Вівторок, 21.11.2017, 13:16
Вітаю Вас Гість
Реєстрація
Вхід










Головна » Файли » Житія Святих на кожен день

25 лютого
24.02.2012, 22:58
Іверська ікона (яка зараз зберігається на Афоні) в IX столітті перебувала в однієї благочестивої вдови, що жила поблизу міста Нікеї. При імператорі Феофілі (829-842) іконоборці, ті що знищували святі ікони, прийшли в будинок цієї християнки, і один воїн списом ударив по образу Богородиці. Негайно з ураженого місця потекла кров. Вдова, боячись знищення святині, пообіцяла імператорським воїнам гроші й просила їх до ранку не чіпати ікону. Коли вони пішли, жінка разом із сином (згодом афонським ченцем), для збереження святої ікони опустила її в море. Ікона, стоячи на воді, приплила до Афону. Афонські ченці, кілька днів бачачи в морі вогненний стовп, що сходить до неба, прийшли до берега й знайшли святий образ, що стоїть на воді.

Після молебню про дарування монастирю явленої святині благочестивий чернець Іверського монастиря святий Гавриїл Грузин (пам'ять 12 липня), за велінням Божої Матері, що з'явилася йому уві сні, пішов по воді, прийняв святу ікону і поставив у храмі.

Однак на наступний день ікона була знайдена не в храмі, а над воротами обителі. Так повторювалося кілька разів, поки Пресвята Діва не відкрила святому Гавриїлу Свою волю в сні, сказавши, що не бажає бути береженою ченцями, а хоче бути їх Хранителькою. Після цього образ був поставлений над монастирськими воротами. Тому свята ікона називається Портаітіссою, Вратарницею. Цей образ зараз знаходиться на Святій горі Афон у славній обителі Іверон. Списки з чудотворного образу Іверської ікони Пресвятої Богородиці розійшлися по всьому Православному світі і також прославились чудесами і святістю. Іверська ікона належить до найбільш шанованих ікон Цариці Небесної.

Святитель Олексій, всієї Русі чудотворець — виходець із боярського роду. Батьки його — Федір і Марія — були боярами Чернігівського князівства, потім переїхали до Москви, де в 1300 р. народився Олексій. Його хрестили ім’ям Єлевферій.

Одного разу, коли йому було 12 років, хлопчик розставляв в полі сільця для пташок. Заснувши, він почув голос: «Для чого, Олексію, ти даремно трудишся. Я зроблю тебе ловцем людей». Проснувшись, хлопчик нікого біля себе не побачив і дуже здивувався тому, що чув. Він довго думав, що б мали означати ці слова.

У юному віці Єлеферій залишив своїх батьків і поступив у Богоявленський монастир у Москві. Постригся в ченці під іменем Олексій в 1320 р. Тоді ігуменом монастиря був Стефан — брат великого чудотворця преподобного отця Сергія Родонезького.

З того часу і до сорокарічного віку святитель Олексій безперестанно трудився, молився і виконував різні чернечі подвиги. За богоугодне життя всі любили й поважали його, навіть великий князь московський Симон Іванович Гордий (1340-1353) і митрополит Феогност (1328-1353). Після смерті святителя Феогноста собором єпископів Олексій був обраний на посаду митрополита. У 1354 р. Олексія поставили митрополитом Київським і всієї Русі. Прийнявши управління Церквою, він ще більше служив їй, подавав приклад словом, вірою і чистотою, духом і любов’ю. Слава про нього поширювалася не тільки серед християн, а й серед магометан.

Він зцілив сліпу дружину хана Джанібека Тайдулу. Після молитви в Орді Олексій окропив святою водою царицю і та прозріла. В подяку за прозріння ханша подарувала святителю коштовне облачення. Хан подарував митрополиту перстень, який і нині знаходиться в патріаршій ризниці. Святителю Олексію прийшлося їхати в Орду ще раз до хана Бердибека, який хотів йти на Руську землю війною. Він його переконав не робити цього. Коли помер князь Іван, то на плечі митрополита лягла опіка над малолітнім князем московським Димитрієм. Тоді вже кафедра Київського митрополита була в Москві.

Тимчасово Московським князівством управляв суздальський князь Димитрій Константинович (1359-1363). В 1362 р., коли підріс князь Дмитрій Іванович, святитель Олексій поблагословив його на престол чудотворною іконою Володимирської ( Вишгородської) Божої Матері. При митрополиті було побудовано нові храми й монастирі: на річці Руза храм на честь Нерукотворного образу Ісуса Христа, у Москві церкву Св. Архістратига Михаїла, відкрив монастир, названий Чудовим (на честь чудесного зцілення татарської цариці Тайдули). У цьому монастирі він заповідав себе поховати. Багато інших добрих справ зробив святитель. Відчувши свою смерть, святитель відслужив літургію, прийняв святі Христові тайни і віддав Богу душу в 1378 р. У Чудному монастирі зберігається Євангеліє, перекладене митрополитом із грецької мови і власноручно ним написане.

Чесні мощі святителя Олексія зберігаються в Москві у Богоявленському патріаршому соборі і як колись в давнину, так і тепер залишаються невичерпним джерелом зцілень.

Святитель Мелетій, архієпископ Харківський

  Святитель Мелетій, архієпископ Харківський і Охтирський (в миру Михайло Іванович Леонтович), народився 6 листопада 1784 року в селі Старі Санжари Полтавської області.

У 1808 році Михайло Леонтович успішно закінчив Катеринославську духовну семінарію. Як кращий учень він був направлений архієпископом Катеринославським Платоном в Петербург, в Олександро-Невську академію. Закінчивши академію в 1814 році зі ступенем магістра, він був визначений ад'юнкт-професором грецької мови.

З 11 березня 1817 Михайла Леонтовича призначили секретарем заснованого при академії Будівельного комітету. 30 липня 1817 його перевели в Київську духовну семінарію на посаду інспектора, де він був професором церковної історії та грецької мови. Коли 28 вересня 1819 була відкрита Київська духовна академія, Михайло Леонтович став її першим інспектором.

11 лютого 1820, напередодні дня пам'яті святителя Мелетія Антіохійського, в соборному храмі Києво-Братського монастиря він був пострижений у чернецтво з ім'ям Мелетій. Постриг здійснив Київський митрополит Євгеній (Болховітінов). 22 лютого 1820 інок Мелетій був висвячений митрополитом Євгеном в сан ієродиякона, 25 лютого - у сан ієромонаха.

9 серпня 1821 ієромонах Мелетій був призначений ректором Могилевської духовної семінарії та настоятелем Кутеїнського Оршанського монастиря з возведенням у сан архімандрита. У серпні 1823 року його перевели на посаду ректора Псковської духовної семінарії, а 24 січня 1824 архімандрит Мелетій призначений ректором Київської духовної академії.

У жовтні 1826 року було визначення Святійшого Синоду про призначення архімандрита Мелетія єпископом Чигиринським, вікарієм Київської єпархії та настоятелем Київського Золотоверхого Михайлівського монастиря. 19 жовтня 1826 відбулося його наречення в єпископа, а 21 жовтня в Києво-Софійському соборі була здійснена архієрейська хіротонія.

З батьківською любов'ю піклувався святитель про юних вихованців, виховуючи їх в дусі відданості Церкві Христовій. Особливою турботою святителя було піклування про бідних, вдів і сиріт. Часто відвідував він ув'язнених і для їх розради здійснював Богослужіння у тюремних церквах. Не менше дбав святитель і про духовне опікування братії Михайлівського монастиря. Усними повчаннями і особистим прикладом він виховував в ченців обителі дух справжнього подвижництва. Святитель Мелетій говорив: "Смирення - охоронний меч, з ним безпечно пройдеш землю, пекло і досягнеш Неба".

У квітні 1828 року святитель Мелетій отримав призначення на Пермську кафедру.

Строгий до самого себе, святитель був суворий і до інших. Для підготовки обраних кандидатів до прийняття сану святитель Мелетій сам написав для них так званий "Ставленніческій катехізис". У серпні 1831 року святитель Мелетій був переведений на Іркутську кафедру, зі зведенням в сан архієпископа. Велику увагу приділяв святитель освіті малих народів Росії світлом Євангельського вчення. Святитель заснував церкви на півночі Камчатки, у північно-східній частині Іркутської єпархії та вздовж річки Алдан, на тракті від Якутська до Охотска. Він часто оглядав велику єпархію, був на узбережжі Охотського і Льодовитого морів, у межах Північної Америки, де тоді працював знаменитий Апостол Сибіру священик Іоанн Веніамінов, згодом святитель Інокентій (пам'ять 23 вересня і 31 березня). Подорожуючи по Сибіру і берегів Тихого океану святитель Мелетій нерідко спілкувався з населенням, що сповідували ламаїзм. Святитель з лагідністю переконував залишити помилки і пояснював євангельські істини поганам: тунгуса, бурятами, камчадалам, а також жителям Курильських і Алеутських островів.

Після невтомних трудів здоров'я святителя погіршився, його перевели в 1835 році на Слобідсько-Українську кафедру (згодом Харківська та Охтирська).

І тут святитель Мелетій приділяв велику увагу духовним навчальним закладам, багато дбав про побут та освіті духовенства.

Він підняв питання про відновлення тих монастирів і духовних училищ, які скасувала імператриця Катерина II. Велику увагу приділяв святитель боротьбі з розколом.

2 липня 1839 святитель Мелетій очолив торжество в м. Охтирці з нагоди 100-річчя з дня з'явлення чудотворної ікони Божої Матері, іменованої Охтирська.

Блаженна кончина святителя наступила в ніч на 29 лютого 1840 року. Після причастя, зі словами «Нині відпускаєш», святитель осінив себе хресним знаменням і, звертаючись до всіх зі словами «Вибачте мене», - відійшов до Господа.

4 березня 1840 святитель Мелетій був відданий землі єпископом Курським Іліодор в усипальниці під Хрестовою церквою Покровського монастиря.

З перших днів кончини святителя віруючі люди твердо опиралися на предстательство святого Мелетія перед Богом і отримували благодатну допомогу: зцілення у хворобах, розраду в скорботах і позбавлення від злих обставинах. Особливу надію покладали віруючі харків'яни на святого Мелетія в тяжкі дні Великої Вітчизняної війни. Чудесним сповіщенням святий передбачив швидке визволення міста від ворогів.

У 1948 році, з благословення Святійшого Патріарха Алексія, гробниця з мощами святителя Мелетія була перенесена в Благовіщенський кафедральний собор, де знаходиться і до цього дня, будучи духовним притулком та молитовною розрадою для віруючих людей.

Святителя Мелетій, архієпископ Антіохійський

Святитель Мелетій, архієпископ Антіохійський, був спочатку єпископом Севастійським у Вірменії (ок. 357), а згодом був викликаний імператором Констанцієм до Антіохії для захисту від аріанської єресі і отримав Антіохійську кафедру.

Святий Мелетій дуже ревно боровся проти аріанських заблуджень, і через підступи єретиків тричі був вигнаний з кафедри, оскільки аріани були в оточенні Констанція і схиляли його на свою сторону. Антіохійський Святитель відрізнявся незвичайною лагідністю, невпинно прищеплював своїй пастві чесноти і благу вдачу, вважаючи, що на подібній ниві легше зійде насіння дійсного віровчення.

Святий Мелетій висвятив в диякони майбутнього святителя Василія Великого. Тим же святителем Мелетієм був хрещений і зростав при нім і інший найбільший світильник Православ'я - святий Іоанн Золотоустий, який згодом написав своєму архіпастиреві похвальне слово.

Після Констанція престол зайняв Юліан Відступник, і святий був знову вигнаний, йому довелося ховатися в таємних притулках. Повернений імператором Іовіаном в 363 році, святий Мелетій написав Богословський трактат "Виклад віри", який сприяв наверненню до Православ'я багатьох аріан.

У 381 році, за імператора Феодосія Великого (379 - 395), відбувся II Вселенський Собор. У 380 році святитель відправився на II Вселенський Собор до Константинополя і головував на ньому. Перед початком Собору святий Мелетій підняв руку і показав три пальці, потім з'єднав два пальці, а один пригнув і, благословивши народ, проголосив: "Три Іпостасі розуміємо, про Єдину ж Особу розмовляємо", при цьому Святителя осяяв вогонь, немов блискавка. Під час цього Собору святитель Мелетій відійшов до Господа. Святий Григорій Ніський вшанував пам'ять спочилого похвальним словом.

Збереглися бесіда святого Мелетія об єдиносущність Сина Божого з Богом Отцем і його лист до імператора Іовіана про сповідання Святої Тройці. Мощі святого Мелетія були перенесені з Константинополя до Антіохії.



Категорія: Житія Святих на кожен день | Додав: SERGIY_89 | Теги: Житія святих
Переглядів: 2034 | Завантажень: 0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Храм Миколи ПритискиОфіційний веб-сайт
^ Вгору ^