Вівторок, 21.11.2017, 01:44
Вітаю Вас Гість
Реєстрація
Вхід










Головна » Файли » Цікаве та корисне

«З новим роком, з новим щастям», або що таке новий рік для християнина?
01.01.2012, 20:56
В давнину Церква постановила вважати початком нового року 1 січня (14 січня за новим стилем) старого церковного стилю.Так склалося, що в свідомості більшості сучасних людей, в тому числі і християн, початок нового року асоціюється з 1 січням за новим стилем. Ми не будемо заглиблюватись в проблематику того правильний чи ні такий підхід. Так чи інакше, але час поділяється на життя, що проходить протягом років, і ми зараз стоїм перед дверима, що відкривають перед нами новоліття.
Всякий раз, коли підводиться хронологічна риса певного періоду життя, з особливою гостротою відчувається невблаганність і владність часу. В наш час ми відчуваємо це особливо.
Одного мудреця давнини запитали, що, на його думку, дорогоцінніше за все для людини. «Час, - відповів він, - бо за допомогою часу можна придбати все. Самого ж часу, хоча б хвилину його, не можна набути за ніякі кошти ».
Час для нас має два обличчя: минуле і майбутнє, народження і вмирання. Минулого року вже не буде (Апок. 10,6), що б ми не робили. «Нема згадки про перше, та й те, що буде, не буде між тими, які будуть після», - тужив Проповідник (Екл. 1,11); «все тече», - плакав древній мудрець. Так, все тече, але ніщо безслідно не зникає, одного разу блиснувши в часі.
Сувій часу невпинно розгортається перед кожним, аркуші книги життя миготять – пиши, що завгодно і як завгодно, але не можна назад перевернути жодного листа переставити, змінити або знищити; як написано, добре чи погано, так і залишається вічно, так і буде читане колись Суддею вголос для ангелів і людей. Все зберігається у вічній пам'яті світу, і після часів, на порозі життя майбутнього віку, розкриється книга Істини, і на підставі її буде винесено Суд вічності. Кожна сторінка нашого життя впливає на наступну та не визначає її. Тільки письменник (наше я) в співавторстві з Творцем може на новій сторінці розвинути зовсім інший сюжет ніж на поппередній хоч і пов'язаний з нею. Такою новою сторінкою є кожен новий рік.
В передноворічні дні села, міста а особливо великі мегаполіси преображаються, все сіяє новорічними вогнями щодо цього звичаю можна навести зауваження св. Івана Золотоустого: «Якщо ти хочеш прикрашати, то прикрашай не будинки, але твою душу, - не площі, але розум, щоб ангели дивувалися та архангели схвалювали твої справи, і Владика ангелів нагородив тебе Своїми дарами, а хвастощі що відбуваються нині, збуджують і сміх і заздрість, - сміх у тих, які мислять трохи вище, а заздрість і велику ненависть у тих, які зазнають тих самих хвороб». Можливо варто звернути увагу на те, що ми самі підсвідомо натякаємо собі в святкові дні роблячи все прекрасним і радісним, що треба шукати насамперед внутрішньго світла і тепла, а не гірлянд і кожухів.
Є старовинний звичай: під Новий рік, коли опівночі б'є годинник, загадувати бажання, звертатися до невідомого майбутнього з мрією, чекати від нього чогось потрібного, заповітного.
І ось знову Новий рік. Чого ж побажаємо ми собі, іншим, кожному, всім? Як його зустрінемо? Куди спрямована наші сподівання? Колись святитель Феофан Затворник з обуренням виголосив проповідь якраз в дні нового року. Він звертався до тих, хто Новий рік зустрічає у ресторанах, шинках і так далі. І він казав: «Ось ви замість того, щоб молитвою до Бога освятити початок новоліття крутитеся з вашими склянками і один одного вітаєте "з Новим роком, з новим щастям". З новим роком, це ще має зміст, - можна так сказати, а от хто вам, - говорив святитель Феофан, - може пообіцяти, що у вас буде якесь " нове щастя "? І звідки воно може бути у вас? Щастя - є радість душі людської, і тільки від Бога вона може прийти. А ваші ці вигуки - говорив святитель Феофан, - просто блазнівські вигуки, які нічого не варті, як і ваші побажання один одному».
З Новим роком, з новим щастям! До кожного з нас щастя це звернено по-своєму, особисто. Але сама віра в те, що воно може бути, що його можна чекати, на нього сподіватися - це віра спільна. Коли ж буває по-справжньому щасливою людина?
Тепер, після століть досвіду, після всього того, що дізналися ми про людину, вже не можна щастя це ототожнювати з чимось одним, зовнішнім (грошима, здоров'ям, успіхом), про що ми знаємо, що вони не збігаються з цим завжди таємничим, завжди невловимим поняттям - щастя.
Так, ясно, що фізичний достаток - щастя. Але не повне. Що гроші - щастя, але й мука. Що успіх - щастя, але і страх. І вражає те, що чим більше це зовнішнє щастя, тим крихкіше воно, тим сильніший страх втратити його, не зберегти, упустити. Може бути, тому й говоримо ми в новорічну ніч про нове щастя, бо «старе» ніколи по-справжньому не здійснюється, бо завжди чогось бракує йому. І тоді знову вперед, з благанням, мрією і надією дивимося ми.
І, звичайно, з часом ми усвідомлюємо, що все одно нічого не втримати, що попереду все-одно розпад і кінець - та отрута, що отруює наше маленьке і обмежене щастя. Напевно, тому і виник звичай - під Новий рік, як починають бити годинники опівночі, шуміти, кричати, наповнювати світ гуркотом і шумом. Це від страху - почути в тиші і самоті удари годинника, цей невблаганний голос долі. Один удар, другий, третій, і так невблаганно, рівно, страшно - до кінця. І нічого не змінити, нічого не зупинити.
Так от ці два справді глибокі, незламні полюси людської свідомості: страх і щастя, жах і мрія. Те нове щастя, про яке ми мріємо під Новий рік, це - щастя, яке б до кінця заспокоїло, розчинило і перемогло страх. Щастя, в якому не було б цього жаху, що гніздиться десь в глибині свідомості і від якого ми весь час захищаємо себе вином, турботами, шумом, але чия тиша перемагає всякий шум.
Вся історія, культура, мистецтво, література гласить в особі Пушкіна: «На свете счастья нет»! Тільки там, внизу, шумить і горланить юрба й думає, що від шуму і веселощів прийде щастя.
Ні, воно приходить тільки тоді, коли правдиво, мужньо і глибоко вдивляється людина в життя, коли знімає з нього покривало брехні і самообману, коли дивиться в обличчя страху, коли, нарешті, дізнається, що щастя, справжнє, міцне, невмируще щастя, - у зустрічі з Істиною, Любов'ю, з тим нескінченно високим і чистим, що називала і називає людина Богом.
Господь сказав: «Коли я буду з вами то радості вашої ніхто не відніме від вас». Коли ми зустрічаємо новий рік і чуємо новорічні куранти чи про таку радість ми думаємо, чи таке щастя шукаємо? Думки про зустріч з Богом відкладаються нами на потім, ми боїмось зупинитись щоб вгледітись в Його лице. І якби ми не боялися поглянути на Нього, ми побачили б таке світло, таку радість, таку повноту, що, напевно, зрозуміли б, що означає це невловиме, таємниче слово щастя.
Цілком можливо, що новорічна ніч, ніч коли ми так багато бажаємо щастя один одному може стати тим моментом, коли треба задуматись, а що ж стоїть за цими словами саме для мене.
Та багато хто скаже, що це все добре, але ж ми то радіємо хай буде і примарно по суті ледь не тільки на свята. А реальне життя особливо з цією ситуацією, що є в державі зараз, не дає думати про вище щастя коли стає страшно чи буде що їсти і де працювати в наступному році. На це зауваження можна навести слова прп. Варсонуфія Оптинського які він виголосив на новий рік: «Вітаю вас всіх, тут присутніх, з Новоліттям. Вітаю вас з радощами, які Господь нехай пошле вам в наступаючому році. Вітаю вас і з скорботами, які неминуче відвідають вас і цього року: можливо, сьогодні, може завтра або незабаром. Втім, не тривожтеся і не бійтеся скорбот. Скорбота і радість тісно звязані одна з одною. Вам це здається дивним, але згадайте слова Спасителя: «Жінка, коли родить, терпить скорботу, бо прийшла година її; коли ж породила дитя, вже не пам’ятає скорботи від радості, тому що народилася людина на світ.» Так і ви маєте печаль нині; але Я знову побачу вас, і зрадіє серце ваше, і радости вашої ніхто не відбере від вас» (Ін.16: 21-22). День змінює ніч, і ніч змінює день, погана погода - сонячну; так і скорбота, і радість змінюють одна одну.
Апостол Павло виголосив грізне слово на тих, які не терплять від Бога ніякого покарання: якщо ви залишитеся без покарання, ви - незаконні діти (Евр. 12: 8). Не треба сумувати, нехай сумують ті, які не вірують в Бога, для тих, звичайно, скорбота важка, тому що, крім земних задоволень, вони нічого не мають. Але людям віруючим не треба сумувати, бо скорботами вони отримують право на синівство, без якого не можна увійти в Царство Небесне.
Тож ми в ці святкові дні, як і святитель Григорій Богослов смиренно просив у Господа, щоб Господь послав йому хоч вечір добрий його життя.. і милостиво споглянув на залишок днів його. Так і нам потрібно молитися: щоб Господь Своєю милістю покрив нас в дні життя нашого, які Він нам ще дає для нашого доброго християнського життя і виправлення.

диякон Петро Лопатинський, аспірант КПБА


Категорія: Цікаве та корисне | Додав: SERGIY_89 | Теги: Цікаве та корисне
Переглядів: 3616 | Завантажень: 0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Храм Миколи ПритискиОфіційний веб-сайт
^ Вгору ^