Неділя, 17.12.2017, 01:24
Вітаю Вас Гість
Реєстрація
Вхід










Головна » Файли » Цікаве та корисне

Помісність Православної Церкви в Україні – вимога Священних Канонів, а отже – воля Божа
11.07.2014, 11:36

Роль засобів масової інформації в сьогоденні є надзвичайно важливою. Газети, телебачення, Інтернет практично скрізь супроводжують людину в житті. Ці фактори впливають на формування світогляду самої людини, ставлення її до різноманітних подій чи явищ. Саме тому наші помисли і дії часто залежать від того, що ми читаємо, дивимося, слухаємо. Вкрай необхідно, щоб інфомація, яку ми отримуємо з різних джерел була правдивою. Про силу і значення слова Сам Спаситель говорить: «За слова свої будеш виправданий і за слова свої будеш засуджений» (Мф.12:37). Саме на перекручуванні та оскверненні всілякої правди базувалася й базується завжди загарбницька політика Москви щодо України, як незалежної держави та паралельна й відповідна їй політика Російської Церкви щодо помісності Української Церкви.

Московський імперіалізм, як ідеологія, завжди базувався на лукавстві. Як відомо, усяке лукавство, і, як похідне від нього – прямий обман, завжди переслідували одну і ту ж саму мету – вигоду. Коли ми поглянемо на концепцію становлення Московії, як держави, то побачимо, що ідея бачення Церкви, через призму імерського відношення до почуттів духовенства та вірних залишалась сталою, - закарбувати у своєму світобаченні незмінну аксіому, що Церква – це зовсім не боголюдський організм, а державна структура, яка, наприклад, в петровську добу називалась Урядуючий Синод. Цією структурою керував, рівно ж як і призначав кадри призначений для цієї місії держслужбовець – обер-прокурор.

Ідея помісності Православної Церкви має тверде та догматично обґрунтоване догматичне підґрунтя, оскілки лише Українська Православна Київського Патріархату, зважаючи історичний, канонічний та догматичний досвід по-праву є невід’ємною помісною частиною Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, а отже, Помісною Православною Церквою українського народу, утвореною на канонічних основах та у відповідності до історичних традицій Православ’я. Підставами для утворення Помісної Української Церкви є 34 Апостольське правило, а також 17 правило IV Вселенського Собору, 38 правило VI Вселенського Собору та численні історичні прецеденти проголошення автокефалії Помісними Церквами в минулому.

Основоположний еклезіологічний принцип, на якому утверджується поняття помісної Церкви у православній традиції, передбачає ототожнення Церкви з євхаристійною общиною, очолюваною єпископом. Де звершується Євхаристія, там і Церква у своїй повноті як Тіло Христове. Поняття помісної Церкви випливає з того, що Євхаристія здійснюється в даному місці і з’єднує у своїй кафоличності всіх членів Церкви, які живуть у ньому. Церква помісна, коли реальність спасіння Христового укорінена в місцевій конкретній ситуації з усіма її природними, соціальними, культурними та іншими характерними особливостями, які складають життя і думку народу, який населяє це місце. Будучи єдиною за сутністю, Церква поділяється на ряд Помісних Православних Церков. Помісні Церкви Христові є зібраннями тих, які не тільки «люблять одне одного як ближніх, але також є співгромадянами Царства Христового, що спільно визнають повноту любові, яка виражена їхнім єдиним Главою, єдиним Господом, єдиним Учителем-Христом». Це не різні або протилежні Церкви, але тотожні одна одній, відділені не ідейно, але територіально, адміністративно. Засновуючи у різних країнах Помісні Церкви, апостоли ставили в цих Церквах пастирів, яким надавали право керувати ними, самостійно влаштовувати їхнє внутрішнє життя, з урахуванням місцевих особливостей та умов. Таким чином, самими апостолами утверджувались Церкви із самостійним управлінням. У Священному Писанні згадуються такі Помісні Церкви, як Коринфська (1 Кор.), Солунська (1 Сол), Галатійська (Гал), Вавилонська (2 Пет.5.13), а також Ефеська, Смирнська, Пергамська, Сардикійська, Філадельфійська, Лаодикійська (Одкр.3), та інші.

У ранній Церкві ординарним звершувачем Євхаристії був єпископ. Всі християни одного міста і найближчих до нього селищ у День Господній збиралися на одну очолювану єпископом Євхаристійну Трапезу. У такій общині були покликані об’єднатися люди різних національностей, культур, соціального положення. Територіальний принцип еклезіології у першу чергу означає, що в одній місцевості повинна існувати тільки одна Помісна Церква, що об’єднує усіх православних християн, які там знаходяться.

Основними законами , канонами і догматами Київського Патріархату, як Помісної Православної Цкркви в Україні є:

- єдність православної віри, сповідання єдиного для всіх православних Нікео-Цареградського Символу Віри;

- єдність таїнств і богослужіння;

- єдність ієрархії, церковного устрою, спільність церковних канонів (Катехізис).

Ось що нам говорить історико – канонічна декларація, складена Архієрейським собором УПЦ КП від 19. 04. 2007 року:

«В Київському Патріархаті немає відмінності від РПЦ (УПЦ МП) і всього Вселенського Православ’я в питаннях віри та сповідання догматів. Тому Київський Патріархат – не єресь. Чи є в Київському Патріархаті відмінність у питаннях церковного життя? Є проблема у проголошенні автокефалії Української Православної Церкви. Але Православна Церква не має канонів про спосіб проголошення автокефалії або автономії Церков. Це питання не врегульоване канонами і єдності щодо нього у Вселенському Православ’ї немає. Є відмінність у практиці богослужінь – вони відбуваються переважно українською мовою. Але це не тільки не заборонено канонами, але й відповідає словам ап. Павла: «в церкві хочу краще п’ять слів сказати розумом моїм, щоб і інших наставити, ніж тисячі слів незнайомою мовою» (1Кор. 14:19). Не заборонено служити українською мовою й в УПЦ МП. Таким чином, за змістом правила святого Василія, Київський Патріархат не є і розколом. Київський Патріархат не підпадає і під категорію «самочинного збіговиська». Правило говорить: «Якщо хтось, будучи викритий у гріху й видалений від священнослужіння, не скорився правилам, а сам утримав за собою предстояння та священнослужіння, і з ним відступили деякі інші, залишивши Кафоличну Церкву – це є самочинне збіговисько». Але Предстоятель УПЦ митрополит Філарет законним судом не був викритий у гріху, не скорився він ні правилам, ні неканонічним рішенням Архієрейського собору РПЦ 11 червня 1992 р., тому накладені на нього з боку РПЦ заборони є недійсними (про це докладно в окремому розділі).

Тобто в УПЦ МП немає жодних богословських та канонічних підстав не визнавати хрещення, які звершуються в Київському Патріархаті, а також законність ієрархії Київського Патріархату. Навпаки – УПЦ МП, повторюючи таїнства хрещення, хіротонії та інші, підпадає під осуд церковних канонів. Тому практика «перехрещування» хрещених в Київському Патріархаті є не тільки ознакою богословського та канонічного невігластва в УПЦ МП, але й межує з єрессю.»

Українська Православна Церква Київського Патріархату (УПЦ КП) була створена згідно догматів, канонів Православної Церкви та правил Апостольських, та Вселенських Соборів. Установи, функції та робота Української Православної Церкви Київського Патріархату відповідають правилам Свв. Апостолів, отців Вселенських та Помісних Соборів.

Нині існує така категорія людей, котрі називають себе «каноніческімі праваславнимі хрістіанамі» але, по суті, такими не являються. Чому так? По – перше – вони йдуть і живуть усупереч одній із двох головних заповідей Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, Котрий сказав, аби любили ближніх, як і самих себе, але і про ворогів він теж сказав: «Любіть ворогів ваших» (Лк. 6:27) Так і чому ж ви проклинаєте, у той час, коли Христос через послання Апостола Павла до Римлян говорить: «Благословляйте, а не проклинайте» (Рим. 12:14)

Якби Московський Патріарх Олексій (Рідігер) не забрав грамоту, котру він давав Митрополиту (нині Патріарху Київському і всієї Руси-України.) Філарету, тоді б Росія втратила більше 70% вірних православних християн, котрі живуть в Україні, адже великим відсотком є саме вірні, котрі живуть в Україні, бо в Росії не дуже сильно розвинена духовна сфера православного християнства, не дивлячись на її велику територію. Але ж чому нинішній, сучасній незалежній Україні не дають автокефалії? Усім відомо, що священнослужителі живуть за рахунок приходів, за цей же рахунок друкується просвітницька інформація, книги, створюються сайти, будуються храми, монастирі, випускаються православні газети і т. п. На сьогодні в Україні є три лаври, а в Росії – одна… Чомусь і з якогось дива те, що знаходиться в Україні, побудовано українцями і засновано ними, належить Москві. Навіть у 17ст. Києво – Печерська лавра, так би мовити, «виготовляла кадри для Росії». І ось можемо собі уявити, якщо Україна цілком відійде від Москви, то Росія втрачає декілька тисяч приходів по всій Україні та три Лаври! Цікавою виявляється абривіатура московської Церкви в Україні - «УКРАЇНСЬКА Православна Церква МОСКОВСЬКОГО Патріархату!» Виникає логічне запитання, як у незалежній та самостійній, вже європейській державі українське Православ’я може бути російським?! На яких таких канонах Вселенського Православ’я обгрунтовується базування Російської Православної Церкви на незалежній, українській землі, яка вже давно, вільнонародно, законодавчо та канонічно позбулася клейма УРСР?! Логічніше. що вони повинні мати назву «Російська Православна Церква Московського Патріархату в Україні», про що вже неодноразово говорилось. Але навмисно закривають людям очі на правду, бо канонічної правди церковного права, щодо еклезіологічного буття в ідеологів УПЦ МП немає, бо що написано в Книзі правил пером та не вирубаєш нічим.

Тому історико – канонічна декларація складена Архієрейським собором УПЦ КП від 19. 04. 2007 року, чітко роз’яснює:

«Київський Патріархат сповідує передану через Апостолів православну віру та сформульовані Вселенськими Соборами догмати, у тому числі Символ віри; вчить про таїнства і богослужіння та звершує їх так само, як і вся Повнота Православної Церкви; має однаковий з іншими Помісними Церквами устрій свого життя, визнає всі канони Православної Церкви та додержується їх. Київським Патріархатом не введено нічого нового ні у віровчення, ні у практику звершення таїнств і богослужіння, ні у канонічний порядок життя Церкви. Зовнішньою ознакою цього є сповідання віри та присяга, які перед звершенням хіротонії здійснює кожен обраний на єпископа. Текст сповідання віри та архієрейської канонічної присяги ідентичний з текстом, який вживається, наприклад, у Московському Патріархаті, окрім назви Помісної Церкви та титулу її Предстоятеля. Тому за всіма ознаками Київський Патріархат належить до Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви.»…

Україна є незалежною державою, тому і має канонічне право на те, щоб у ній існувала Помісна Церква із центром у Києві і своїм Першоієрархом. Такою Церквою є Українська Православна Церква Київського Патріархату, вона має усі фактори для проголошення автокефалії, передбачені канонами та історичним досвідом Вселенської Церкви.

прот.Сергій Лучанін

http://rivne-cerkva.rv.ua/documents/1872-pomisnist-pravoslavnoi-tserkvy-v-ukraini-vymoha-sviashchennykh-kanoniv-a-otzhe-volia-bozha.html


 

Категорія: Цікаве та корисне | Додав: SERGIY_89 | Теги: Цікаве та корисне, історія упц, автокефалія, УПЦ КП
Переглядів: 2174 | Завантажень: 0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Храм Миколи ПритискиОфіційний веб-сайт
^ Вгору ^