Понеділок, 26.10.2020, 03:01
Вітаю Вас Гість
Реєстрація
Вхід










Головна » Файли » Житія Святих на кожен день

23 грудня
23.12.2012, 18:28
Святитель Іоасаф народився у старовинному українському місті Прилуках, 8 вересня 1705 року, на свято Різдва Пресвятої Богородиці. При Хрещенні був названий Іоакимом. Він походив з древнього благочестивого козацького роду Горленків. В 1712 році 7-ми літнього Іоакима батько віддав на навчання до Київської духовної академії. В стінах академії він відчув цікавість до чернечого життя. Протягом семи років випробовував себе майбутній святитель і, нарешті розповів про своє прагнення батькам. Довго мати з батьком умовляли сина-первістка не приймати чернечий постриг. Але в 1725 році він таємно від них прийняв рясофор з іменем Іларіон у Київському Межигірському монастирі, а 21 листопада був пострижений в мантію з іменем Іоасаф у Києво-Братському монастирі. Ця подія співпала із завершенням навчання в духовній академії. Через рік чернець Іоасаф був рукопокладений архієпископом Варлаамом Вонатовичем в сан ієродиякона. Його залишили викладачем в Київській духовній академії. Після смерті преосвященного Варлаама Київською кафедрою став керувати архієпископ Рафаїл Заборовський.

Владика Рафаїл звернув увагу на видатні здібності молодого подвижника і задіяв його до більш широкого служіння Церкві. Йому було доручено відповідальний послух на посаді екзаменатора при Київській архієпископії. В листопаді 1734 року архієпископ Рафаїл висвятив ієродиякона Іоасафа на ієромонаха і перевів з Братського монастиря в Києво-Софіївський архієрейський дім. Одночасно він був призначений членом Київської духовної консисторії. Виконуючи обов’язки екзаменатора, він доклав багато зусиль для виправлення моральних недоліків приходського духовенства. Посада в Консисторії була прекрасною школою для організаторських здібностей святителя Іоасафа. В цей час він добре вивчив потреби священнослужителів, достоїнства та недоліки єпархії. Тут ясно визначилась все сторонність ділових якостей Іоасафа, яка поєднувалась з великими внутрішніми подвигами. Він швидко піднімався по ліствиці духовної досконалості про що свідчить його твір « Боротьба семи чеснот з з сімома гріхами смертними».

24 червня 1737 року ієромонах Іоасаф був призначений настоятелем Свято-Преображенського Мгарського монастиря з возведенням в сан ігумена. В своєму монастирі всі сили ігумен покладав на благоустрій обителі, яка колись була оплотом православ’я у боротьбі з унією. В монастирі знаходились мощі святителя Афанасія, патріарха Константинопольського, Лубенського чудотворця. Кілька разів патріарх Афанасія являвся ігумену Іоасафу, засвідчуючи своє покровительство.

В 1744 році митрополит Рафаїл возві ігумена Іоасафа в сан архімандрита. В кінц того ж року він був викликаний до Москви і невдовзі розпорядженням Священного Синоду призначений намісником Свято-Троїце –Сергієвої Лаври. В обителі преподобного Сергія він так само віддано виконував послухи Церкви ( у ті роки потрібно було докласти багато зусиль для відновлення монастиря після пожежі).

2 червня 1748 року в Петропавлівському соборі Петербурга архімандрит Іоасаф був хіротонізований на єпископа Білгородського. Посівши архієрейську кафедру, святитель Іоасаф строго слідкував за благочестям і станом храмів, за правильністю звершення Богослужіння і особливо за моральністю пастви. Велику увагу святитель приділяв освіті духовенства, правильному дотриманню ними уставу і церковних традицій. Як і раніше святитель Іоасаф всі сили віддавав архіпастирському служінню, не шкодуючи свого здоров’я. Своєму келійнику Стефану, напередодні переставлення, святитель заборонив домагатись священного сану і попередив, і попередив, що у випадку непослуху його чекає дочасна кончина. Іншому келійнику, Василію, святитель вказав, що він буде дияконом, а сану священика ніколи не досягне. І це передбачення пізніше сповнилось. 10 грудня 1754 року святитель упокоївся. Прославлення святого Іоасафа, єпископа Білгородського в лику святих відбулось 4 вересня 1911 року.

Святі мученики Мина, Єрмоген та Євграф постраждали за віру в Христа при імператорі Максиміні( 305-313 рр.).

Святий Мина був посланий імператором з Афін в Александрію для приборкання смут, що виникали між християнами та язичниками. Володіючи даром красномовства, Мина відкрито став проповідувати християнську іру і навернув до Христа багатьох язичників. Дізнавшись про це, Максимін направив в Александрію єпарха Єрмогена для суду над святим, а також наказав очистити місто від християн. Єрмоген, хоча і був язичником, але вирізнявся благочестям. Вражений довготерпінням святого Мини при катуваннях і його чудесним зціленням після страшних знущань, він сам увірував в Істинного бога. Тоді Максимін сам прибув в Александрію. Але ні вражаюча стійкість при катуваннях, яким були піддані святі Мина і Єрмоген, ані чудеса явлені тими днями Богом в місті, не пом’якшили серця імператора, але навпаки ожорсточили його. Імператор власноруч порубав святого Євграфа, секретаря святого Мини, а святим мученикам Мині та Єрмогену наказав відрубати голови.

Мощі святих мучеників, кинуті в залізному ящику в море, пізніше були знайдені і перенесені до Константинополя. Імператор Юстиніан побудував храм на честь святого мученика Мини Александрійського. Святий Йосиф Піснеписець склав канон на честь святих мучеників.

Блаженний Іоанн і його батьки: блаженний Стефан і блаженна Ангеліна ( ХV ст.) 

Життя сербського правителя Стефана Бранковича і його сім’ї було сповнене бід і негараздів. Після захоплення Сербії турками в 1457 році середній син тодішнього правителя Сербії Стефан, який вирізнявся лагідним норовом і прекрасним знанням священного Писання, вирушив до столиці Туреччини вслід за сестрою, яка була віддана султану Мураду за жінку. Однак дізнавшись, що турки з фанатичною жорстокістю спалили Милешевський монастир, блаженний Стефан став на захист Сербії від завойовників. Коли ж він одружився на Ангеліні, дочці албанського князя, турки погрожували блаженному Стефану та його сім’ї розправою. З дружиною і трьома дітьми він змушений був переховуватись спочатку, в Албанії, а потім в Італії, де блаженний Стефан і упокоївся.
Блаженна Ангеліна перенесла нетлінні останки чоловіка в Купиново. Правителем Сербії в кінці ХVстоліття став син праведних Стефана і Ангеліни, блаженний Іоанн. Нетлінні мощі праведного Іоанна і його батьків пізніше прославились багатьма знаменнями.


Категорія: Житія Святих на кожен день | Додав: SERGIY_89 | Теги: Житія святих
Переглядів: 3113 | Завантажень: 0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Храм Миколи ПритискиОфіційний веб-сайт
^ Вгору ^