхід










Головна » Файли » Житія Святих на кожен день

Преподобний Антоній Печерський
23.07.2012, 19:16
"Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, недостойний Мене…” ( Мф. 10, 37) 
Прийдіть, вірні землі української, прославимо святих землі нашої: преподобних і святителів, і князів благовірних, мучеників і священномучеників, і святих жон собори, разом найменованих і не найменованих; вони бо ділами і словами, і різноманітним житієм, і даруванням від Бога стали святими; їхні ж і гроби Бог прославив чудесами, і нині безпосередньо вони предстоять Христу, Який їх прославив, і щиро моляться за нас, що з любов’ю святкуємо світле їхнє торжество [12, с. 238].
Велике число святих Церкви Христової складається з людей, що жили в різні часи, належали до різних племен і народів, походили з різних верств населення. У цьому великому пантеоні Церкви Христової немало українських святих, які несли місію становлення Христової Церкви, зокрема на Русі, тим самим сіючи Боже Слово поміж язичницьких племен і навертаючи народ до істинної Православної віри.
Як Господь Ісус Христос розпочав Своє урочисте служіння людству не декларацією, не маніфестом про створення нової релігії, а покликанням учнів – апостолів і нагірною проповіддю до них; як князь Володимир не видавав декрету про хрещення киян, а усно звелів їм певного дня прийняти хрещення, і цей день став історичним в Україні навіки віків; так само таємниче повстав Печерський монастир; і за цим сценарієм духовної потреби перетворився з монастиря в Лавру [17, c. 29].
Християнство знає багато прикладів служіння Богові. Але одним з найвищих його виявів є чернецтво. Без нього немислима свята Церква, чернець – молитвеник за весь світ. Світ буде стояти доти, доки буде молитися останній монах.
Докладної повної праці про життя чернецтва від його початків до нашого часу ще не маємо, але відомі описи монашества окремих віків та земель. І зовсім мало праць з історії чернецтва українського.
Як прийнято стверджувати, християнство розпочалося серед українського народу ще до офіційного хрещення, за Володимира Святого у 988 році, тоді ж і повстало у нас і перше монашество. Початків його ми не знаємо, бо воно розпочалося у нас так само, як на Сході – анахоретством. Лісів у нас на Русі було досить багато, а тому і достатньо місць для подвижників [9, с. 83].
По своїй суті, чернецтво відрізнялось суворим аскетичним життям, та якісно виразними формами. В своїй ідеї воно було покликаним для того, щоб показати людині ангельське, правдиве життя. Те життя, яке заповідав Бог людині.
З появою на Київських горах перших іноків, поступово зароджується чернече життя з певною формою та устроєм (уставом). (Μοναστηριον) грец. – монастир – усамітнене житло, від мοναστης – той, що живе усамітнено, або мονας – один, одинокий, самітник [5, с. 603].
Самі древні монастирі мали вигляд невеликого скита, де як правило подвизалося кілька монахів. Такий устрій чорноризці запозичили із Греції. Так, як за покликанням своїм монахи – молитвеники, то вони мали потребу мати свій храм, а крім того і господарство, землю, щоб себе утримувати. Саме з таких древніх монастирів і розросталося монашество від Києва по всій Русі.
Заснував Печерський монастир преподобний Антоній, а впорядкував життя монастиря преподобний Феодосій, які, з огляду на це, являються засновниками українського чернецтва [10, c. 23].
"Сонце землі Руської” – так називали Києво – Печерський монастир в Русі – Україні. 950 років тому в центрі нашої святої землі засяяло це Боже чудо і на сто років, як стверджують церковні літописці, в Київській Русі – Україні було зупинене непереможне шестя зла, доброта панувала над злобою [7, c. 23].
Керівниками перших чернечих обителей – були високодуховні чорноризці, які мали досвідне спілкування із грецькими монастирями, у тому числі і Афонським, з якого прийшов на Київські гори преподобний Антоній.
"Житіє Антонія”, реальність якого не викликає у нас ніякого сумніву, на жаль не дійшло до нас. Деякі свідчення ми черпаємо із літопису преподобного Нестора, про заснування Києво – Печерського монастиря. Але зміст твору відбився в інших джерелах, що дає можливість значною мірою судити про його життя й діяльність, як великого просвітителя землі Руської.
Святий – народився 982 р. [2, с. 11], 983 р. [16, с. 332], в місті Любечі, що за сорок верств від Чернігова, у селянській сім’ї, тепер це селище міського типу Ріпкинського району Чернігівської області. Батьки отрока відзначалися великою побожністю та благочестям від них ще в юні роки прийняв християнську віру їх син.
У Святому хрещенні він був названий Антипою, це ім’я преподобного згадується тільки в літописця Переяслав – Суздальського [15, с. 602].
Із раннього дитинства Антипа прагнув до усамітнення і дізнавшись, що пустельники живуть у безлюдних місцях, біля Любеча знайшов собі печеру яка пізніше дала початок Антонієвому монастиреві, [11, с. 10], і почав там проводити свій подвиг. Усамітнене життя було до вподоби молодому юнакові і можливо під впливом священика грека, він вивчає ази грецької мови і мріє здійснити паломницьку подорож на Афон. [16, с. 332].
Професор І. Власовський вказує, що паломництво у цей час на Святу Землю було досить поширеним явищем [4, с. 59].
Божим Промислом мрія Антипи здійснилася і він вирушає на Святу Гору, де його духовним наставником стає старець Феоктист [16, с. 332]. Вчений Ф. Титов, вважає, що місцем на Афоні, де звершував свій подвиг Антоній – був Єсфигменовий монастир, який знаходився на прибережній скелі гори [19, с. 19]. Греки і сьогодні показують келію, де подвизався преподобний. Ось, як нам про це розповідає Руський літопис: "Чоловік, мирянин, із Міста Любеча, котрий поклав собі на думку іти у світ прочанином. Подався він у грецьку землю, на гору Афон, побачив там монастирі, обійшов їх і, полюбивши чернецьке життя, попросив одного ігумена, щоб той постриг його в ченці. Той постриг його, дав йому ім’я Антоній, наставив і навчив життю чернецькому” [14, с. 110].
Благодаттю Божою, та із провидіння старця Феоктиста, отрокові було дано таке ім’я, бо як Антоній Великий став основоположником чернецтва на Сході, так Антоній Печерський став просвітителем і засновником чернечого життя у Київській Русі.
Ігумен Феоктист бачачи його подвиг, за Божим одкровенням відправляє його на батьківщину, у 1013 році [ 3, с. 44].
Прийшовши у Святу Русь, Антоній не повернувся до Любеча, а затримався у Києві, де обійшов кілька монастирів, але життя у них йому не сподобалося, тому він вирішив оселитися поблизу Києва, у лісі, що покривав Дніпровські схили на Берестові, де був князівський центр і в якому очевидно після хрещення була побудована церква на честь Святих Апостолів [18, с. 4].
Передання ще нам говорить, що повертаючись у рідний край, він зупинився на скалистих берегах притоки Дністра ріки Лядови (тепер Вінницька область) і заснував там Успенський печерний монастир. Це було на початку 1013 року [16, с. 332].
15 липня 1015 року, помер князь Володимир Великий, просвітитель руського народу. І після його смерті на Русі розпочалися різні міжусобиці й великий розбрат. Святополк, третій син Володимира, прозваний Окаянним став князем і убив своїх братів – благовірних Бориса і Гліба. Іншого брата Святослава рука дістала аж у угорській землі [19, с. 21]. Спокійно дивитися на безчинства, які точилися між князями У Київській Русі Антоній не міг, а тому люблячи самотність і спокій він покидає Київ і іде знову на Афон, у ту ж саму обитель, де приймав чернецтво [19, с. 21].
За час, коли преподобний був на Святій Горі ситуація у Київській державі стабілізувалася. Святополка було прогнано із Києва і навіть із Русі, а на княжий престол зійшов син Володимира Великого – Ярослав Мудрий. З приходом його до влади, життя у державі змінилося, Ярослав узяв курс, на освіченість русичів, і тому йому потрібні були помічники. Такого помічника і послав Господь мудрому князеві, в особі святого. Тому знову старець Феоктист відправляє преподобного на Русь: "З волі Божої іди зову в землю Руську, і нехай буде з тобою благословення Святої Гори”. Ігумен також передрік святому, що у Київській Русі, він стане отцем багатьох чорноризців [8, с. 124].
Із Афону Антоній попрямував у Київ, і поселився в печеру у якій перед тим подвизався священик села Берестова Іларіон, поставлений якраз тепер (р. 1051) в митрополити Київські і там продовжив свій чернечий подвиг [4, с. 59]. "І возлюбив те місце…”, "і став тут жити, годуючись хлібом сухим, і то через день, і води споживаючи в міру. Копав печеру і не давав собі спочинку ні вдень ні вночі, перебуваючи в трудах невсипущих” [14, с. 110]. Тішився Антоній тим, що печера була далеко від очей людських, та недовго. Бо не могли не дізнатися про дивного печерника добрії люди. Вони почали приходити до нього та приносити все на потребу його. Приходили, просили благословення й отримували його та оживлялися для кращого життя в Ім’я Господа [16, с. 334].
По малу, почала примножуватися братія, і вони спільно: "Церкву викопали під землею, і келії, які й досі збереглися під старим монастирем” [14, с.110].
Першими насельниками були преподобний Никон, котрий був колись священиком, а згодом – став ігуменом монастиря, створеного довкіл Антонієвої печери. Незабаром до них прийшов і Феодосій, прохаючи про чернече життя, ще пізніше прийшов син знатного і заможного київського боярина Іоан, якого постриг за наказом Антонія преподобний Никон [19, с. 23]. Також у Печерській обителі разом і з Антонієм, провадив і свій подвиг Єфрем, у майбутньому митр. Переяславський [15, с. 603]. Монастир став розвиватися і збільшуватися. "І зібралося до нього братів числом дванадцять. І викопали печеру велику, і церкву, і келії…” [13, с. 30].
У 1054 році помирає князь Ярослав і його місце займає його старший син Ізяслав. Князь дуже любив преподобного, і часто його відвідував і не тільки сам: "… з дружиною своєю і попросив благословення” [14, с.110].

У 1068 р. Антонієві довелося покинути Печерський монастир, бо у Києві знову розгорілася братовбивча боротьба за престол Великого князя між синами Ярослава Мудрого Ізяславом та В’ячеславом. Преподобний пішов у Чернігів під захист третього Ярославовича – князя Святослава. Там святий викопав собі печеру на Болдиних горах, і біля нього так само як у Києві виник новий монастир, (Троїцько – Іллінський) [3, с. 45; 11, с. 10]. Князь Ізяслав усвідомлював значення духовного впливу преподобного Антонія і вмовив його повернутися до Печерської обителі.
Прийшовши до монастиря Антоній зібрав усю братію і звернувся до них із словами: "Живіть собі самі, і поставлю вам ігумена, а сам я хочу піти на ту гору один, бо я звик жити на відлюдді. І прийшов він до гори, і викопав іншу печеру, яка зараз під новим монастирем, і називається Ближньою, а також Антонієвою” [14, с. 111].
10 грудня 1073 року, преподобний помер, маючи 90 років. На київському великокняжому престолі тоді був уже інший син Ярослава Мудрого Святослав [16, с. 337].
У 1073 році разом із Феодосієм, та братією монастиря, Антоній закладає Успенську Церкву, на місці вказаному чудесним чином, яка була побудована вже після його смерті [15, с. 603].
Шановані мощі преподобного, було покладено у тій же печері. Тепер бачити їх нам забороняє Бог, дивний у святих Своїх [16, с. 337].
Господь, нагородив святого багатьма Своїми дарами. Своєю щирою молитвою, він зціляв багатьох людей і всі вони видужували, яку б не мали недугу. Згодом преподобний Агапіт, безкорисливий лікар, став його наступником у цій справі. Крім цього, Антоній мав дар передбачення. Він передвістив поразку Ярославовичам у протистоянні із половцями на ріці Альті. У цей день, князі ледве втекли, тим самим зберігши своє життя [8, с. 31].
Життєвий шлях преподобного чорноризця із самого дитинства був праведним і святим. Пройшов він у важких трудах і покаянних справах, глибоких роздумах над Божими таємницями, у пості і гарячій молитві. Його пам'ять відзначаємо у другу неділю Великого посту, та 2 (15) вересня [16, с. 337].
Впадає в око, що автори "Києво – Печерського Патирика”, за всієї поваги до Антонія, не вважали за потрібне присвятити його житію бодай один розділ збірки. Ще й більше, у складі давньоруської книжності не виявлено творів, присвячених йому. Перший із варіантів його Житія, відомий сьогодні, датується 1635 роком. Він увіходить до складу видання польською мовою в Києві "Патерикону” Сильвестра Коссова. Та чи й існувало взагалі в давнину таке Житіє? Сучасні дослідники не дійшли одностайної думки щодо цього [6, с. 130].
Не менш туманною є й історія канонізація Антонія. Поза всякі сумніви, його було канонізовано доволі пізно. Принаймі не раніше ХІІІ cт., а то й наприкінці ХIV ст. Перша звістка, яка дозволяє говорити про факт канонізації Антонія, датується 1394 роком. Саме тоді колишній чернець Києво – Печерської лаври, єпископ тверський Арсеній побудував у заснованому ним Жолтиковому монастирі церкву на честь преподобних Антонія та Феодосія [6, с. 130].
Відомо нам те, що у ХІІ ст. уже існували ікони із зображенням прп. Феодосія, та ікони із зображенням деяких святих Києвопечерських разом із Антонієм і Феодосієм, зокрема, ікона Печерськлї (Совенської) Богоматері із преподобними отцями – 1288 р. ? [15, с. 604].
Один із престолів Успенської Церкви, був посвячений на честь преподобного Антонія [15, с. 604].
Розповідь про початки Печерської спільноти у Києві – це не тільки літературні оповідання й повісті нашого Середньовіччя. Це частина божественної легенди, втіленої у форму літопису [18, с. 5]. Саме завдяки Преподобному Літописцеві у нашого Українського народу з’явилися свідчення, за якими, ми можемо говорити про Антонія, Феодосія, та інших фундаторів Києво – Печерського монастиря.
Із житія преподобного Марка Печерника, ми читаємо такі прекрасні слова, які можна віднести сьогодні і до нас: "Мені ж не можна тими далекими землями похвалитися, а тільки тим святим монастирем Печерським та його святими чорноризцями, тих житієм та чудесами, які поминаючи, радію, жадаю бо і я, грішний, тих святих отців молитви” [13, с. 147].

Пам'ять праведникові буде вічна, лихих наклепів він не убоїться; серце його надіється на Господа (Пс. 111, 6-7).



Список джерел та літератури

1. Біблія. Книги священного Писання Старого та Нового Завіту в українському перекладі з паралельними місцями та додатками. – К.: Видання Київської патріархії УПЦ КП, 2004. – 1407с. + іл.
2. Брайчевський М. Антоній Печерський // Український культурологічний альманах: Хроніка 2000. – К., 2003. – № 53 – 54. – С. 11 – 16.
3. Віроцький В. Монастирі та храми землі сіверської. – К.: Техніка, 1999. – 232 с.: іл.. – (Нац. Святині України). – Бібліогр.: с. 229 – 230.
4. Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. – К.– Т. 1.– 1998. – 294 с.
5. Голубинський Е. История Русской церкви. – М.: Обшество любителей церковной истории. – Т. 2. – 1997. – 926 + ХVІІІ с.
6. Горський В. Святі Київської Русі. – К.: Абрис, 1994. – 176с.: іл.. – Бібліогр.: с. 169 – 173.
7. Димитрій (Рудюк), єп. Києво – Печерська Лавра і святість її подвижників в період Київської Руси - України // Православний вісник. – К., 2001. – № 7 - 8. – С. 22 – 24.
8. Житіє святих. – К.: Видавничий відділ Української Православної Церкви Київського Патріархату. – Т. 4. – 2007. – 783 с.
9. Іларіон (Огієнко), митр. Українське монашество. – К., 2002. – 396 с.
10. История Русской святости. – М., 2001. – 544 с.
11. Кілессо С. Києво – Печерська Лавра. – К.: Техніка, 2003. – 200 с.: іл.. – (Нац. Святині України). – Бібліогр.: с. 195 – 198.
12. Мінея Святкова. – К.: Видавничий відділ Української Православної Церкви Київського Патріархату. – Ч. 2. – 2003. – 703 с.
13. Патерик Києво – Печерський. – К.: Видавничий дім "КМ Akademia”, 1998. – 342 с.
14. Повість минулих літ: Літописні оповіді. – К.: Веселка, 2005. – 227 с.
15. Православная энцыклопедия РПЦ. –Т. 2. – М., 2001. – 752 с.
16. Самбор Б. Святі землі Української. – К.: Архангельський глас, 2009. – 688 с.: іл.
17. Степовик Д. Історія Києво – Печерської Лаври. – К., 2001. – 559 с.
18. Степовик Д. Києво – Печерська Лавра. – К., 1993. – 79 с.
19. Титов Ф. Житіє преподобного отця нашого Антонія Печерського // Український культурологічний альманах: Хроніка 2000. – К., 2003. – № 53 – 54. – С. 17 – 33.

Юрій Борис, 4 курс КПБА

Категорія: Житія Святих на кожен день | Додав: SERGIY_89 | Теги: Житія святих
Переглядів: 2455 | Завантажень: 0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Храм Миколи ПритискиОфіційний веб-сайт
^ Вгору ^