Неділя, 19.11.2017, 22:34
Вітаю Вас Гість
Реєстрація
Вхід










Головна » Файли » Цікаве та корисне

Православне розуміння сенсу життя
07.02.2012, 23:52
Питання про ціль нашого життя дуже важливе, тому що стосується серйозної проблеми: для чого ми живемо на землі? Якщо людина вирішить її для себе правильно, якщо вона знайде своє істинне призначення, тоді може і правильно відноситися і до приватних питань свого життя, таких як відносини з іншими людьми, навчання, шлюб, народження і виховання дітей. Але якщо питання буде вирішено неправильно, тоді людину чекає поразка і у приватних питаннях. Дійсно, який сенс мати приватні питання, коли все життя людини в цілому не має ніякого сенсу?

Проблема сенсу життя – це проблема шуканого ідеалу або істини.

На історичній арені три основні сили претендують на вирішення цього питання: релігія, філософія і наука. Коротко їх відповіді можна було б сформулювати так.

Релігія, під якою розуміємо таку закінчену систему вірувань, де ідеї Бога і вічного життя є центральними, – бачить сенс життя в єднанні з Богом.

Філософія – в раціональному осягненні істини. Наука – в максимальному пізнанні світу.

У чому особливість православного розуміння цього питання?

Воно бачить сенс життя у вічному житті в Бозі, іменованому інакше спасінням. Це означає, по-перше, переконання в тому, що Бог є, і що Він є не тільки джерелом буття, а й самим буттям, в Якому лише можливе благо буття всього існуючого, можливе повноцінне осягнення Істини і пізнання створеного світу в його сутності. По-друге, – передбачає розуміння, що справжнє (земне) життя є не самодостатньою цінністю, але необхідною умовою, минущою формою буття особистості для досягнення нею досконалого життя в Бозі.

Вже в першій главі Священного Писання говориться про ціль нашого життя, коли священний письменник розповідає нам про те, що Бог сотворив людину за образом і подобою Своєю (Бут. 1: 26; 5: 3). Так ми переконуємося в великій любові Бога до людини. Він не бажає щоб людина була простою істотою з деякими дарами, деякими якостями, трішки возвишаючись над іншим творінням. Він бажає щоб людина була богом по благодаті, уподінювалась Христу і єдналась з Ним, інакше це називається – обоження, теозис. Що це означає? Якщо відповісти коротко, це є досконалість в кенотичній (грец. – самоумалення, жертовне смирення) любові, що є самою сутністю Бога, бо «Бог є любов, і хто перебуває в любові, перебуває в Бозі і Бог у ньому» (1Ін. 4: 16).

Апостол Павло трохи докладніше пише про цей стан у своєму посланні до Галатів, коли перераховує плоди дії Бога в людині. Він характеризує їх як любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, стриманість (Гал. 5: 22-23). В іншому посланні він описує цей стан такими словами: «Не бачило око, і вухо не чуло, і на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його» (1 Кор. 2: 9).

Апостол Павло, як бачимо, пише про те, що людина, духовно очистившись, зцілившись від пристрастей, тобто духовно здорова, перебуває в глибокій радості, любові та душевному спокої – кажучи сучасною мовою – в щасті, але не швидкоплинному, випадковому, викликаному дією нервів і психіки, а тому, яке стало властивістю душі «нової» людини, і тому невід'ємному, вічному. Слід зауважити, що не стан сам по собі є метою і сенсом життя людини за християнським вченням. Він є лише один з наслідків досягнення мети – спасіння, обоження, єднання з Богом.

Природно, такий сенс життя неприйнятний світом язичницьким, суть якого перший Богослов Церкви висловив у таких словах: «... все, що в світі: похіть плотська (спрага насолод: чуттєвих, естетичних, інтелектуальних), похіть очима (спрага багатства) і гордість житейська ( шукання влади, слави), не від Отця, а від світу цього» (1 Ін. 2: 16). Але такі люди немов страус, ховають голову, від єдиної безперечної і неминучої реальності цього життя – смерті. Християнський сенс життя, що полягає в придбанні особистістю ще тут, на землі, богоподібних духовних цінностей і віри в реальне воскресіння тіла для нескінченного життя в Бозі.

Християнство пропонує людині ідеал, якого не знала жодна релігія світу – чиста, безкорислива любов. Ця любов, за образом Христа, є вищим станом блага (якщо використовувати термінологію Платона), щастя (за термінологією світу), блаженства духовної людини, і одночасно засобом істинного пізнання Бога і всього тварного буття. Що цей ідеал досконалої любові досяжний реально, а не плід чиїхось фантазій, про це досить красномовно говорить історія Церкви, життя її святих.

Але чому значна частина сучасного світу відкидає християнство, звичайно, не в силу якихось його принципових протиріч людської природи і життя. Причина зовсім в іншому. Воно відкидається через його повну протилежність цілям і характеру життя язичницького світу.

Для світу насолоди, багатство і слава є сенсом життя, для християнства ж це все є пристрасті, які неминуче тягнуть за собою страждання, розчарування і неминучу тілесну і духовну смерть. Для язичництва сенс життя – земні блага, для християнства ж – блага духовні: любов, мир душі, радість, чистота сумління, великодушність, тобто те, чим людина може володіти вічно. Нарешті, для язичництва сама християнська святість нестерпна, вона для нього як докір совісті в нерозкаяній душі.

Нажаль, цього не знають не тільки ті люди, які знаходяться за огорожою Церкви, але й багато із тих, хто в Церкві.

Отже ціллю православного християнина є єднання з Богом, не зовнішнім і чуттєвим образом, а онтологічно, в дійсності. Так високо ставить людину православна антропологія. Оскільки людина – це «покликаний бог», оскільки створена для того, щоб стати богом, то, знаходячись поза шляхом обоження, вона відчуває пустоту всередині себе, відчуває, що йде не туди. І навіть спроби прикрити цю пустоту різною діяльністю не приносять радості. Можна приспати самого себе, створити навколо себе фантастичний і одночасно вбогий світ, маленький, обмежений, замкнений на самому собі. Можна так організувати своє життя, щоб практично завжди залишатися в неспокійному стані, наодинці з собою. Людина завдяки шуму, фізичному навантаженню, телебаченню, радіо, безперервному потоку будь-якої інформації як під дією наркотиків може впасти в забуття: не думати, не переживати, не згадувати про те, що йде не туди, що збилася зі шляху, який веде до істинної мети – спасіння. І не матиме спокою сучасна людина доти, доки не придбає щось інше, дійсно вище, що є в житті людини, істинно прекрасне – Царство Боже.

Михайло Омельян, аспірант КПБА.



Категорія: Цікаве та корисне | Додав: SERGIY_89 | Теги: Цікаве та корисне
Переглядів: 2148 | Завантажень: 0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Храм Миколи ПритискиОфіційний веб-сайт
^ Вгору ^