Неділя, 27.09.2020, 10:02
Вітаю Вас Гість
Реєстрація
Вхід










Головна » Файли » Цікаве та корисне

Слідом за екуменізмом прийшов гомосексуалізм
26.05.2013, 23:03
Книга цікава не лише своїм змістом, але і реакцією на неї, зокрема, у Видавничій Раді Руської Православної Церкви (Московського Патріархату). Не вдаючись в подробиці зазначимо лише, очевидно книги о. Феодора Зісіса не сподобалися керівництву РПЦ (МП), тому й була дана наступна вказівка: «Видавнича Рада звертає увагу всіх церковних книготорговельних організацій на необхідність вилучити дані видання з продажу», тобто книги протоієрея Феодора Зісіса «Благое непослушание или худое послушание?» (М., 2010) и «Битва за Православие» (М., 2010).

Чим не догодила Московській Патріархії книга клірика Вселенської Патріархії та професора богослов'я? Читач може зробити висновки сам, ознайомившись навіть з уривком, який ми надаємо вашій увазі.Більше про професора Ф. Зісіса читайте нижче.

«Благий непослух чи поганий послух». Прот. Феодор Зісіс.

Глава 1

Слідом за екуменізмом прийшов гомосексуалізм


Об'єктивно оцінюючи стан, в якому опинилася сьогодні Церква, слід визнати, що вона сильно відхилилася від Передання, беручи участь у єретичному екуменічному русі. Наслідком чого стали й інші відхилення. Так, у церковному середовищі спостерігається стрімке падіння моралі, багато кліриків абсолютно залишають євангельський і святоотцівський спосіб життя, а чимала частина єпископату оточила себе розкішшю, часто перевершуючи в цьому навіть світських персон.
Все це, безумовно, результат охолодження віри. Втім, нинішні тісні контакти Церкви з католиками, почесті і прийом, надані папі римському в Греції й в інших православних країнах, ймовірно, також дають підстави до прийняття багатьма священнослужителями світського способу життя католицького кліру і виправдовують повну усладу і абсолютно позбавлене євангельських і святоотцівських ідеалів «житіє» деяких наших сучасних пастирів і архіпастирів.

Ще недавно ми писали, що понтифік приїхав до Греції і залишився. Ні, він все ж поїхав. Але, покидаючи Грецію, залишив нам безліч «пап», різних за величиною і гідністю, які всюди насаджують католицьке обмирщення.

Особливо ж лякає проникнення в церковну огорожу страшного содомського гріха - гомосексуалізму. Такого роду скандали, пов'язані з іменами деяких ієрархів, протягом багатьох років залишені без належної уваги і розгляду, без якого б то не було духовного лікування, паплюжать чесне пресвітерство і викликають недовіру до слова Церкви. Хто ж нам, пастирям, стане тепер вірити, коли ми будемо говорити про скромність, нестяжательство, про презирство до всього мирського і земного, про аскезу, здержливість, та дівство? Втім, більшість кліриків і так вже давно перестали говорити про це, бо самі у все це не вірять. Інші ж на словах лицемірно виставляють себе доброчесними, але справи їх свідчать про інше.

Страшний Божий гнів вилився на содомітів через їх мужолозтво, вогонь з небес дотла спалив Содом і Гоморру, стерши з лиця землі ці стародавні міста. Гнівні слова проти гомосексуалізму містяться у Посланні святого апостола Павла до Римлян, втім, як і в інших священних текстах. Апостол, дізнавшись про випадок блуду між близькими родичами в Коринфі, вимагає вигнати розпусника з церковної громади, щоб його приклад не став поганою закваскою. Як же ми насмілюємося судити світ, розмірковує апостол язичників, коли самі залишаємо гріх недоторканим в тілі Церкви?

«Hинi ж написав вам, щоб ви не єдналися з тим, хто, називаючись братом, залишається блудником, або лихварем, або iдолослужителем, або лихословцем, або п’яницею, чи хижаком; з таким навiть i не їсти разом. Бо що менi судити i зовнiшнiх? Хiба не внутрiшнiх ви судите? А зовнiшнiх судить Бог. Отже, вилучiть розпутного вiд вас самих» (1 Кор. 5, 11-13).

Чи міг апостол, втім, як й інші учні Христові та святі отці, уявити собі, що настануть такі часи, коли попрано буде Євангеліє і Божий Закон не матиме сили? Що розпусники не тільки не будуть відлучені від Церкви, але педерастам ще й буде дозволено буде приступати до престолу, торкатися своїми нечистими, скверними руками до священних сосудів? Чи могли угодники Божі помислити, що ми будемо брати участь у ВРЦ (Всесвітній Раді Церков) і не тільки сидіти за одним столом, але ще й здійснювати спільні молитви з псевдохристиянами, з представниками так званих церков, які настільки відпали від істини, що стали вже благословляти й одностатеві шлюби? Нині наші єпископи не сміють словом дерзновенним, що заслуговують довіри, боротися з содомським гріхом (який намагаються нав'язати Православ'ю проповідники похмурого західного Відродження), оскільки самі зневажають Євангеліє, терплячи в церковній громаді і не видаляючи з тіла Церкви содомітів, розпусників, педофілів.
Тому вістря церковного глагола проти гомосексуалізму рикошетом повертається в тих, хто дерзає його вимовити, за допомогою такого контраргументу: «А своєї безсоромності чого не помічаєте? Чому не бачите сороміцького, протиприродного пороку в своєму середовищі?»

Нажаль, сьогодні церковні ієрархи воліють підтримувати хороші стосунки з можновладцями, підкоряючись їх мирським планам - синкретичним, глобалістичним, екуменічним, екологічним та соціальним (святенницькими по суті). Вони мабуть забули, що немає нічого ціннішого і дорожчого, ніж Бог та істинна віра; що тільки Христос є Світло світу і що найважливіше їхнє служіння і місія - свідчити, проповідувати і являти це Світло, яке незмінно сяє в Єдиній Святій Кафоличній (Соборній) і Апостольській Церкві. А все, що поза Церквою, є «Галилея язичників. Народ, що сидів у темряві» (Мф. 4, 15-16), який повинен бути притягнутий до світла, а не залишений в мороці безбожництва, заблудження і єресі.

Ніхто з людей не може бути сам по собі джерелом світла, не може випромінювати власне світло. Зухвало вважаючи, що виливає світло, така людина насправді буде лише згущувати пітьму. Навіть відносно найбільшого з народженого жінками, святого Іоана Предтечі, євангеліст пише, що «Він прийшов для свідчення, щоб свідчити про Світло, щоб усі увірували через нього. Він не був світлом, але був посланий, щоб свідчити про Світло» (Ін. 1, 7-8).

Той, хто не вірить, що спасіння у Христі можливо лише в Церкві, але вважає, що його можна знайти і в єретичних збіговиськах, не тільки не спасається, але й постійно відчуває на собі напоумлюючий та караючий гнів Божий: «Хто вірує в Сина, має життя вічне, а хто не вірує в Сина, не побачить життя, але гнів Божий перебуває на ньому» (Ін. 3, 36).

Чи має щось спільного Світло Христове, яке просвіщає всіх і незмінно сяє в Церкві, з мороком екуменізму, який урівнює і зрівнює всі релігії та віросповідання? Чи віддамо перевагу аскетичному, равноангельському і небесному Предтечі - обмирщеним і приземленим екуменічним лідерам? Чи їм будемо слухняні - тим, через кого древній навушник і спокусник, шепотів колись Христу, нашіптує і нам про земні блага, марнославство і владу?

Ми вже більше не світло світу, бо не світимо чистотою нашого житія, і не сіль землі, тому що не захищаємо світ від морального розкладання, яке примножується. А тому, як духовно негідні, зневажені і топтані людьми: «Ви – сіль землі. Якщо ж сіль втратить силу, то чим зробиш її солоною? Вона вже ні до чого не придатна, хіба що бути викинутою геть на потоптання людям". (Мф. 5, 13).

Раніше наша Церква, наше аскетичне, святе і непорочне Православ'я, завдяки добродійному житію православних пастирів, мало моральне право викривати блудний спосіб життя римо-католицького кліру, як це, наприклад, робив святитель Симеон Солунський Тайноводитель [21]: «І навіть блуд зовсім не піддається покаранню і у їхніх священиків, але вони відкрито мають наложниць і отроків для розпусти і при цьому кожен день священнодіють ... І вони живуть неєвангельським життям, адже всіляке насолода і розпуста у них не підлягає осуду і не вважається чимось недозволеним для християн».

А сьогодні моральне розкладання терзає вже і наше духовенство, що стало розсадником педерастів і збоченців. Священноначаліє ж стурбоване аж ніяк не тим, як захистити молодих людей від спокушання зі шляху істинного, як запобігти і не допустити всяке їх спілкування з порочними особистостями, особливо в церковній огорожі. Замість цього воно звертає церковне правосуддя проти тих, у кого болить серце за Православ'я, за його чистоту; воно дорікає у непослуху і навіть у провокуванні розколу тих, хто вірний Переданню.

Але чи може констатація подібних фактів, що свідчать про все наростаюче падіння моралі серед духовних осіб, насправді, бентежити і ображати віруючих, являти собою спокусу?

Дійсно, наші зауваження, що стосуються питань віри і церковного життя, багатьох турбують і, можливо, навіть пригнічують. Але піднімаємо ми ці проблеми з найкращих спонук і благих намірів, а не через якусь особисту неприязнь або вороже до кого б то не було ставлення. Вшановуючи єпископський сан і хороших архіпастирів, ми нікого ніколи не підбурювали до розколу. Як, втім, не збираємося цього робити і надалі.

Довідка:

Протоієрей Феодор Зісіс, професор богословського факультету Солунського університету імені Аристотеля (ФУА), народився в 1941 році на острові Tacoc в селищі Панагія, в сім'ї священика.

У 1965 році він закінчив богословський факультет Солунського університету і як кращий випускник був зарахований на юридичний факультет ФУА, але перервав своє навчання через початок викладацької діяльності на богословському факультеті ФУА.

Аспірантуру закінчив також у Салоніках, на кафедрі історичного богослов'я, під керівництвом відомого патролога П. Христу. У 1971 році за дисертацію «Людина і Всесвіт у домобудівництві Божому за вченням святителя Іоана Златоуста» йому було присвоєно докторську ступінь, а в 1973 році за дослідження «Мистецтво дівоцтва. Святі отці Церкви на захист безшлюбності» його призначили доцентом богословського факультету ФУA.

У 1972-1973 і 1979-1980 роках отець Феодор перебував на підвищенні кваліфікації в Західній Німеччині (м. Бонн).

Представивши на кафедру разом з іншими публікаціями велику монографію «Геннадій II Схоларій. Житіє - Листи - Вчення», в 1980 році він був обраний штатним викладачем патрології. У 1982 році, після поділу богословського факультету ФУА на два відділення, перейшов на відділення пастирського і соціального богослов'я, де в даний час і викладає. Двічі був деканом цього відділення.

Відразу після заснування патріаршого Інституту патріотичних досліджень при монастирі Влатадов , отець Феодор став його науковим співробітником, потім виконував обов'язки директора Інституту (1977-1986), а також редактора і вченого секретаря (1968-1970) журналу «Насліддя», видаваного патріаршим Інститутом.

У 1970 році став науковим співробітником Центру візантійських досліджень ФУА, потім завідувачем відділом богослов'я (1988-1998), а згодом - директором самого Центру (1991-1995).

Отець Феодор - член редакційної колегії журналу «Візантійська спадщина» та інших видань Центру. Протягом ряду років був головою Спілки богословів Північної Греції і видавав журнал Союзу «Богослов». Неодноразово був організатором і активним учасником різних міжнародних наукових конференцій.

Протоієрей Феодор Зісіс - клірик Вселенської патріархії. У грудні 1990 року був висвячений у сан диякона, а в березні 1991 року - в сан пресвітера в монастирі святої Анастасії Узорішительниці й проходив в ньому пастирське служіння до початку 1993 року. З квітня 1993 року й донині, із затвердженням відповідних офіційних церковних властей, служить в храмі преподобного Антонія Великого в Салоніках, залишаючись в юрисдикції Константинопольської Церкви.

Неодноразово представляв Вселенську патріархію і Елладську Церква на міжхристиянських зустрічах, приймаючи участь в діалогах православних як з старокатоликами, так і з католиками; також брав участь у міжправославних зустрічах з підготовки Святого і Великого Собору Православної Церкви. За сувору критику виправдання унії і церковно неприйнятних документів, підписаних в 1993 році в містечку Баламанд, Константинопольська патріархія заборонила йому брати участь у діалогах з католиками.

У 1998 році разом з однодумцями заснував Товариство православної освіти. В даний час він керує виданням богословського альманаху Товариства «Життя за заповідями», який, незважаючи на всі проблеми і труднощі, з допомогою Божою виходить кожні три місяці ось вже сім років.

Підтримуючи спочатку хороші відносини з архієпископом Афінським Христодулом (у його бутність ще митрополитом Дімітріадським), отець Феодор прийшов до гострого протистояння з ним, особливо з 2001 року - з часу підготовки і здійснення візиту покійного папи Івана Павла II в Афіни. Протоієрей Феодор вважає, що керована блаженнішим Христодулом Елладська Церква, внаслідок триваючих тісних контактів з ВРЦ і з представниками інших релігій, збилася з вірної стежки, зазначеної апостолами і святими отцями, і йде по шляху міжрелігійного та міжхристиянського синкретизму, по шляху всеєресі екуменізму.

У зв'язку з непримиренною позицією протоієрея Феодора з цього питання, а також через його відкриту критику екуменічних контактів і взагалі морального занепаду і обмирщення єпископату, у червні 2005 року на нього було накладена заборона в священнослужінні. Однак обурення з цього приводу церковної повноти і гаряча підтримка багатьох кліриків сприяли тому, що у вересні 2005 року заборона була знята.

Отець Феодор володіє німецькою та французькою мовами. За своє плідне життя він опублікував велику кількість досліджень, монографій, статей, присвячених богословським і історичним темам і різним проблемам суспільного і церковного життя.

Категорія: Цікаве та корисне | Додав: SERGIY_89 | Теги: Цікаве та корисне
Переглядів: 2073 | Завантажень: 0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Храм Миколи ПритискиОфіційний веб-сайт
^ Вгору ^