Середа, 20.09.2017, 06:42
Вітаю Вас Гість
Реєстрація
Вхід










Головна » Файли » Житія Святих на кожен день

17 листопада
17.11.2012, 12:25

Святитель Павло (Конюшкевич), митрополит Тобольський

Святитель Павло (в миру Петро Конюшкевич) народився 1705 року в родині міщанина галицького міста Самбора. Його батьки належали до тих, хто, не дивлячись на переслідування, гоніння та навіть загрозу смерті, залишалися вірними Православній Церкві та рідним звичаям. Саме тому вони прагнули дати синові виховання в істинно православному дусі. Навчався майбутній Святитель, а потім і сам викладав, у Київській Академії - учбовому закладі, що уславився віковою боротьбою за Православ'я. Після закінчення навчання (1733 року) Петро Конюшкевич був пострижений у монашество з іменем Павло. До останніх днів Святитель зберіг особливу любов до Києво-Печерської Лаври, де він проходив свій перший чернечий послух.

У 1741 році ієромонах Павло був викликаний з Києва до Москви, де обійняв посаду проповідника при Московській Академії. У 1743 році святитель Павло перейшов до Новгородської єпархії, де у 1744 році став архімандритом Юр'ївського монастиря. На цій посаді Святитель перебував 14 років. Об'єктом його турботи було підтримання зовнішнього та внутрішнього благоустрою монастиря, заснованого Київським князем Ярославом Мудрим.

Архімандритом Юр'ївського монастиря святитель Павло залишався до 1758 року, коли став митрополитом Тобольським. Вирушивши з Петербурга до місця свого нового призначення у червні, святитель Павло прибув до Тобольська лише в листопаді. Дорогою Святитель жертвував свої кошти на новозбудовані церкви, допомогу бідним та арештантам.

Святитель став опікуном монастирів та семінарій, організатором місіонерської діяльності серед старообрядців та ідолопоклонників, які жили у межах Тобольської єпархії. В роки перебування святителя Павла у Тобольську було збудовано 20 кам'яних храмів. Святитель опікувався вдовами та сиротами. Суворий до себе, святитель Павло завжди переслідував неправду, гординю та порушення церковної дисципліни серед підлеглого духовенства.

Митрополит Тобольський був відкритим противником вилучення церковних маєтків, яке активно проводив уряд імператриці Катерини II.

Зусилля святителя Павла навести лад у єпархії викликали скарги невдоволених. До того ж, до митрополита Тобольського ворожо ставились сама імператриця та обер-прокурор Святішого Синоду. Святителя викликали у Синод для розгляду скарг на нього. Прибувши у 1768 році до Москви, митрополит Павло, здоров'я якого було підірвано суворим кліматом Сибіру та скорботами, подав прохання про звільнення його на спокій у Києво-Печерську Лавру, яку так гаряче любив. Члени Синоду були задоволені таким швидким завершенням справи, а імператриця затвердила рішення Синоду.

У стінах Лаври, під Покровом Божої Матері і преподобних отців Печерських, владика Павло, витрачаючи власні кошти на потреби обителі, у пості та молитві готувався до відходу у вічність. Два роки провів Святитель у суворих чернечих подвигах, оточений загальною любов'ю та шаною. Упокоївся святитель Павло 4 листопада 1770 року. Через 57 років після поховання виявилося, що мощі Святителя збереглися нетлінними. З того часу вони відкрито спочивали в усипальниці під Стефанівським приділом Великої Лаврської Успенської церкви. Біля гробниці святителя Павла здійснилося безліч чудесних зцілень, про що свідчать відповідні записи у лаврських хроніках. З усіх куточків Русі до Лаври надходили листи з проханням відслужити панахиду біля гробниці подвижника та з оповідями про чисельні зцілення та явлення милості Божої по молитвах Святителя.

У 1914-1918 роках піднімалося питання про канонізацію святителя Павла. Собор Руської Православної Церкви 1917-1918 років постановив зібрати додаткові відомості про житіє подвижника, але цьому перешкодив більшовицький переворот. У 1984 році, з благословення Святішого Патріарха Пимена, святителя Павла Тобольського було прославлено у Соборі Сибірських святих. В 1999 році Українською Православною Церквою Київського Патріархату рішенням Священного Синоду Святителя Павла (Конюшкевича) митрополита Тобольського причислено до лику святих для загального шанування.

Після зруйнування у 1941 році лаврського Успенського собору мощі святителя Павла майже 60 років перебували під його руїнами. Зараз вони спочивають у Дальніх Печерах Києво-Печерської Лаври, і православні християни мають можливість прийшовши до Київських печер прикладатись до святих мощей цього великого угодника землі Української і отримувати за його молитовним заступництвом зцілення для душ і тіл своїх.

Прп. Іоаникій Великий

Преподобний Іоанникій Великий народився в Вифінії в 752 р. в селищі Марикати. Батьки його були бідними і не могли дати йому навіть початкової освіти. З дитинства він мав пасти домашніх тварин – єдину власність сім’ї. Любов до Бога і молитва повністю оволоділи душою отрока Іоанникія. Часто, осінивши стадо хресним знаменням, він йшов в усамітнене місце і цілий день молився, і ні злодій, ні звір не наближались до його стада.
За наказом імператора Лева IV ( 775-780 рр.) багаточисельні посланці зібрали по містам і селам кращих юнаків країни на військову службу. В імператорське військо був прийнятий і юнак Іоанникій. Він заслужив своїм добрим норовом любов товаришів, але, як хоробрий воїн був страшний ворогам. Прослужив святий Іоанникій в імператорському війську 6 років. Був не одноразово нагороджений своїми начальниками та імператором. Та військова служба обтяжувала його, душа його бажала подвигів і усамітнення. І Господь прикликав Свого раба до Себе на служіння.
Пеподобний Іоаникій, відрікаючись від світу, мав намір відразу піти в пустелю. Однак, за порадою досвідчених старців, він прожив в монастирі два роки. Тут святий звикав до іночеського послуху, до монарших уставів і правил, навчився грамоті, вивчив напам’ять тридцять псалмів Давида. Після цього за покликом Божим, преподобний пішов в пустелю. Три роки пробув він повністю самотнім, лише раз в місять пастух приносив йому трохи хліба і води. День і ніч проводив подвижник у молитвах і співі псалмів. Після кожного стиха псалмоспівця преподобний Іоанникій творив молитву, яку в дещо зміненому вигляді зберігає Православна Церква до сьогодні: « Уповання моє Отець, пристановище моє Син, покров мій Дух Святий». Випадково зустрівши своїх колишніх друзів по військовій службі, святий покинув пустелю і пішов в Контурійські гори. Лише через 12 років подвижницького житія пустельник прийняв чернечий постриг. Три роки після постригу провів святий в затворі, окутаний веригами, після чого відправився в Хелідон до великого пустельника Георгія. Подвижники прожили разом три роки. За цей час преподобний Іоанникій вивчив всю Псалтир. Досягнувши глибокої старості, святий Іоанникій оселився в Антидієвій обителі і пробув там в затворі до своєї кончини.
70 років провів у подвигах преподобний Іоанникій і досягнув високої духовної досконалості. З милості Божої Святий стяжав дар пророцтва, як свідчив ученик його Пахомій. Преподобний під час молитви своєї піднімався над землею. Одного разу перейшов розлиту ріку . Міг ставати невидимим для інших. Так одного разу преподобний вивів полонених на очах в багатолюдної сторожі. Отрута і вогонь, якими хотіли знищити святого заздрісники, не завдавали йому шкоди, хижі звірі не нападали його. Відомо, що він визволив острів Фас від великої кількості змій. Преподобний Іоанникій також спас юну інокиню, яка хотіла покинути монастир заради одруження.; він взяв на себе ту пристрасть, яка мучила дівчину, а сам постом і молитвою знищив напади ворожі.
Передбачивши свою кончину преподобний відійшов до Господа 4 листопада / 17 листопада 846 року у віці 94р.

Преподобний Меркурій Києво-Печерський, що в Дальніх печерах

Преподобний Меркурій проходив подвиг у славній Києво-Печерській Лаврі. Жив в XIV ст.. Він дуже дружив з преподобним Паїсієм. Святий Меркурій просив Господа, щоб Він їх ніколи не розлучав. Молитва була почута, і так само, як вони жили в цьому земному житті в одній келії, так і після смерті були покладені разом. Їхні нетлінні мощі спочивають у Дальніх печерах Київської Лаври.

Святі священномученики Никандр, єпископ Мирський, та Єрмей пресвітер

Були учениками послідовника і сподвижника первоверховного апостола Павла святого апостола Тита, були рукоположені ним в священний сан. Подвизаючись в невтомних трудах, святі багатьох язичників навернули до Христа. За це вони були схоплені і приведені на допит до начальника міста Ливанія. Ні умовляння, ні погрози влади не зламали святих мучеників. Нелюдські муки перенесли святі: їх прив’язували до коней, волокли по камінню, тіла їхні рвали залізними гаками, кидали в палаючу піч. Господь допоміг їм перетерпіти, те , що людина своїми власними силами витерпіти не може. Під кінець мучителі прокололи голови і серця святих цвяхами і кинувши їх в яму закидали землею.

Блаженний Симон Юр’євецький

Блаженний Симон народився біля міста Юр’єва Поволжського. Залишивши батьків, він прийняв на себе подвиг юродства Христа ради. Зимою і літом ходив босим, в одній сорочці, так що шкіра його висохла від посту і почорніла. Нерозумні люди нерідко жорстоко били його. Улюбленим заняттям блаженного Симона було молитися на папертях різних храмів. Подвиг самозречення повністю очистив його душу, і він отримав від Господа дар прозріння: багато що передбачив і прозрів. Сучасники, закликаючи його ім’я, бачили різні чудесні знамення. Прославився святий Симон як великий чудотворець. Святкування йому звершується з 1635 року.

http://www.cerkva.vn.ua/index.php/biblioteka/zhytiia-sviatykh/lystopad?start=11

Категорія: Житія Святих на кожен день | Додав: Prytyska | Теги: Житія святих
Переглядів: 1051 | Завантажень: 0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Храм Миколи ПритискиОфіційний веб-сайт
^ Вгору ^