Субота, 18.11.2017, 15:17
Вітаю Вас Гість
Реєстрація
Вхід










Головна » Файли » Цікаве та корисне

Православний погляд на страждання: біль як шанс для людини
04.04.2012, 15:54
Якщо на мить зупинитись і поглянути на сучасний світ поглядом простої пересічної людини, то незважаючи на все прекрасне, добре й світле, що в ньому є і що дарує нам радість життя, милування й захоплення новим днем, ми побачимо й інше, а саме те, що все це має і свій зворотний темний бік, де існують зло й насильство, кров і ненависть, неправда й ворожнеча. А це в свою чергу суб'єктивно й об’єктивно, на рівні окремої людини породжує біль, страждання, виявляється у внутрішніх станах дисгармонії, почуттях страху, самотності, відчуженні тощо. Але нам на превеликий жаль неможливо зрозуміти чужі страждання, якщо самі їх не відчуваємо, тому що кожен з нас дуже зайнятий самим собою для того, щоб помічати біль іншого.

Страждання відомі кожній людині, і немає жодного серед нас, хто не знав би страждання на смак. Ми боїмося страждати і намагаємося уникнути болю. Це цілком природно, адже страждання – не норма людського життя, але, швидше, руйнація цієї норми. Людина була створена Богом для щастя і радості богоспілкування [8, с. 123]. Наше неприйняття страждання абсолютно зрозуміло: ми ніби кричимо про те, що не повинні страждати і помирати. І у своїй духовній сліпоті ми починаємо звинувачувати Бога, покладати відповідальність за свій біль на Нього. Дуже часто з нашого серця або уст виходить пронизливий крик питання: «Чому? За що? Чому саме я, чому саме зі мною? Чим я винен, що переживаю таке?» Він, як здається нам в таких випадках, з далекого неба байдуже дивиться на те, як нам важко. Але чи настільки байдужий Бог до нашого страждання? Як звинувачувати в цьому Того, Хто разом з нами і знемагав, і голодував, і був спраглий, був у смертельній тривозі, плакав, і врешті решт страждав добровільно за наше життя і спасіння?

Тема страждань – одна з визначальних тем Євангелій і богослужінь Православної Церкви. Таке виняткове її положення, звичайно, не випадкове, адже саме страждання пов'язане з тим трагічним становищем, в якому опинилося людство після гріхопадіння Адама і Єви. Вона і формує проблематику людини, яка страждає, і зумовлює у нашій християнській свідомості потребу в пошуку відповідей на запитання: що таке страждання; яка його сутність і причини; у чому сенс страждання; як його сприймати й долати.

Православне богослів’я з самого початку свого становлення і розвитку, звертає і акцентує особливу увагу на питанні страждання. В даному дослідженні за основу у розгляді даного питання бралися праці святих Отців і вчителів Церкви, а також проводився аналіз поглядів з цього питання сучасних православних богословів, серед яких: професор Олексій Ілліч Осіпов, митрополит Антоній Сурожський, протопресвітер Іоан Брек, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет та інші.

Слово «страждання» на рівні буденної свідомості насамперед асоціюється з мукою, болем, печаллю. У «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» наведено таке визначення: «Страждання – дія за значенням страждати. Страждати – зазнавати сильного фізичного болю, мучитись від нього; відчувати наслідки чого-небудь (переважно негативного); мати яку-небудь хворобу, недугу; хворіти. Зазнавати моральних мук, переживань. Страдник – той, хто зазнає чи зазнав багато фізичних або моральних страждань» [5, с. 1202].
Отже, страждання на буденному рівні здебільшого розуміють як певні душевні переживання, життєву слабкість, що найчастіше ідентифікують із фізичним і моральним болем, мукою, ширше – хворобою; страждання сприймають як те, що суперечить бажанням і волі людини і яке вона, як правило, оцінює негативно.
У медицині страждання трактують здебільшого як патологію. «Патологія (гр. pathos – страждання +…логія) – 1) розділ медицини, що визначає хворобливі процеси і стани в живому організмі…; 2) відступ від норми, потворна ненормальність» [4, с. 544]. Отже, страждання, як патологія, згідно з медициною, є фізичним станом, протилежним здоров’ю, хворобою.

Цікаво підходять до цього питання психологи. Думки майже всіх дослідників сходяться на тому, що для них страждати – означає бути засмученим, журитися, занепадати духом; відчувати самотність, ізольованість, відірваність від людей (особливо від тих, хто піклується чи піклувався про особу, яка страждає. І тому у науковій літературі з психології страждання належить до класу негативних емоцій – тобто до переживань, хвилювань, пов’язаних із незадоволеними потребами особистості [7, с. 41].

І тільки у християнстві страждання – це те, що пов’язано з гріховністю людської природи. Біль і пов’язані з ним страждання завжди непокоять людину. Християнство не розглядає, як зазначає професор Осіпов, страждання в контексті цього життя (що зводиться загалом до питання: як міг Бог допустити страждання?), а включає в себе, перш за все третій вимір, який окреслює наше духовне і вічне буття [11, с. 36]. Страждання це не тільки порушення тих чи інших законів нашого фізичного і фізіологічного існування, а це в першу чергу порушення наших духовних і моральних законів, які і є коренем і причиною перших. Страждання походять від наших пристрастей, тому саме вони породжують несправедливі закони, а звідси і причина хвороб – духовні хвороби, які коріняться в нашій душі [11, с. 54].

Православна Церква бачить біль і страждання тим трагічним підсумком гріхопадіння, який не введений Богом навмисно, але допущений Ним з духовно-педагогічною метою [3, с. 298]. Взагалі кажучи, страждання не мислиться тут як покарання за гріх, що накладається розгніваним Божеством, і не розглядається воно і як неодмінна умова або «ціна» нашого викуплення або спасіння.

Людина створена Богом для безмежного щастя богоспілкування, але вона своїм непослухом відсікла себе від свого Творця, без Якого її життя стає суцільним стражданням. Бог-Податель Життя і всіх благ перестав бути метою і центром людського життя. Людина і з нею все створіння опинилися за межами Раю, у світі, в якому низка страждань завершується смертю. Але Бог, Сама Любов, не міг залишити Своє творіння в тому страшному стані розладу. Він влаштовує наше спасіння абсолютно незвичайним чином: Сам Єдинородний Син Божий добровільно сходить в страждаючий світ, щоб примирити і з’єднати творіння з Собою. Сам Господь Бог увійшов у світ, де існують біль страждання і смерть, ради нашого спасіння увійшов у страждання, вільно прийняв його [9, с. 196].

Варто тільки згадати слово Апостола до коринф’ян: «Ви куплені дорогою ціною» (1 Кор. 6, 20). Наше визволення від рабства гріха і смерті досягнуте всеціло смертю і стражданнями самого Христа. Прообразований у пророка Ісаї як страждущий «раб», Христос прийняв; за нас добровільне страждання. І хоча нам дана можливість долучатися Його стражданням в актах добровільного мучеництва (або свідоцтва), самі по собі ці труди не можуть бути умовою нашого визволення від наслідків гріха і смерті. Ціль нашого співстраждання Христу це ще наша співдія божественній волі (синергія) [8, с. 371], через яку здійснюється повернення людини в стан першопочаткової повноцінності, опис якої подається на біблійних сторінках (Бут. 2-3). Першопочатковий стан є тим станом до гріхопадіння, який не затуманений гріхом і смертю.

Усі види тілесного і душевного страждання (не обов'язково, але нерідко пов'язані з перенесенням сильного фізичного болю) можуть сприяти духовному зростанню. І в першу чергу вони відкривають людині очі на її гріховність, моральну неміч і схильність спокусам. На відміну від праведного Іова наше терпіння не безмежне, і страждання нерідко ставить нас перед спокусою «похулити Бога і померти». Але, оскільки людині дано прийняти і сповідувати, що своїми силами вона не здатна не тільки спастись, але і винести трішки більшу міру тілесного і душевного страждання, ми можемо, подібно до Іова, довірити своє буття Богу як єдиному джерелу надії і сили.

Страждання, що спонукає до постійного вибору між Богом і відчаєм, як зазначає прот. Іоан Брек, обертається в школу християнського подвигу, опаляючи згубні пристрасті душі і тіла [3, с. 301]. І ця спасительність страждання може відкритися в будь-якій його різновидності і в будь-яких обставинах нашого життя.

У стані хвороби, особливо термінальній, духовно-благотворна і покаяльна дія тілесного і душевного страждання виявляється в наступному:

– Воно породжує в людині усвідомлення повної залежності від любові і милості Божої. Як ніякий інший людський досвід, страждання, оголює нашу слабкість і вразливість, змушує бачити в Бозі єдине джерело благ і справжнього лікаря.

– Поглиблюючи нашу самосвідомість і почуття нашої обмеженості; страждання свідчить, що ми не господарі, положення. Це глибоко смиренне відкриття може кинути у відчай, але може також покласти основу великому подвигу віри і надії.

– Біль і страждання виганяє і очищає пристрасті, тобто похоті і заблудження, які віддаляють нас від Бога, ближніх і від себе самих. У той же час воно підсилює нашу увагу до кожної миті прожитого нами життя, змушує переглядати колишні пріоритети і шукати єдиного істинного шляху.

– Страждання нагадує, що ми смертні: у пам'яті смерті немає нічого противного єству. Навпаки, воно є проявом радісної надії, основаної на переконанні, що смерть Христова раз і назавжди зруйнувала владу смерті.

– Страждання оновлює і зміцнює зв'язок хворого з ближніми, а для тих з них, хто готовий розділяти його біль молитвою та іншими подвигами дієвої любові, стає джерелом й стимулом духовного зростання.

– І нарешті, страждання є причастя до життя і спасительного подвигу Розп'ятого і Воскреслого Господа. Для помираючих тут відкривається можливість взяти свій хрест і Наслідувати Христа власними муками і смертю. Бо немає найбільш живого та переконливого свідчення про Христа зовнішнього світу, ніж перетерплення страждань.

Деякі богослови роблять звідси висновок, що страждання на порозі смерті має бути пережито у всій можливій для людського терпіння повноті. Однак це крайність. Прихильники такого погляду абсолютизують страждання, бачачи в ньому, по суті, самоціль. Але саме по собі воно не спасає. Будь-який біль і мука знаходять вищу цінність лише там, де людина всю надію свою покладає на Бога. В іншому випадку вони дуже скоро приведуть нас до розпачу або тонкої гордині, а то й до самообоготворення.

І дійсно, не всяке страждання спасительне. Лютий і ні на мить не послаблюючий тілесна біль, нестерпний нудьга або постійний страх паралізують волю і гасять найбільш піднесені прагнення. Подібне страждання нерідко забирає всяку надію і здатність розгледіти в ньому щось, окрім джерела постійних мук. Воно пов'язане з непідконтрольними нам факторами – тортурами, тривалими нападами гострого болю (при деяких захворюваннях), страхом за своє життя (при постійній зовнішній загрозі).

Деякі форми страждання ведуть до деградації особистості і як такі мало ймовірно володіють спасаючим потенціалом. Нашу реакцію на різні ступені страждання визначають як; больовий поріг нашого організму, так і індивідуальна чутливість до душевних мук. Митрополит Антоній Сурожський говорить, що не всякий психологічно і духовно готовий, як святі мученики, перенести мученицьку смерть на арені, оскільки больовий поріг – річ відносна, але на формування його впливають і генетичні, і зовнішні чинники [12, с. 35]. Тим більше хочеться сказати, що християнське мучеництво – це особливе явище, яке ніде і ніколи більше не зустрічається. Це не смерть за ідею, але здійснення самої істини. У цьому сенсі християнське поняття «мученик» виходить за межі фізичного страждання, мук і смерті за Істину. Мучеництво – це покаяння, самозречення і самопожертва, це діяльне подвижництво [13, с. 528].

Для тих, хто терпить тривале тілесне або душевне страждання, найважча і небезпечна спокуса – прийняти його як фатальну нісенітницю, де немає місця нічому «трансцендентному». Митрополит Антоній Сурожський пише: «Якщо ми вважаємо, що життя має бути легким, що стражданню немає місця в нім, що головне – жити і отримувати від життя все, що воно може дати приємне, то дуже важко поглянути в обличчя стражданню. Ми можемо проявити мужність на короткий час, але не здатні зробити його своєю постійною життєвою позицією. Але якщо ... для мене існують цінності більші, ніж я сам, речі більш значні для мене, ніж те, що трапляється зі мною, у мене є опора, і я можу дивитися стражданню в лице» [12, с. 37].

Для отців Східної Церкви, які знали, що джерело всього життя і всього досвіду людини – Бог, страждання завжди було функцією домобудівництва Божого і засобом очищення. Для того щоб утвердитися в цьому святоотцівському баченні, необхідно ясно усвідомити, що страждання – не помста чи покарання Боже за наші гріхи. І хоча хвороби і негаразди служать знаряддям Божественного «дітоводительства», не варто стверджувати, що присутність трагічних моментів в людському бутті угодні Богові. У главі 9-й Євангелія від Іоана Спаситель недвозначно заперечує механічний зв'язок між хворобою і гріхом.

Так, Бог попускає трагедію. Але це не означає, що масштаб її завжди прямо пропорційний нашій гріховності. Молитва, яка приписується старцям Оптиної пустелі, містить і таке прохання: «Господи, які б я не отримав звістки протягом цього дня, навчи прийняти їх зі спокійною душею і твердим переконанням, що на все є Твоя свята воля ..., у всіх непередбачених випадках не дай мені забути, що все послано Тобою» [10, с. 21]. Протоієрей Іоан Брек говорить, що в таких випадках не варто роздумувати про милосердного Бога як про Такого, який бажає і задовольняється прямою метою Своєї дії, що виявляється в людських стражданнях від тортур, війн, не кажучи вже про саму трагедію смерті [3, с. 305]. Стверджуючи, що «нічого не буває без волі Божої», ми повинні так само твердо розрізняти «угодне» Богові, і «попущене» Ним – іншими словами, Його цілеспрямовуючу та допускючу волю. Бог не хоче, щоб Його творіння, яке б воно не було грішне й неслухняне, стало жертвою жорстокого страждання. Але по невимовній тайні Свого домобудівництва Він може допустити, щоб людство вкусило й такого досвіду.

Всі отці сходяться на думці, що страждання трапляється з Божого попущення, щоб очистити людину від гріховних пристрастей і відновити її в богоспілкуванні. Преподобний Марк Подвижник (V ст.) коротко висловив цю істину так: «У мимовільних хворобливих скорботах і стражданнях прихована милість Божа, яка веде тих хто їх переносить до покаяння і позбавляє від вічного страждання». Тому, говорить він в іншому місці, «нехай буде тобі вчителем такого пам'ятання всяка невільна скорботність і ніколи не пройде у тебе побудження до покаяння» [7, с. 258].

Але і тут напевне кожен задасться питанням, яке в даному випадку не можливо оминути. Якщо деякі страждання трапляються з Божого попущення, то чому Творцю угодно щоб страждали діти? Відповідь ми можемо знайди у багатьох богословів не тільки православного, а й цілком християнського світу. Професор Осіпов бачить причину у відмінності природи цих страждань. Їх страждання є жертовними, оскільки обумовлені вони, в основному, не їх особистими гріхами, але гріхами «ближніх» [11, с. 55]. Бо як у живому тілі здорові члени співстраждають хворим і доповнюють, наскільки це можливо, їхні функції, так і в живому організмі людського суспільства відбувається подібний процес зцілювального співстраждання (хоча дітьми ще й неусвідомленого на землі) духовно здоровими його членами хворих. Зціляюча дія цих страждань носить духовний характер. Самі діти в даний момент її не усвідомлюють. Але в житті вічному їм відкриється, те, що Бог зробив для їх близьких через їхні страждання, яке благо набули вони саме цим актом любові. І вони вічно будуть дякувати Богові за ці страждання [11, с. 55].

Не всім дітям даються вони, але тим, які виявляться здатними прийняти їх як дар Божий, як виняткову можливість постраждати за інших. Дійсно, цими стражданнями вони допомагають очиститися своїм ближнім, опам’ятатись. Багато людей завдяки стражданням своїх дітей задумуються про сенс цього життя, згадуючи про неминучу смерть, приходять до віри в Бога.

Отже християнське покликання зобов'язує нас приймати страждання зі смиренням і шукати в ньому найперше засобів духовного лікування. За словами апостола Павла (який сам зазнав безліч страждань), хоча «зовнішній наш чоловік і тліє, то внутрішній день у день оновлюється» (2 Кор. 4, 16). У тих межах, до яких простирається людське терпіння, скорботи і страждання можуть виявитися духовним благословенням, що подає душі глибокий мир і силу, що «виявляється в немочі» (2 Кор. 12, 9). І дальше говорить: «вам дано ради Христа не тільки вірувати в Нього, але й страждати за Нього» (Флп. 1, 29). Тут, як і в наступному добре відомому тексті, мета його – показати спасительну й освячуючу силу страждань, побуджених за Христа: «хвалимося і скорботами, знаючи, що від скорботи походить терпіння, від терпіння досвідченість, а від досвідченості надія, а надія не посоромить, тому що любов Божа влилась у серця наші Духом Святим, даним нам» (Рим. 5, 3-5). Ця збагачуюча любов Божа і дає силу, за словом Самого Господа, «вистояти до кінця» (пор. Мф. 10, 22; Мк. 13, 13).

Тому, акцентуючи і підсумовуючи нашу увагу на даній темі, варто ще раз наголосити на тому, що тільки в християнстві і Православ’ї зокрема, розуміння болю і страждання набувають нового сенсу, і цей єдиний можливий сенс «у Христі», сенс очищення і преображення. Саме тут біль, і страждання які є синоніми життя, перетворюють сприйняття своєї особистості, як головної причини болю і страждання у виклик, який дає шанс, і цей шанс є надія на те, що через внутрішнє очищення ми перетворимося і тоді почнемо вести зовсім інше, неегоїстичне життя [6, с. 129]. А єдиний захист який ми можемо застосувати від них – наше до них ставлення, і як говорив митрополит Антоній, тільки позиція нашого життя покаже як ми будемо сприймати ці страждання: чи стоїчно мирно, чи байдуже, чи по-християнськи смиренно. Бо як говорить блаженний Августин: «християнам належить страждати більше, ніж іншим людям; праведникам необхідно страждати ще більше; а святим неминуче переносити великі страждання. І чим ближче людина до Бога, тим більша кількість хрестів її посилається» [2, с. 75].

1. Біблія. Книги Священного Писання Старого та Нового Завіту. Переклад Патріарха Філарета (Денисенка). - К.: Видання Київської Патріархії УПЦ КП, 2004. - 1408 с.
2. Блаженный Августин Аврелий. Исповедь. М.: Дар. – 2007. – 576 с.
3. Брек Иоан., прот. Священный дар жизни. - М.: Паломник, 2004. – 398 с.
4. Большая медицинская энциклопедия. В 30 томах / Глав. ред. Б. В. Покровский. Т. 24. – М.: Сов. энциклопедия, 1985. – 720 с.
5. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і гол. ред. В. Бусел. – К.: Ірпінь, Перун, 2003.− 1440 с.
6. Владета Йеротич., Психологическое и религиозное бытие человека. – М.: Библийско-Богословский Институт св. Андрея, 2004. 210 с.
7. Влахос Иерофей. митр., Православная психотерапія. Святоотечиский курс врачевания души. – М.: Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 2005. – 367 с.
8. Давиденков Олег свящ. Догматическое богословие: Курс лекций: В 2 т. М., 1997. Т. 2. – 463 с.
9. Иларион (Алфеев), еп. Православное свидетельство в современном мире.- СПб.: Изд-во Олега Абышко, 2006.-416 с.
10. Молитовник.- К.: Видавничий відділ УПЦ КП, 2003.- 484 с.
11. Осипов А. И. Путь разума в поисках истины. М.: Изд-во Сретенского монастиря. 2010. – 496 с.
12. Митрополит Антоний Сурожский. Вера. М.: Фонд "Духовное наследие митрополита Антония Сурожского". 2011. – 320 с.
13. Патріарх Філарет. Проповіді, промови, послання, доповіді, інтерв’ю.- Т.7.- К.: Видавничий відділ УПЦ КП, 2007.- 800 с.
14. Поселянин Е. О страдании. М.: Изд-во Московского Подворья Свято-Троицкой Сергиевой Лавры. 2007. – 176 с.
15. Ярошенко Т. Проблема страждання в історико-культурній традиції // Вісник Львівського університету. Серія «Філософські науки». − 2003. − Вип. 5. − С. 317−323.

Петро Мельничук, аспірант 3-го року навчання КПБА
Категорія: Цікаве та корисне | Додав: SERGIY_89 | Теги: Цікаве та корисне
Переглядів: 2532 | Завантажень: 0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Храм Миколи ПритискиОфіційний веб-сайт
^ Вгору ^