Середа, 28.07.2021, 19:03
Вітаю Вас Гість
Реєстрація
Вхід










Головна » Файли » Житія Святих на кожен день

Іов Почаївський
10.11.2012, 18:06
Прекрасні й невимовні почуття охоплюють душу, коли заходиш в печери Києво-Печерської лаври, де нетлінно спочивають останки святих угодників Божих. З одного боку захоплення й подив викликають приклади чистого молитовного життя святих, а з іншого розум німіє перед величністю сили Божої, котра береже нетлінними такі тендітні й слабкі, порівняно з неживою природою, творіння, як людські тіла, в той час, як крицю і дерево з’їдає іржа і точить шашель. Нетлінність мощів угодників Божих — це риса, що вказує на святість життя, хоча навіть не в усіх сучасних Православних Церквах до цього явища однакове ставлення. Тим не менше, нетлінні мощі існують і, можемо бути певні, цей факт без сумніву є проявом турботи Бога про наше спасіння. Але хто, як не свята людина може найкраще та найповніше розкрити значення для християнина нетлінних останків. Ось як про це говорить відомий церковний мислитель святитель Іоан Золотоустий, архієпископ Константинопольський у своєму «Похвальному слові святому Ігнатію Богоносцю»: «Бог залишив нам мощі святих для того, щоб, ніби за руку, привести нас до тієї ревності, яка була в них, і дарувати нам певну пристань та надійні ліки проти бід, що звідусюди нас оточують». Ось для чого Бог зберігає нетлінними тіла святих! Не для одного лише вшанування їх Господь віками береже мощі від руйнування тлінням, а щоб спонукати нас до ревності в справах християнського життя, щоб ми, бачачи блаженне упокоєння, згадували життя святих, уподібнювалися їм, вчились в них тим чеснотам, якими вони особливо догодили Богові, живучи тут на землі.

Крім печерських подвижників, наша земля знає ще багато святих, що нетлінно спочивають, і серед них ім’я нашого славного земляка преподобного Іова, ігумена Почаївського.

Народився він близько 1551 року. Батьки при хрещенні назвали немовля Іоаном. Коли мав усього 10 років, покинув батьківський дім і прийшов в Преображенський Угорницький монастир. Тут майбутній чудотворець настільки перейнявся чернечим життям, що здобув повагу та захоплення братії монастиря і в 12 років його постригають у ченці з іменем Іов. Преподобному Іову на долю випало бути свідком багатьох величних історичних поді та бути сучасником багатьох ключових історичних постатей: царя Івана Грозного, Бориса Годунова, Олексія Михайловича, гетьмана Богдана Хмельницького, князя Костянтина Острозького.

Коли Іов досяг церковного повноліття, тобто мав 30 років, його висвятили у священицький сан. Учень преподобного — Досифей — у життєписі святого Іова говорить, «що скоро Іов прийняв постриг у схиму» і знову отримав ім’я, що мав при хрещенні.

Десь біля 1582 року преподобний Іов стає ігуменом Дубнівської обителі. У цьому монастирі він пережив унію, маючи захист Острозького князя Костянтина. На протязі двадцяти років знаходиться в Дубно, а потім покидає Дубнівський монастир і переходить на Почаївську гору та поселяється в печері недалеко від Успенської церкви. Братія дуже полюбила дивного схимника і вибрала його своїм ігуменом. Тоді преподобний ще більше посилив свої подвиги, ревно виконуючи посаду настоятеля і простого монаха.

В обителі преподобний отець запровадив єдиний для всіх чернечий устав. Монастир він оточив огорожею і збудував Свято-Троїцький собор, а потім і ще шість менших церков. Він започаткував Почаївську друкарню і багато писав на захист православ’я. Збереглася одна з його книг під назвою «Книга Іова Заліза, ігумена Почаївського, власною його рукою написана». У 1889 році вона була видана під назвою «Бджола Почаївська».

Відстоювання істини православ’я було головною турботою преподобного отця, але й разом з тим і джерелом життєвих випробувань. Багато прикрощів завдав преподобному спадкоємець меценатки монастиря Анни Гойської — лютеранин Фірлей. Він заволодів монастирськими землями і навіть чудотворною іконою, яку в 1559 р. привіз на Волинь грецький митрополит Неофіт. Спочатку ікона була в маєтку Гойської та через рік після оголошення унії в Брест-Литовську, благочестива Анна, заради зміцнення православ'я, передала чудотворний образ ченцям-пустельникам, які подвизались на Почаївській горі, і з того часу ікона стала іменуватися Почаївською іконою Божої Матері. Почаївська гора знаходилася недалеко від маєтку Анни Гойської і стала відомою давно, ще в часи татарської навали в 1240 році. Сама Пресвята Богородиця з’явилася на ній пастухам, причому на згадку про Своє явлення залишила слід Своєї стопи, що так і називається «Стопа Пресвятої Богородиці». З тих пір на цій горі почали подвизатись пустельники, на ній знайшли притулок і ченці зруйнованого Києво-Печерського монастиря. З часу перенесення на Почаївську гору чудотворної ікони Божої Матері там заснували монастир, де й була ікона. І вона повернулася в належне їй місце, після того, як дружину Фірлея за блюзнірство спіткало Боже покарання, а землі були повернуті монастиреві судом незадовго до кончини преподобного Іова.

Преподобний Іов любив займатися садівництвом і розвів в Почаєві прекрасний сад, доповнюючи пахощі чеснотного свого життя прекрасним ароматом квітів від своїх земних справ.

У 1620 р. він брав участь у Київському Соборі, що засудив унію і постановив твердо стояти за православ’я, підписавшись під постановою так: «Іоанн Залізо, ігумен Почаївський».

Серед великих подвижницьких трудів, серед постійних тривог і турбот минали роки життя Преподобного. Незважаючи на безперервні піклування про монастирський благоустрій, на важкі подвижницькі труди і на сповнене скорботами життя, преподобний прожив рівно сто років. 28 жовтня 1651 року, предрікши за тиждень час своєї кончини, преподобний Іов відслужив літургію і «подавши братії останнє цілування», безболісно та мирно відійшов до Господа.

Почив він в усамітненні, тому що, під кінець свого життя, саме в 1649 р., почуваючи слабкість сил своїх, передав ігуменські справи Самуїлу (Добрянському), продовжуючи однак і після цього іменуватися ігуменом Почаївським. Ченці з щирими сльозами погребли виснажене подвигами тіло свого великого наставника й отця, але воно недовго перебувало в землі. Господь прославив угодника Свого даром чудес і нетлінням мощів. Сім років і дев’ять місяців пролежало тіло преподобного Іова після його погребіння. За переданням в цей час люди іноді бачили незвичайне сяйво над його могилою.

А одного разу Преподобний явився у сонному видінні тодішньому київському митрополиту, Діонісію Балабану з такими словами: «Звіщаю твоєму Преосвященству, що Бог бажає відкрити кості мої». Митрополит був людиною не схильною до марновірства та досить освіченою, і хоча він і впізнав старця, але не поспішав одразу вірити і слідувати снам. Видіння повторилось ще раз і ще, і втретє преподобний вже пригрозив владиці бідою, і тоді той зрозумів, що сни ці були «за Божим велінням».

Того ж дня митрополит вирушив до Почаївської обителі і, розвідавши про життя почилого ігумена, наказав негайно відкрити гріб, у якому лежали мощі його. Мощі було знайдено «без жодного тління, ніби в той час поховані, і сповнені невимовного благоухання». З належними почестями перенесли їх до нещодавно зведеної церкви Святої Трійці й там поставили для всенародного поклоніння. Цей день став великим святом не тільки для Почаївського монастиря, а і для всіх людей православних областей Західної України.

Незабаром після цього в обитель приїхала на прощу Єва Домашевська. Вночі вона побачила, що в Троїцькій церкві сяє світло і почула спів. Її служниця Анна пішла дізнатися, яке служіння відбувається, і з жахом побачила, що церковні двері відчинені, а посеред церкви, між двома ангелами, молиться в надзвичайно світлих шатах преподобний Іов. Звернувшись до дівчини, він наказав їй покликати ігумена Досифея, в цей час безнадійно хворого, і дав їй для нього плат, змочений миром. Хворий, отримавши цей плат, помазався ним і одужав.

У 1721 р. Почаївським монастирем заволоділи уніати. Чудотворну ікону Божої Матері вони шанували, але доступ до мощів преподобного для віруючих закрили. Проте через 20 років чудеса преподобного змусили їх допустити до них віруючих.

З 1831 р. монастир знову став православним. Мощі преподобного були знову урочисто відкриті, а Почаївський монастир оголошений Лаврою.

На свято знайдення мощей преподобного Іова — 28 серпня до Лаври щороку звідусіль сходиться велика кількість людей молитовно вшанувати пам'ять великого подвижника та борця за Православ'я, за віру і волю рідного народу. Тепер мощі угодника Божого спочивають у храмі, присвяченому його імені, поруч із тією печерою, де він ніс свої молитовні подвиги.

Чи можна забувати про такі прояви сили Божої? — Ні. Але не тільки пам’ятати, а й життям наслідувати приклад святості і вірності Богу. Ось в чому виявляється нерушима сила любові, що єднає минулі покоління і сучасність у Христі Ісусі, Господі нашому.


архимандрит Лаврентій
Категорія: Житія Святих на кожен день | Додав: SERGIY_89 | Теги: Житія святих
Переглядів: 4186 | Завантажень: 0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Храм Миколи ПритискиОфіційний веб-сайт
^ Вгору ^