Четвер, 23.11.2017, 15:39
Вітаю Вас Гість
Реєстрація
Вхід










Головна » Файли » Цікаве та корисне

Стан душі у пості
15.08.2012, 18:34
"Душе моя, душе моя, вставай! Чого спиш?"
Такі слова, дорогі браття, ми чули з вами протягом чотирьох днів, перших чотирьох днів Великого посту. І ці слова є лейтмотивом цих перших днів, коли читається великий покаянний канон преп. Андрія Критського. Це розмова людини зі своєю душею, це розмова кожного з нас зі своєю совістю: "Душе моя, вставай! Чого спиш?”. У ці дні Церква недаремно прирівнює наш стан до стану сну. Все наше життя – це є сон, наше життя – це є ілюзія, це є тінь, якщо воно не є в Бозі. "Воістину все суєта, а життя тінь і сон” і "яка життєва утіха є вільна від печалі, яка слава на землі стоїть незмінна? Все тіні слабіше, все за сни облудніше". Так пояснює нам це Свята Церква. Кожна життєва утіха не буває позбавлена печалі, бо після радості іде сум і після слави іде безслав’я. Так відбувається в нашому житті. І тільки в Бозі, тільки в Ісусі Христі ми знаходимо справжню радість, тільки в Бозі ми знаходимо справжнє прославлення і справжнє блаженство. Я недаремно нагадав зараз вам похоронні піснеспіви, бо в нашому ілюзорному, примарному житті, житті без Бога є тільки одна справжня реальність – це смерть. "Людині визначено один раз померти” (Євр.9:27),— каже Святе Письмо. Лише одна річ, яка насправді неприродна для людини, невластива людині, вривається безжалісно в наше життя. Смерть… Зустріч з Богом…

Народжується дитина на світ – маленьке немовля – щойно вийшло з утроби матері. І мама вже пригортає своє дитя до грудей. Радість для матері невимовна, для родини, друзів, бо прийшла людина у світ. Але насправді кожна хвилина життя цієї дитини – це наближення до смерті. Усі ми з вами із кожним днем стаємо ближчими до вічності, з кожним днем ми наближаємось до зустрічі із Богом. Саме ця річ є найбільш реальною у нашому житті.

Дуже важко іти життєвим шляхом, усвідомлюючи цю велику трагедію нашого існування, а подвійно важко іти через життя до смерті, несучи на собі тягарі власних провин, тягарі своїх гріхів, тягарі нашого недбальства. Саме тому Свята Церква закликає нас: "Душе моя, вставай! Чого спиш? Прокинься з цього сну! Ти маєш час посту, щоб очистити свою душу, щоб полегшити свій земний шлях”.

Святі отці прирівнюють час посту до духовної весни. Справді, починається весна в природі, сонце піднімається вище, тануть сніги, холод спадає, природа оживає. І ми з вами, дорогі браття, ідучи життєвою дорогою, скидаємо з себе всі тягарі наших гріхів і немов оживаємо, духовно відроджуємося, відновлюємося в час цієї духовної весни. Згадаймо собі, що відбувається із садом після зими. Який він тоді? Занедбаний. Десь облетіли гілки, якісь висохли, якесь дерево вразила хвороба, десь є сміття і ми готуємо цей сад до весни. Ми чистимо його, обрізаємо сухі гілки, вигромаджуємо, збираємо сміття, намагаємось полікувати хворі дерева, нащіплюємо їх для того, щоб вони принесли нам багатий плід. Точно так само ми повинні чинити із внутрішнім духовним садом наших сердець. Христос говорить: "Царство Боже всередині вас є” (Лк.17:21). Цей рай, Едем, райський сад у кожному із нас. І кожен з нас повинен приготувати його до зустрічі Господаря цього саду. Почистити, полікувати, оновити, побілити і тільки тоді цей сад розцвіте, а розцвівши, зможе принести плоди.

І от уявімо собі, що ми справді достойно йшли шляхом Великого Посту, достойно готували себе до Воскресіння Христового, щоб у своїх серцях, у своєму внутрішньому Едемі зустріти Воскреслого Господа, Який скаже нам: "Радуйтеся!”, і наш внутрішній сад розцвів. Але ми знаємо, що в природі сад, який рано розцвітає, можуть погубити пізні морози і цвіт облетить, і плоду не буде. Це буде безплідний сад. Гарний, чистий, прибраний, але безплідний. Що ж роблять добрі господарі, щоб вберегти свій сад від цієї згуби? Розпалюють вогонь, кілька вогнищ, і вночі теплий, гарячий дим огріває сад і не дає морозові згубити цвіту. Так само і ми з вами, як добрі господарі своїх сердець маємо розпалити в собі гарячу любов до Бога і молитву. Ми співаємо: "Нехай піднесеться молитва моя наче кадило перед Тобою", тобто як дим кадильний. Церква прирівнює нашу молитву до диму. Тільки теплий, гарячий дим нашої молитви здатний вберегти наш розквітлий сад, напоєний Божою благодаттю, від морозу людської злоби, від холоду людських сердець, від ненависті, підступів, від зневіри. Тому Церква і подає нам час Великого посту, час оновлення, час очищення своїх сердець. Лише очистивши свої серця, ми зможемо зустріти Господа, бо побачать Бога тільки чисті серцем. Тому, дорогі браття, зробімо все для того, щоб наш внутрішній світ не був ілюзією, щоб наш внутрішній світ розцвів і приніс багатий плід.

Ще згадаймо собі, що каже псалмопівець і цар Давид: "Праведник, як фінік процвіте” (Пс.91:13). Я ніколи особисто не бачив як цвіте у природі фінікова пальма і ви не бачили. Але знаю, що цвіт фінікової пальми не є дуже гарний, не є яскравий, не є особливий. Фінікова пальма цвіте великими гронами, великими китицями, всіяними маленькими квітками. Отак і праведник розцвітає не величними, не славними, не надзвичайними ділами, а щоденними дрібними добрими справами. Зацвітімо ж як фінік. Для цього необхідна велика праця, важкий труд, але що "неможливе для людей — можливе для Бога” (Лк.18:27). Нехай наш внутрішній духовний сад буде чистий, прибраний, розквітлий і принесе багато плодів. І тоді, коли ми дійдемо до цього сумного, але реального закінчення життя, коли ангел смерті прийде за нашою душею і ми станемо перед очі Бога Живого, то щоб помилував нас Христос Бог, що всюди є і все наповнює. Амінь.

Категорія: Цікаве та корисне | Додав: SERGIY_89 | Теги: проповіді, Цікаве та корисне
Переглядів: 1843 | Завантажень: 0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Храм Миколи ПритискиОфіційний веб-сайт
^ Вгору ^