Неділя, 19.11.2017, 22:35
Вітаю Вас Гість
Реєстрація
Вхід










Головна » Файли » Житія Святих на кожен день

Пам'ять свв. кнн. страстотерпців Бориса і Гліба. Свт. Афанасія Великого
15.05.2012, 12:44

Святі князі страстотерпці Борис і Гліб

Святі благовірні князі-страстотерпці Борис і Гліб (у святому Хрещенні - Роман і Давид) - перші руські святі, канонізовані як Руською( Українською), так і Константинопольською Церквою. Вони були молодшими синами святого рівноапостольного князя Володимира (+ 28 липня 1015). Народившись незадовго до Хрещення Русі святі брати були виховані в християнському благочесті. Старший з братів - Борис здобув гарну освіту. Він любив читати Святе Письмо, твори святих отців і особливо житія святих. Під їх впливом святий Борис запалав гарячим бажанням наслідувати подвиги угодників Божих і часто молився, щоб Господь удостоїв його такої честі.

Святий Гліб з раннього дитинства виховувався разом з братом і поділяв його прагнення присвятити життя виключно служінню Богові. Обидва брати відрізнялися милосердям і сердечною добротою, наслідуючи приклад святого рівноапостольного великого князя Володимира, милостивого і чуйного до бідних, хворих, знедолених.

Ще за життя батька святий Борис отримав у спадок Ростов. Керуючи своїм князівством, він проявив мудрість і лагідність, піклуючись перш за все про насадження Православної віри і затвердження благочестивого способу життя серед підданих. Молодий князь прославився також як хоробрий і вправний воїн. Незадовго до своєї смерті великий князь Володимир закликав Бориса до Києва і направив його з військом проти печенігів. Після смерті рівноапостольного князя Володимира, старший син його Святополк, що був у той час у Києві, оголосив себе великим князем Київським. Святий Борис в цей час повертався з походу, так і не зустрівши печенігів, ймовірно, злякалися його і втекли у степи. Дізнавшись про смерть батька, він сильно засмутився. Дружина умовляла його піти до Києва і зайняти великокняжий престол, але святий князь Борис, не бажаючи міжусобних чвар, розпустив своє військо: «Не підніму руки на брата свого, та ще й на старшого від мене, якого мені слід вважати за батька!»

Проте підступний і владолюбний Святополк не повірив щирості Бориса; прагнучи захистити себе від можливого суперництва брата, на боці якого були симпатії народу і війська, він підіслав до нього вбивць. Святий Борис був сповіщений про таке віроломство Святополка, але не став ховатися і, подібно мученикам перших століть християнства, з готовністю зустрів смерть. Вбивці наздогнали його, коли він молився на утрені в недільний день 05 серпня 1015 року в своєму наметі на березі річки Альти. Після служби вони увірвалися до намету до князя і пронизали його списами. Улюблений слуга святого князя Бориса - Георгій Угрин (родом угорець), що кинувся на захист володаряі негайно був убитий. Але святий Борис був ще живий. Вийшовши з намету, він почав гаряче молитися, а потім звернувся до вбивць: «Підходьте, браття, закінчіть свою службу, і хай буде мир братові Святополку й вам». Тоді один з них підійшов та й пробив його списом. Слуги Святополка повезли тіло Бориса в Київ, по дорозі їм попалися назустріч два варяги, послані Святополком, щоб прискорити справу. Варяги помітили, що князь ще живий, хоча й ледве дихав. Тоді один з них мечем пронизав його серце. Тіло святого страстотерпця князя Бориса таємно привезли до Вишгороду і поклали в храмі в ім'я святого Василія Великого.

Після цього Святополк настільки ж віроломно вбив святого князя Гліба. Підступно викликавши брата з його спадку - Мурома, Святополк послав йому назустріч дружинників, щоб убити святого Гліба по дорозі. Князь Гліб уже знав про спочинок батька і лиходійське вбивство князя Бориса. Глибоко засмучений, він віддав перевагу смерті, ніж війну з братом. Зустріч святого Гліба з вбивцями сталася в гирлі річки Смядини, неподалік від Смоленська.

У чому ж полягав подвиг святих благовірних князів Бориса і Гліба? Який сенс у тому, щоб ось так - без опору загинути від рук убивць?

Життя святих страстотерпців було принесена в жертву основній християнській чесноті - любові. «Хто каже: «Я люблю Бога», а брата свого ненавидить, той неправдомовець» (1 Ів. 4, 20). Святі брати зробили те, що було ще нове і незрозуміло для язичницької Русі, яка звикла до кровної помсти - вони показали, що за зло не можна віддавати злом, навіть під загрозою смерті. «Не бійтеся, хто тіло вбиває, а душі вбити не може» (Мф. 10, 28). Святі мученики Борис і Гліб віддали життя заради дотримання послуху, на якому ґрунтується духовне життя людини і взагалі всяке життя в суспільстві. «Чи бачите, браття, - зауважує преподобний Нестор Літописець, - як висока покірність старшому братові? Якщо б вони опиралися, то навряд чи б спромоглися такого дару від Бога. Багато нині юних князів, хто не кориться старшим і за опір їм бувають забиті. Але вони не уподібнюються благодаті, якої удостоїлися ці святі».

Благовірні князів-страстотерпці не захотіли підняти руку на брата, але Господь Сам помстився властолюбному тирану: «Мені помста належить і Я воздам» (Рим. 12, 19).

У 1019 році святий князь Київський Ярослав Мудрий, також один з синів рівноапостольного князя Володимира, зібрав військо і розбив дружину Святополка. За промислом Божим, вирішальна битва відбулася на полі біля річки Альти, де був убитий святий Борис. Святополк, названий руським народом Окаянним, втік до Польщі і, подібно першого братовбивці Каїна, ніде не знаходив собі спокою і спочинку. Літописці свідчать, що навіть від могили його виходив сморід.

«З того часу, - пише літописець, - затихла на Русі крамола». Кров, пролита святими братами задля запобігання міжусобних чвар, з'явилася тим благодатним насінням, яке зміцнювало єдність Русі. Благовірні князі-страстотерпці не тільки прославлені від Бога даром зцілень, але вони - особливі покровителі, захисники Руської землі. Відомо багато випадків їх явлень у важкий для нашої Вітчизни час, наприклад, - святому Олександру Невському напередодні Льодового побоїща (1242), великому князю Димитрію Донському в день Куликовської битви (1380). Шанування святих Бориса і Гліба почалося дуже рано, незабаром після їх смерті. Служба святим була складена митрополитом Київським Іоанном I (1008-1035).

Великий князь Київський Ярослав Мудрий подбав про те, щоб розшукати останки святого Гліба, котрі були впродовж 4 років непоховані, та звершив їх поховання у Вишгороді, у храмі в ім'я святого Василія Великого, поряд з мощами святого князя Бориса. Через деякий час храм цей згорів, мощі ж залишилися неушкоджені, і від них відбувалося багато чуд. Один варяг неблагоговійно став на могилу святих братів, і раптово вийшло полум'я і обпалило йому ноги. Від мощей святих князів отримав зцілення кульгавий юнак, син жителя Вишгорода: святі Борис і Гліб з'явилися юнакові уві сні і осінили хрестом хвору ногу. Хлопчик прокинувся від сну і встав абсолютно здоровим. Благовірний князь Ярослав Мудрий побудував на цьому місці кам'яний храм п'ятиглавий, який був освячений 24 липня 1026 митрополитом Київським Іоанном І з собором духовенства. Безліч храмів і монастирів по всій Русі було присвячено святим князям Борису і Глібу, фрески та ікони святих братів-страстотерпців також відомі в численних храмах нашої Церкви.

Святитель Афанасій Великий, Александрійський

У 319 році патріарх висвятив його в диякона Олександрійської Церкви. Вже в цей час святитель Афанасій почав писати твори. Майбутній святитель бачив, що нововарнені в Церкві Христовій немають належного ревного духу, немають дійсного благочестя, багато хто з них шукав слави для себе, базікання, марнослів'я. вони завзято переносили в християнське життя усі язичницькі звичаї, які були раніш у них. Розпочав свою діяльнсть і Арій, який хулив Христа, зневажав Матір Божу і обурював народ, повчаючи народ добиватися пошани, слави, проникати в лоно Церкви, досягати священства і навіть архиєрейства. Він мав чималу аудиторію слухачів, які згодом ставали послідовниками цієї єресі - аріанами. Ця єресь настільки розповсюдилася, що ледь не захлеснула всю Церкву - боротьба була великою. У 325 р. святитель Афанасій був на Нікейському Соборі, де виступав супроти Арія.

У 326 році після смерті патріарха Олександра святитель Афанасій був обраний на Александрійську кафедру. Єпископом Афанасій об'їжджав церкви, багато виступав, боровся проти аріан, писав, викривав їх, тому супроти нього повстали лжехристияни, які невпинно його обмовляти. У той час царював Костянтин Великий (306-337 рр.), він вважався покровителем Церкви Христової. Він добре розумів військову стратегію, дипломатію, державні справи, але подій церковних і проповіді Євангелія не знав, тому хитався між аріанством і Православ'ям.

Користуючись добротою і простотою імператора, єретики проникли у його оточення, аріани обіймали високі посади при дворі і наполегливо нашіптували єресь і неправду та ініціювали розколи. Вони звинувачували архієпископа Афанасія, що він погана людина, що він не слухається царя, стягує податки окремо від царської скарбниці і здійснює нехороші справи, що він і чародій, і злочинець, і розпусник. Імператор бачив великий розбрат, ворожнечу, прагнув встановити мир, але то був такий час, що могла відкритися війна, тоді він пропонував святителеві Афанасієві на якийсь час віддалитися абикуди. І велику частину свого довгого правління святитель провів у вигнанні, хоча і тоді він користувався великою підтримкою ченців, дружив з обома отцями-засновниками чернецтва - святими преподобними Антонієм і Пахомієм.

Особливо старалися єретики і злі люди звинуватити святого Афанасія в тому, що він не слухає велінь імператора, не звертає уваги на його розпорядження, не приймаючи Арія в церковне спілкування, що він чаклун і чародій, самі будучи явними чародіями, і що за допомогою якоїсь мертвої руки, нібито що належала клірику Арсенію, творить чарування. Імператор повелів провести розслідування. Арсеній був кліриком, читцем, зробивши якусь провину, він довго ховався, а коли чутка про це стала розповсюджуватися скрізь, то у нього виявилося відчуття правди, справедливості, в тому що невинний був святитель Христовий Афанасій, та і сам Арсеній абсолютно не постраждав, не йому відрубали руку, іншу людину десь знайшли судді-лиходії, хоча багато хто з них були єпископами. Співчуваючи своєму отцеві і добродійнику і туживши серцем про те, що істина беззаконно перемагається брехнею, він таємно прийшов до самого Афанасія, припадаючи до його чесних ніг. Блаженний Афанасій, радіючи прибуттю Арсенія, повелів йому до суду нікому не показуватися.

Тим часом злобна ненависть супротивників Афанасія так зросла, що до однієї брехні вони приклали ще нову: підкуповували одну безсоромну жінку звести наклеп на святителя Афанасія, що він зробив з нею беззаконня. Коли почався суд, судді сіли на своїх місцях і наклепники з'явилися, була введена і ця жінка. З плачем довго скаржилася вона на святителя, якого ніколи не бачила, і навіть не знала, який він по вигляду. Всі слухали в подиві. А вона і не хотіла знати благочестя євангельського, радіючи, що їй дали багато грошей. У той час друг Афанасія пресвітер Тимофій, стоячи з ним за дверима і все чуючи, обурився духом і, несподівано увійшовши всередину судилища, з поспішністю став перед очима тієї наклепниці, неначе він був сам Афанасій; він сміливо звернувся до неї: «Чи я зробив над тобою вночі насильство, як ти говориш?» І вона ще з великою безсоромністю, вигукнула до суддів «Цей, цей чоловік мій розтлитель і зловмисник проти моєї чистоти; він...» Судді розсміялися, побачивши підлоту, розіграну комедію і прогнали її. Але супротивники Святителя Афанасія, хоч і присоромилися, але не заспокоїлися і стали звинувачувати його у вбивстві Арсенія, показуючи якусь страшну на вигляд мертву руку. Святий Афанасій терпляче слухав їх і мовчав, потім запитав: «Чи є серед вас, хто добре знав Арсенія? Хто з вас може підтвердити чи дійсно це його рука?» І піднялися більшість неправедних суддів, підскочили і стали стверджувати, що дійсне це рука Арсенія. І тоді, коли вони показали своє брудне серце і свою підступність, святитель відсунув завіску, за якою стояв Арсеній, вивів його перед зборами і запитав: «А це хто стоїть перед вами? Ви сказали, що Арсенія немає в живих, це його рука». І всі жахнулися. «Ось, мужі, і Арсеній! - оголосив святитель Афанасій. - Ось і руки його, які зовсім не були відсічені! Покажіть же і ви свого Арсенія, якщо такого маєте, і повідайте, кому належить відсічена рука, яка засуджує вас самих, як злочинців». Але судді продовжували провадити суд, наводячи всі свої наклепи. І святитель Афанасій, не виносячи здійснюваної несправедливості, вголос засвідчив всьому собору: « Загаснула правда, попрана істина, загинуло правосуддя, зникло у суддів законне розслідування і обережний розгляд справ! Хіба законно, щоб охочий виправдатися містився в оковах, а суд всієї справи був би доручений наклепникам і ворогам, і щоб самі обмовники судили того, на кого обмовляють?» Святитель був виправданий імператором і направлений на свою Александрійську кафедру.

Коли помер Костянтин Великий і престолом оволодів його другий син Констанций, то весь імператорський двір перейшов на сторону аріан. Вони почали гонити християн православних, єпископів засилати, ставити на престоли нечестивих людей, підступних, розпусників, єретиків, які не визнавали Ісуса Христа за Бога. І довелося святителеві Афанасію утекти до Риму, де знаходився три роки.

Потім Господь розсудив все судом Своїм: покарав Арія і єретиків, і нечестивий цар загинув. Після нього два роки царював Юліан Відтступник, за ним вступив Іовініан благочестивий, потім Валент, який, хоч і багато зла творив Церкві, але, злякавшись заколоту александрійців, дозволив святителеві Афанасію повернутися і відважно управляти Александрійською Церквою. Про це згадується в житії святителя Афанасія, що останнім часом свого життя він жив у мирі і спокої, спочив перед Господом 2 травня 373 року, у віці 76 років.

46 років святитель Афанасій був єпископом міста Александрії і багато разів був вигнаний з кафедри і повертався назад, тому що аріани, що називали себе християнами, віруючими в Євангеліє, шукали, придумували обвинувачення, бажаючи засудити і умертвиити святителя. А Господь, Який сповіщав Євангеліє, не проповідував вбивати ворогів своїх; ці ж лиходії удавано прийняли хрещення, християнство і вірували без благочестя.

Святитель Афанасій Царгородський, Лубенський чудотворець

Святитель Афанасій Лубенський, патріарх Царгородський був родом з острова Крит, мав прізвище Пателфій. Прославився чернечими подвигами в монастирях Солоніш, Афону й Єрусалима. Був патріархом Царгородським (Константинопольським) в 1632, 1634 і 1651 рр. Після останнього залишення патріаршої кафедри перебував два роки на Афоні. У 1653 р. подорожував по Московщині. Повертаючись із Москви, у Брянських лісах був пограбований і побитий розбійниками. Прибув в Україну хворим. У лютому 1654 р. зупинився в Мгарському монастирі біля Лубен на Полтавщині. 5 квітня 1654 р. тут упокоївся й був похований. Через 8 років відкрили його нетлінні мощі й згодом (приблизно в 1672-1676 рр.) відбулася канонізація святителя.

Святителя Афанасія названо Лубенським у зв’язку з місцем його упокоєння і зберігання його мощей, а народ називав його Афанасієм Сидячим, бо поховано його за грецьким звичаєм у сидячому положенні. Пам’ять святителя. Афанасія, патріарха Царгородського, Лубенського чудотворця вшановується 15 травня (2 травня за ст. ст.).

http://rivne-cerkva.rv.ua/library/statti/800-15travna.html

 


 

Категорія: Житія Святих на кожен день | Додав: Prytyska | Теги: Житія святих
Переглядів: 1682 | Завантажень: 0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Храм Миколи ПритискиОфіційний веб-сайт
^ Вгору ^