Вівторок, 21.11.2017, 01:40
Вітаю Вас Гість
Реєстрація
Вхід










Головна » Файли » Житія Святих на кожен день

Пам'ять прп. Олексія, Чоловіка Божого
29.03.2012, 23:40
Був муж благочестивий у старому Римі на ім'я Євфиміан у часи благочестивих царів Аркадія і Онорія. Великий серед бояр і багатий вельми, у нього ж було три тисячі слуг, які золоті пояси і світлий шовковий одяг носили. Не мав дітей, бо неплідною була жінка його. Добрим же був той муж, заповідей Божих пильно дотримувався. Постив кожного дня до дев'ятої години і три трапези в домі своєму для сиріт, вдів, жебраків, подорожніх і хворих ставив, а сам о дев'ятій годині з подорожніми ченцями обідав. І коли якогось дня траплялося мати мало убогих на запропонованих для них трапезах і меншу від звичних щедрот своїх виявити їм милість, тоді, впавши на землю перед Богом, говорив: "Не є я достойним ходити по землі Бога мого". Дружина ж його називалася Аглаїда, жінка вірна, і богобоязлива, і до жебраків милостива, і щедра. Бездітною була і молилася до Бога, кажучи: "Господи, пом'яни мене, недостойну рабу Свою, і розв'яжи непліддя моє, щоб удостоїлася я мати дитину. Дай нам сина, щоб з чоловіком моїм змогли ми мати втіху в житті нашому і поводиря у старості нашій". І згадав про неї Бог із милості Своєї, подарував їй плід лона її: зачала-бо і народила сина, і возвеселився муж її, й охрестили отроча, нарікши ім'я йому Олексій. Коли ж було хлопчикові шість років, віддали його в науку книжну, і скоро навчився граматики, і риторики, і церковних книг і, Божественне Писання все добре пізнавши, став премудрим юнаком. Роздивившись на суєту світу, поклав в умі своєму відмовитися від теперішніх житейських благ короткочасних, щоб унаслідувати вічні. І почав умертвлювати свою плоть, на тілі своєму таємно носив колючу волосяницю. Коли Олексій дійшов дорослого віку і літ, що для подружжя годилися, сказав Євфиміан до жінки своєї: "Влаштуймо шлюб синові нашому". І зраділа Аглаїда через слова мужа свого — припавши до ніг його, мовила: "Хай утвердить і здійснить Бог слово твоє, щоб я побачила подружжя сина і дітей його, і возвеселиться душа моя, і зможу після того більше убогим і потребуючи помагати". Заручили-бо Олексієві, улюбленому синові своєму, дівчину з роду царського, і вінчали їх у церкві святого Воніфатія достойні священики, і цілий день той аж до ночі у веселощах і ликуванні провели. Тоді Євфиміан до нареченого сказав: "Увійди, дитино, до нареченої своєї і пізнай дружину свою". Той же, у спальню увійшовши, побачив її, що сиділа у кріслі золотому. Взявши перстень свій золотий і пояс найдорожчий і обгорнувши порфирною завісою, віддав їй, кажучи: "Збережи це, і нехай Бог буде між мною і тобою, допоки благодать Його в нас щось нове не влаштує". Те сказавши, пішов від неї. І, у свою осібну спочивальню увійшовши, роздягнувся із золототканого одягу свого й одягнувся у якесь погане вбрання. Взявши дещо зі свого багатства, золота, каміння коштовного, вийшов уночі таємно з палат своїх і з града і прийшов до моря. Знайшовши корабель, який в Лаодикію плив, сів у нього, заплативши кораблеплавцеві. Пливучи, молився до Бога, кажучи: "Боже, Ти що спасенням моїм був з лона матері моєї, спаси мене нині від суєтного світського життя і сподоби мене стояти праворуч на суді Твоєму зі всіма Твоїми угодниками". Коли пристав корабель у Лаодикії, вийшов Олексій святий на суходіл і знайшов подорожніх, які йшли до Месопотамії, і пішов з ними в Едес — град месопотамський, де зберігався нерукотвоний образ Господа нашого Ісуса Христа, його ж сам Господь перед добровільними своїми страстями послав Авгарові, едеському князеві. Той образ Христовий побачивши, блаженний Олексій зрадів вельми. І там усі коштовні речі, які з дому взяв, продавши і жебракам золото роздавши, одягнувся і сам у жебрацьке лахміття і став одним із тих, що просили милостині, і перебував у паперті церкви Пречистої Владичиці нашої Богородиці, завжди постячи, мало хліба і води куштуючи, щонеділі причащаючись Божествених Пречистих Христових Таїнств. І якщо якусь від христолюбців приймав милостиню, роздавав те іншим, вельми старим, на прогодування. Голову мав похилену, розумом вгорі в богомисленні вправлявся, і настільки висохло його тіло від великої стримності, що зів'яла краса лиця його, зір потьмянів, очі запали — лише шкіру й кості було видно.

Після відходу Олексія святого з дому свого батьки, коли світав день, увійшли у спочивальню і не побачили сина, лише наречену, яка сиділа похнюплена, скорботна і розгублена. Всюди його пошукавши і не знайшовши, почали гірко плакати — і обернулася радість всіх у журбу. Мати-бо, увійшовши у спальню свою, замкнула вікна, постеливши веретище і попелом посипавши, впала лицем, плачучи і ридаючи, молилася і промовляла: "Не встану із землі цієї ані не вийду із затвору цього, допоки не довідаюся, що сталося з єдинородним моїм сином, куди подівся і що йому є". Наречена ж, при ній стоячи, зі сльозами говорила: "Ані я від тебе не відійду, але горлиці пустиннолюбній і єдиномужній уподібнюся, яка, коли залишається без мужа свого, в горах і долинах шукає його, зворушливим співом тужачи. Так і я довготерпеливо буду чекати, допоки не почую про мужа свого, де він і яке собі вибрав життя". Батько ж сумний був дуже, всіх слуг своїх на пошуки сина розіслав повсюди. З них же деякі в Едес пішли, бачили того, кого шукали, і зовсім його не впізнали, милостиню йому як жебракові даючи. Святий же Олексій упізнав їх і дякував Богові, який сподобив його прийняти милостиню від домашніх слуг своїх. Слуги ж, повернувшись, розповіли панові своєму, що, всюди шукавши сина його, не знайшли. А святий Олексій в Едесі при церкві Богородичній прожив років сімнадцять і став любий Богові. Тоді було про нього пономареві откровення: бачив-бо пономар у видінні ікону Пречистої Богородиці, яка до нього говорила: "Введи в церкву мою чоловіка Божого, який достойний Небесного Царства, бо молитва його, як кадило пахуче, сходить перед Лице Боже, і як вінець на голові царській, так на ньому Дух Святий спочиває". Пономар же після видіння, пошукавши того чоловіка і не знайшовши, до ікони Богородичної звернувся, молив Владичицю, щоб показала йому відкрито чоловіка Божого. І чув знову у видінні голос Богородиці, що той жебрак, який сидить біля дверей церковної паперті, і є чоловіком Божим. Знайшов його пономар — у церкву ввів, щоб той у ній перебував. І довідалося про життя його святе багато людей, і почали його шанувати. Святий же Олексій, уникаючи людської слави і вшановування, пішов з Едеського града, коли ніхто не знав. Ідучи біля пристані морської, побачив корабель, який до Киликії плив, сів у нього, кажучи собі: "У Киликійський град піду, де ніхто мене не знає, і там у храмі святого апостола Павла перебуватиму". Коли плив корабель, раптом із волі Божої здійнялася буря на морі, і носило хвилями корабель багато днів — приплив Олексій, хоч не хотів, до Риму. Вийшов-бо святий із корабля і сказав собі: "Живий Господь, Бог мій, не буду тягарем нікому, але іду в дім батька мого, як незнайомець". Наближаючись до дому свого, зустрів батька у час обідній, який із царських палат додому повертався з багатьма слугами, які перед ним і після нього йшли. Поклонився йому до землі, скликнув, кажучи: "Рабе Господній, помилуй мене, жебрака бідного, і звели мені в одному куті двору свого перебувати, щоб я зміг їсти з крихт, які падають із трапези твоєї. Господь же благословить літа твої, дасть тобі Небесне Царство, і якщо маєш когось зі своїх подорожнім, здоровим до тебе його поверне". Євфиміан же, чуючи жебрака, який говорив про подорожування, згадав зразу любого сина свого Олексія і почав плакати. І зразу милість жебракові виявив: звелено йому у дворі перебувати. Сказав же до домашніх рабів своїх: "Котрий із вас хоче прислуговувати жебракові цьому? І якщо угодить йому, живий Господь Бог мій, що вільним буде у всі дні життя свого і спадок прийме з дому мого. При дверях же палат моїх влаштуйте йому хатину, щоб я, входячи і виходячи, дивився на нього. Із трапези моєї подавайте йому їжу, і нехай ніхто йому не заважає".

Коли почав Олексій святий при дверях палат батьківських у хатині малій жити, посилав йому Євфиміан щодня із трапези своєї страву, але той роздавав усе іншим жебракам, а сам хліб лише і воду, і то в міру, куштував — лише б не померти з голоду і спраги. Щоночі перебував без сну у молитві, і щонеділі божестенних Тайн, ходячи до церкви, причащався. Дивне ж було цього чоловіка Божого терпіння, бо багато прикрощів і кривди раби йому завжди чинили, а найбільше пізнього вечора: одні-бо давали ляпаси, інші за волосся смикали, інші по шиї били, інші ж помиї на голову впливали, а інші інакше з нього насміхалися. Непереможний же страждалець усе те терпів мовчки: знав-бо, що, дияволом навчені, таке йому роблять, і на того самого диявола молитвою озброювався, і терпінням перемагав його підступи. Ще ж й інша причина його терпіння предивного була така: напроти хатини його було вікно тої палати, в якій жила наречена його, яка, як друга Рут, не захотіла піти до дому батька свого, але зі свекрами своїми жила, плачучи. І багато разів чув святий ридаючу за ним невісту свою, також і матір, які найжалісливіші слова в плачах промовляли. Одна — через вдівство своє, інша ж — через втрату сина ридала, і краялося серце його жалістю через ті ридання, проте любов, яку святий до Бога мав, перемагала любов тілесну до нареченої і батьків, і нестерпний жаль солодко терпів задля Бога. Так він у домі батьківському жив літ сімнадцять, ніхто його не впізнавав, але всі його вважали за жебрака і подорожнього. З того, хто був сином і спадкоємцем господарів дому, домашні раби, як із чужинця і приблуди, насміхалися. Коли ж захотів Господь підняти його з такого жорстокого в убогості і терпінні життя до Життя й Упокоєння вічного, відкрив йому день і годину відходу його. Попросивши від раба, що прислуговував йому, хартію, і чорнило, і тростину, Олексій святий описав все життя своє і таємниці деякі, лише батькам відомі, з них же міг бути впізнаний, і те, що сказав нареченій своїй у спочивальні, коли віддавав їй перстень і пояс у порфирній завісі. На кінець додав і таке: "Прошу вас, батьки мої любі і чесна невісто моя, не ображайтеся на мене, що зробив вам таку скорботу, покинувши вас, бо й мене боліло серце за біль ваш і багато молився за вас до Бога, щоб подав вам терпіння і сподобив вас царства свого. Уповаю на доброту Його, що виконає прохання моє, бо і я, задля любові Його, такий до вашого ридання немилостивий і до себе жорстокий зробився. Краще-бо годиться кожному слухати Творця і Спаса свого, аніж батьків своїх. Вірю, що, наскільки засмутив вас, настільки більшу приймете радість у винагороді небесній". Це написавши, перебував, молячись Богові до години переставлення свого.

Одного дня, коли святіший Папа Інокентій літургісав у соборній церкві Святих апостолів і цар Онорій стояв спереду, наприкінці Божественної літургії був голос дивний зі святого вівтаря чутний усім, який промовляв: "Прийдіть до Мене всі натруджені і обтяжені, і Я упокою вас"а. Це чувши, ті, що спереду стояли, налякалися і стрепенулися і, впавши ниць на землю, взивали: "Господи, помилуй". Тоді вдруге почувся голос, що говорив: "Пошукайте чоловіка Божого, який з тіла вийти хоче, хай помолиться за град — і все для вас влаштується добре". Після голосу того люди по цілому Римі шукали такого чоловіка і, не знаходячи, були розгублені. Тоді з вечора четвергового на ніч п'ятниці зібралися в соборну церкву Святих апостолів з царем і папою, всенічне відправляли бдіння, молили Христа Бога, аби Сам показав їм угодника свого. Коли світала п'ятниця, чоловік Божий Олексій святий розлучився з тілом своїм і відійшов до Господа. І був голос у церкві з вівтаря, як же і першого разу, що промовляв: "У домі Євфиміановому чоловіка Божого шукайте". Звернувся цар до Євфиміана і сказав: "Чому, маючи таку в домі своєму благодать, нам не явив?" Євфиміан же сказав: "Живий Господь Бог, що нічого не відаю про те". Прикликавши старшого слугу, сказав йому: "Чи знаєш когось із дружини своєї, що має якусь чесноту й добровгоджує Богові?" Відповів слуга той: "Живий Господь Бог, що не відаю, всі-бо пусті й не живуть боговгодно". Захотіли цар і папа самі піти до Євфиміанового дому шукати Божого чоловіка. Євфиміан же поспішив поперед них, приготував у палатах своїх престоли цареві, і папі, й іншим князям, і тих, що прийшли, зустрічав зі свічками і кадилами. Дружина ж Євфиміанова, яка у спальні своїй журилася, чуючи гамір і шум у дворі і палатах, спитала: "Що то є?" І довідавшись про прихід царевий і патріарший і про причину його, дивувалася. Також і невіста, у світлиці стоячи, царя ж і папу, що з багатьма людьми ішли, бачачи, дивувалася, думаючи собі: "Що це мені має бути?" Сіли ж цар із папою та князями, і коли мовчання було, раб один, який прислуговував Олексієві святому, сказав до Євфиміана: "Пане мій, чи не є тим чоловіком Божим жебрак, якого ж ти мені поручив? Великими і дивними діла його бачу, цілими днями постить, заледве що хліба і води пізно куштуючи, щонеділі Божественних причащається Таїнств, цілі ночі без сну на молитві проводить. Але і деякі наші хлопці прикрощів багато йому роблять, по щоках б'ючи, за волосся тягаючи, помиями обливаючи, — він же все те з радістю і покірністю терпить". Євфиміан же, це чуючи, зразу побіг до хатини жебрака і покликав його через віконце тричі, але не почув відповіді. Зайшов-бо всередину і побачив чоловіка Божого, який благоліпно лежав мертвий, лице мав покрите, хартію зігнуту тримав у правій руці. Коли ж відкрив лице його, бачив, що благодаттю сяяло воно, наче лице ангела. Захотів взяти хартію з руки його і довідатися, що написане в ній, але не зміг вийняти, бо рука тримала міцно. Поспіхом-бо до царя і папи повернувся, сказав до них: "Я знайшов того, кого шукав, але він уже помер. Хартію ж тримає в руці і не дає нам її". Тоді цар і патріарх, звелівши приготувати одр дорогоцінний і гарно засланий, винесли з хатини святе тіло чоловіка Божого і на одрі тому чесно поклали. Тоді цар із патріархом, коліна схиливши, святі мощі цілували, казали зі сльозами до нього, наче до живого: "Просимо тебе, рабе Христовий, дай нам хартію цю, хай довідаємося, що в ній написано і пізнаємо, хто ти". І віддала рука хартію цареві і папі. її взявши, віддали Летію, хартуларієві великої церкви. І було мовчання велике, почав хартуларій читати голосно хартію ту. Коли ж дійшов до того місця, де було написано про батьків і про наречену, про перстень і пояс, який дав він нареченій у спочивальні, пізнав Євфиміан Олексія, сина свого, і впав на груди його, обіймаючи і цілуючи з любов'ю і з риданням взиваючи: "О горе мені, дитино моя найдорожча, нащо ти це зробив нам, чому таку печаль навів нам? Горе мені, дитино моя, стільки літ в домі перебуваючи і журбу батьків бачачи, не об'явив себе, не утішив старости нашої в гіркій печалі через тебе! О лихо мені, сину мій жаданий, любове моя, утіхо душі моїй, що нині зроблю? Чи через смерть твою плакати маю, чи через віднайдення твоє восторжествувати?" І ридав Євфиміан невтішно, сивину свою терзаючи.

Аглаїда ж, дружина його, чувши ридання чоловіка і довідавшись, що убогий той померлий є її сином, відчинила двері затвору свого і побігла, незаплетене рвучи волосся і одяг свій роздираючи, на небо ж розчулено поглядаючи і до людей, що зійшлися і тиснулися, прохально кричучи: "Дайте мені місце, о люди, дайте, хай побачу надію мою, дайте мені дорогу, дайте, хай побачу любу мою дитину, хай обійму єдинородного свого сина". Прибігши, кинулася на чесне сина свого тіло, обіймаючи, з любов'ю цілуючи і кажучи: "Горе мені, пане мій, горе мені, дитино моя солодка, що ти наробив, нащо таку печаль душі навів? Горе мені, світе очей моїх, як не признався до нас, стільки років з нами живучи? Як не розчулився, чуючи завжди гіркі наші за тобою ридання, і не явив себе нам?" Також і наречена, яка тридцять чотири роки без нареченого свого прожила, чорний одяг носячи, впала на святі мощі, потоки слізні випускаючи, і змочуючи ними чесне любого свого тіло, і ненаситною любов'ю цілуючи. Ридала гірко і невтішно: "Горе мені, і лихо, і журба", — й інші жалісні слова розчулено промовляючи, що всіх ридання її на плач зрушило, і плакали всі, співплачучи разом з батьками і нареченою. Тоді цар і папа звеліли одр із чесним чоловіка Божого тілом нести і поставити посеред града, щоб усі бачили і торкалися. І сказали до людей: "Ось знайшли того, кого шукала ваша віра". Зійшовся увесь Рим, і торкалися до святого, цілували святі його мощі, і якщо хтось був недужий — усі зцілювалися, сліпі прозрівали, прокажені очищалися, біси з людей утікали, і який був біль чи недуга серед людей — зцілення повне всім подавалося від цілющих мощів угодника Божого. Такі чуда бачивши, цар і патріарх самі взялися нести одр до церкви, щоб освятитися торканням до тіла святого. Батьки ж і наречена йшли за ним, плачучи, і настільки великий був натовп людей, які намагалися торкнутися до чесного того тіла, що неможливо було нести одр через скупчення і натиск людей. Звелів-бо цар кидати золото і срібло в народ, аби відступили люди від одра і дали просторішу дорогу до церкви. Проте ніхто не зважав на золото і срібло, але кожен бажанням прагнув бачити чоловіка Божого, торкнутися до нього і поцілувати. Папа-бо вмовляв людей відступити, обіцяючи не ховати зразу святих мощів, але чекати, поки всі поцілують і освятяться дотиком. І ледве вмовив — відступили трохи, і внесені були святі мощі у велику церкву. Поставили непохованими тиждень один, аби кожен, хто хоче, торкався, поклоняючись. Цілий той тиждень сиділи біля чесних мощів у церкві батьки, і наречена, плачучи. А цар звелів влаштувати ковчег із мармуру і смарагду і прикрасити його золотом — поклали в ньому чоловіка Божого. І зразу витекло зі святих мощів пахуче миро, і наповнило ковчег, і намащувалися тим миром всі на зцілення всіляких недуг. Поховання чесне святому Олексієві, чоловікові Божому, зробили, славлячи Бога.

Переставився Олексій святий у шістнадцятий календ квітня, тобто 17-го березня у рік буття світу 5919-ий. Воплочення ж Бога Слова 411-ий, коли царював у Римі Онорій, за папи Інокентія, у Константинополі ж царство тримав Феодосій молодший", над усіма ж володарював Господь наш Ісус Христос з Отцем і Святим Духом, Йому ж слава навіки. Амінь.

Категорія: Житія Святих на кожен день | Додав: SERGIY_89 | Теги: Житія святих, Новини
Переглядів: 2050 | Завантажень: 0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Храм Миколи ПритискиОфіційний веб-сайт
^ Вгору ^