Субота, 25.11.2017, 01:25
Вітаю Вас Гість
Реєстрація
Вхід










Головна » Файли » Цікаве та корисне

Останки старої релігії в українській селянській обрядності
02.08.2012, 17:01
Річний обіг сільського життя в нас ще донедавна (а подекуди й досі, бодай у фрагментах) становив дуже цікаву систему обрядів і відправ: молитв, магічних актів і трапез-жертв, якою давній українець підтримував і управильняв свої відносини до довколишнього світу: до тих сил, що ним правлять, до свого людського оточення і до тих поколінь, які відійшли і яким він завдячував своє існування. Ця система обрядів і відправ, що випливала з його релігійного світогляду, становила колись, у повнішім вигляді, його, так би сказати, річний круг богослужения. З цього кругу в приватнім житті селянина заціліли головно акти домашнього, родинно-господарського характеру. Відправи ж колективні були почасти притягнені кругом церковним і християнізувалися, а їх рештками залишились різні церковні процесії, громадянські свячення, парастаси, обходи грунтів і подібне. Те, що сюди не ввійшло, почасти було знищене духівництвом за поміччю цивільних властей, почасти заховалось в невеличких фрагментах [28] в поколінних організаціях села (парубоцькі і дівоцькі громади), в таких корпораціях, як, скажімо, колядницькі дружини, подекуди в різних колективних відправах, які місцями дотягли до фольклорних записів і под. Загалом же різні колективні відправи [29] потерпіли далеко більше, ніж приватні, родинні: це треба пам’ятати, якщо хочемо відтворити старий релігійний круг [30].

Початок цього кругу відповідає римським «брумаліям» [31], і можливо, що він дечим і пожививсь від того «зимового» свята, буйно й весело святкованого в балканських сторонах. Початок і кінець свят цього періоду, кінця старого і початку нового року зазначили свята Воведення і св. Миколая під час християнізації. Але значну частину обрядів, очевидно, притягло до себе поволі дальше свято «Корочуна», покрите християнським Різдвом.

Звечора на Воведення подекуди ще святять воду передхристиянським обрядом: беруть воду в такім місці, де сходяться три води, цю воду переливають через полум’я, яке, мабуть, бралось від «живого вогню», наново здобутого обрядовим тертям (в теперішніх описах обрядів Воведення я не знайшов цієї процедури добування вогню, але вона відома при деяких інших святах). Отак перепущена через вогонь вода вважається цілющою, магічною і її вживають на хвороби й вроки. Худобу того дня також обкурюють на охорону від відьом, мастять коровам вимена, щоб давали багато молока, і под.

Рано пильнували «полазника» (в сербській мові «полазити» — це «відвідати»): з того, хто перший прийде до хати і з чим прийде, ворожать успіх або нещастя в новім році (на щастя, мабуть, умисне заводили до хати щось із худоби, що вважалось щасливим, або проробляли якусь іншу церемонію на щастя, як це доволі часто практикується під теперішній новий рік). Це одна з форм ворожіння, що на різні способи практикується в цих днях. У нас тепер найбільш відомі ворожіння парубків і дівчат про судженого на Катерини й Андрія, але є тих ворожінь і прикмет в ці дні загалом дуже багато.

Мусили в тих днях бути також відправи для небіжчиків-предків (повір’я, що на Воведення Бог пускає праведні душі на землю подивитись на своє тіло — тому, мовляв, і свято зветься «видінням»: так селяни тлумачать слов’янське слово «введеніє»). Можливо, що в зв’язку з тим стоять деякі ритуальні страви і напої, приготовлювані в днях Варвари, Сави і Миколая (4-6 грудня ст. ст.). Варення пива на св. Миколая в наших піснях зараховується до тих святих звичаїв, якими тримається світ: від того, що нинішні люди «святим Миколам пива не варять, кум до кума вечері не несе (на Різдво)», «святим Відорщам свічі не сучать», — приходить кінець світу.

Оминаючи деякі інші залишки старої обрядовості, що подекуди ще тримаються при цих днях, переходжу до «Корочуна» — теперішнього Різдва (стару назву тлумачать як свято дня, що поступає-прибуває). В римськім календарі тут наступали по собі свята: сатурналії (богам врожаю), календи (новий рік) і воти (відправи на добро в новім році); вони потім скомбінувались з християнськими святами Різдва, Нового року (Василя і Маланки) і Йордана. Наші старі відправи, зв’язані з приростом дня і з прибуваючою силою Сонця, посплітались з різними обрядами і мотивами римськими та християнськими, але, незважаючи на ці пізніші додатки, первісна система магічних відправ, жертв і молитв виступає досить ясно. З огляду на велике багатство того обряду я виберу з нього тільки важливіше для нашої теми.

Головну роль в цій обрядовості відіграє «багата» вечеря, яка маніфестує багатство й щастя дому, служить жертвою родові й природнім силам і яка показом свого багатства має приворожити добробут та успіх на новий рік. Дім для цього має бути приведений до повного ладу, всі члени його мусять бути в повнім зборі, ніщо з господарства не повинно бути поза домом у чужих руках. Зрана добувається новий огонь, ним запалюється вогнище з дерева, приготовленого для цього відповідним способом. На цім вогні варяться обрядові страви, дуже різноманітні (тепер 9 або 12 страв), у яких мають бути вжиті продукти різних галузей господарства: поля, городу, саду, пасіки, рибальства, а давніше — поки не було заведено християнського посту — очевидно, також м’ясна та молочна пожива. Поки поспіває приписаним порядком приготовлювана («законна») трапеза, господар приготовляє обійстя, а часом і все господарство, включно з полем, до «тайної» (інакше — святої) вечері. Сам або з родиною обходить усі будівлі, часом і поле, з різними церемоніями: наприклад, стайні обсипають диким маком, зарубують пороги, щоб ніщо вороже не переступило їх, дірки в лавах затикаються, щоб замкнулись роти ворогів тощо.

До хати приносять збіжжя і сіно. Сніп — «дідух» — первісно мусив бути той самий обжинковий сніп, що при закінченні жнив з пошаною, при певних співах і молитвах, був занесений до двору; його приносять зі схову, щоб, прийнявши нову силу від «багатої» вечері, засіяти поле своїм святим зерном на новий урожай. Ставлять його на святім місці хати — «на покутті», на підстеленім сіні, з ознаками поваги. Це — предмет божеський, як весільний хліб, тому мав теж ім’я «раю», як і він. На столі й під столом стелять сіно, збіжжя, кладуть господарське знаряддя, частини від плуга, ярмо тощо і магічні охоронні зілля (часник). На столі розкладали напечений хліб, кутю, калачі, приповідаючи різно та творячи магічні акти: наприклад, кудкудачуть, щоб кури неслись, ревуть і мекають, щоб худоба велась, тощо. З кожної страви набирають потроху, домішують борошна, солять, і господар несе те худобі поїсти, благословляє її хлібом або маже медом. Худоба того дня дістає кращий харч, бо в ніч святої вечері вона розмовляє з Богом і плаче перед ним, якщо не має що їсти.

Перед початком вечері господар виходить зі стравою на подвір’я і з різними магічними рухами й молитвами закликає всі ворожі й супротивні сили до вечері. Тепер це закликання має охоронне значення: супротивні сили, не прийшовши на святу вечерю, не мають приходити й до господарства цього дому; давніше це мало характер гощення цих сил. Приступаючи до вечері, до якої засіли не тільки члени дому, але й бідні й бездомні люди, яких годиться запросити, господар молиться за всіх неприсутніх і кличе до трапези душі померлих. Для них ставиться на вікно кутя й сита з меду, розкладають по кутках різну поживу, лишають непомиті ложки й миски, щоб душі могли покуштувати, чого захочуть. Сідаючи, годиться продмухати місце, щоб не присісти якоїсь душі, бо вони в великім числі збираються на цю «тайну вечерю».

По вечері, яку й далі супроводять різні магічні акти та ворожіння, розносять страви до близьких рідних, кумів, баби-повитухи. Це одно з важливих і святих зобов’язань супроти роду: поділитись з родом святою вечерею; вище було сказано, яке значення надається дотриманню цього обряду.

З вечора першого дня свят починають свої обходи колядники, танцювальники, машкарники. В цих обходах, дуже різноманітних, є кілька цікавих для нас елементів.

«Веселения дому» радісними піснями і накликання на нього багатства, щастя й успіху через оспівування, начеб дійсного, того жаданого багатства, слави й щастя у фарбах якнайяскравіших, в образах гіперболічних (перебільшених).

Магічний танок «кругляк», що й тепер сповняється подекуди (наприклад, на Гуцульщині) з надзвичайною повагою як святий обряд на забезпечення домові й господарству багатства й здоров’я.

Ходження маскованих та переодягнених з козою: правдоподібне сполучення римського новорічного обряду з власним «полазником» — козою, що приносить урожай («де коза ходить, там жито родить, де коза туп-туп, там жита сім куп» тощо).

Ходження з плугом і засівання збіжжя на новий рік провадилось з таким же значенням, як і тепер.

З новорічних звичаїв звертають на себе увагу деякі обряди, зв’язані з вогнем. Сміття, що не виносилось з хати від святого вечора, «щоб не винести з ним разом і долі», на новий рік палять і димом підкурюють овочеві дерева. Цікаві також заходи для збереження врожаю садовини: дерева мажуть тістом або перев’язують, а неплідні страшать: господар стукає сокирою дерево, ніби збираючись рубати його, але хтось з родини, ставши за деревом, проситься іменем дерева й обіцяє родити: господар годиться почекати, і по цьому дерево чим-небудь перев’язують.

Круг весняних обрядів розпочинається вигляданням і викликанням весни. Це спостерігається ще й тепер у слабких залишках у дитячих та дівацьких грах і забавах, але мало колись поважне значення. Від Благовіщення, коли «відчиняється земля і рушиться вода», будиться всяка живина, господар вигонить на волю всю свою худобу — починаються обряди вегетаційні, призначені на викликання буйного росту, вегетації в природі. Залишки цих надзвичайно старовинних церемоній, значення яких розкривається з порівняння з відправами в різних примітивних народів (особливо австралійських), уціліли головно у великодніх грах: під формою великодніх забав молоді заховалось те, що духівництво не викорінило як поганство. Хороводи й танці, залишки яких бачимо тут, мали метою роздобути й піднести сили природи, продуктивну енергію породу й поросту. Земля знову очищується вогнем, він відганяє мороз і смерть. Містична [32] церемонія похорону Коструба, мабуть, стоїть у зв’язку з цим проганянням зими. Церемонії ж обливання або кидання до води, що практикуються в цім часі в різних формах і при різних нагодах, подібно як і в інших примітивних народів (напр., у американських індиян), разом з ідеєю очищення містять мотив розродження, плодючості й щастя.

У великодніх звичаях, зв’язаних з «дорою» (свяченням), цікаві залишки заклинань і благословень, подібних до різдвяних, — таке ж наділення святочною стравою членів роду і поруч того знову величне свято померлих: приношення на гроби великодньої страви, оплакування недавно померлих, різні відправи на честь предків. Так само, як на свята новорічні (різдвяні), і тепер обходили людей ватаги «волочобників» з подібними величаннями, віщуваннями багатства й щастя в житті, особливо молодшим членам родини: парубкам і дівчатам. Це стояло у зв’язку з весняним паруванням молоді, що приходило у весняних і літніх грах і забавах, а закінчувалось осіннім періодом весіль.

Коло свята св. Юрія (Юрай, Урай, Рай), патрона худоби й пастухів — з одного боку, вояків, їздців, ловців — з другого, уціліли різні залишки свят розбудженої природи, розпочатого веснування і відкриття воєнного сезону. Юрій «відмикає небо» на дощ, на росу. Він по полю ходить, хліб, жито родить. Роса того дня має цілющу силу на всякі хвороби. Господарі викочуються по засіву на всі чотири сторони, щоб викликати буйний урожай. Поля обходять цілою громадою, тепер у формі церковної процесії, давніше — мабуть, вегетаційним хороводом і танцями. Вишенський накликав викорінити цей «праздник діявольський на поле ізшедших сатані офіру танцями і скоками чинити». Правдоподібно, цей обхід своїм ближчим завданням мав забезпечення рясних дощів: на це вказують південнослов’янські пісні, співані при таких обходах, — вони наказують хмарам проходити небом так, як процесія проходить полями, та «протікати» на збіжжя й вино. Після обходу ще й тепер відбуваються трапези на полі: їдять і п’ють цілий день, споживаючи при тім рештки великоднього, а дещо з того закопують на полі з відповідними примівками на врожай.

Другий бік цього свята, коло якого групуються теж різні церемонії — це початок скотарського сезону. Худобу очищають живим, новоздобутим вогнем, годують великоднім свяченим, виганяючи, притріпують свяченою вербою, пастуха обливають водою тощо. У зв’язку з цим стоять повір’я про цей день як свято звірини, що стоїть під управою св. Юрія: він «пасе» її, призначає поживу. Того дня звірята «з одного гнізда» сходяться і розмовляють, а потім розходяться світами. Але на цих проявах свята, менш важливих з погляду старого релігійного кола, не будемо зупинятись.

Велике весняне свято померлих, що відправлялось десь коло того часу, з одного боку, прийняло на себе різні подробиці згаданого вище балканського свята «розалій» з різними воєнними забавами й церемоніями, з другої сторони, воно підпадало різним змінам, пов’язавшись з християнським святом П’ятдесятниці, і тепер від нього мало що лишилось. В одній старій легенді маємо образ цього свята «русалій» з київських часів: волочаться ватаги музик, перебраних і замаскованих, що вигравають на бубнах і сопілках. Поминальні трапези в’яжуться з танцями й воєнними забавами. З святом померлих сплітаються відправи й жертви духам, що живуть у полі й збіжжі: їм і досі подекуди справляють обіди в полі, кладуть хліб на межах, сліди худоби поливають молоком тощо. Лишились сліди ритуальної трапези, подібної до різдвяної. Поруч того молодь справляла різні обрядові гри й забави, зв’язані з паруванням: таке, наприклад, пускання дівчатами вінків на воду (вінок перейме переємець-суджений) тощо.

Подібний характер мали й літні відправи, що потім розбились, пов’язавшись з святами П’ятдесятниці, Івана Купала, Петра й Павла, і сильно затратили свій колишній вигляд. Як на Юрія, обходять поля. Вода й роса знову вважаються особливо цілющими в ці свята. Знову качання в росі, ворожіння на воді, на красу й щастя. Особливо яскраво виступають обряди, зв’язані з очищенням вогнем («огненне скакання» на Купала, проти якого виступав Вишенський). Вірування в особливу силу рослинності в ці дні виявляється в повір’ях про цвіт папороті тощо.

З цими святами, з літнім поворотом Сонця, кінчається сезон вегетаційних обрядів: усіх тих хороводів, ігор, процесій, що мають на меті підносити продукційні сили природи. Серія відправ, які полишили слід при різних церковних святах місяця липня (Курика, Гавриїла, Іллі, Пантелеймона), має характер більш охоронний: їх завдання — забезпечити врожай від супротивних сил, від нещасливого припадку. Це свята на честь вітру, блискавиці, грому, властиво, пильнування, щоб чим не образити, не спровокувати ці небезпечні сили, отже — маніфестації «культу негативного» [33], як це називають історики релігії. По них — свята врожаю: посвячення для вжитку й жертви нової ярини (городини), садовини й збіжжя (теперішні церковні свячення зілля й садовини на Маковіїв і Спаса); жертвують залишки збіжжя на полі: «Волосові на бороду» (що потім переходить у бороду «Ількові» або «Спасові» — «Спасова борода») — обряд, спільний слов’янському й германському світові. Свята обжинкові — святочне внесення вінків із збіжжя й снопів на подвір’я і радісна трапеза на честь нового врожаю — того обжинкового «раю» — «дідуха», що на другий рік має засіяти поле наново.

Осінь приводить з собою, з однієї сторони — весільний сезон: сватання, заручини, весілля, з другого боку — різні празники й трапези, які тепер пов’язались з храмовими святами, але давніше справлялись незалежно від них. Маємо вістки про трапези на честь Рода і Рожаниць [34] з ліпшого хліба, сиру і «добровонного вина», — вони під християнськими впливами перемінені на честь Богородиці. По аналогії їх та різних столів, які й досі ставляться в цім часі громаді й бідним на різні інтенції (за чиєсь одужання, щоб дитина жила тощо), можна думати, що ці осінні місяці — сезон сільського багатства — визначився здавна такими родовими, а пізніше — сусідськими та громадськими гостинами.

На кінець жовтня велике свято померлих (тепер — Дмитрова субота). Господиня готує якнайбільше страв — тих, що «любили діди»: пополудні або під вечір відбувається обід; з кожної страви відкладали потроху до окремої посудини, що разом з ложками ставили на покутті. Ставили також воду й вішали рушник, щоб душечки мали не тільки що поїсти, але й чим помитися.

Перед Воведенням кінчається господарський сезон: від Воведення до Благовіщення не можна рушити землі, тому жінки глину на зиму запасають перед Воведенням. Так само не можна трудити води, не годиться бити праником білля на воді тощо. Деякі господарські роботи мусять бути також покінчені до того часу: природі мусить бути відпочинок. Річний круг скінчився.

До цього огляду річних відправ, щоб не продовжувати цього розділу, я додам тільки дещо з інших обрядів.

У весільних відправах, дуже архаїчних, з-під нинішньої християнської термінології й обрядовості ясно виступає старий родовий обряд передавання дівчини її родом родові молодого в певних «законних» формах, з благословення «старости» роду, що на кожну нову стадію церемоній уділяє таке благословення своїм скіпетром — палицею. Сонце, Місяць, зорі закликають на промоторів родового свята. «Райське дерево» — гільце, світове дерево життя в мініатюрі [35], виступає як символ живої сили нового подружжя (слово «рай», ірій, вирій і поняття, з ними зв’язані, старші від християнізації і незалежні від неї в своїй основі). Вода — символ парування і розмноження — супроводить усі стадії одруження, включно до кроплення молодих при вступі до нового осідку й обрядового умивання після «комори», що виглядає як залишок старого укладання подружжя «коло води» без складного нинішнього обряду. Переводжування молодих через вогонь в дорозі з двору молодої до двору молодого вважається подекуди й дотепер актом настільки важливим, що без нього шлюб не має повної сили. З другого боку, вирішальним актом уважалось обрядове обмінювання хлібів сватами і благословення хлібом. Хліб — не проста жертва, він сам свята річ — фетиш або бог («святий коровай»), що стверджує і благословляє подружжя; діжа, в якій він розчиняється, і віко, що його накриває під час таємничого «росту», грають тому також дуже важливу роль у весільних церемоніях як приналежності цього домашнього бога. Так само вогнище — піч, якій молода, приходячи до свого нового дому і роду, перш над усе подає в жертву курку. Поріг, що відмежовує житло родини від чужих, неприязних сил, і сволок, що держить над нею захист, — усі ці приналежності домашнього життя дуже цікаво виступають в символіці весільного обряду як найважливішого святочного акту родового життя і сільськогосподарського побуту.

Дуже цікаві прояви примітивного думання заховались також у похороннім обряді: напр., обрядові поклики до мертвого, щоб вернувся, спроби його оживити, охоронні заходи, щоб забезпечити живих від будь-яких шкідливих учинків з боку померлого, не перешкодити його повному зітлінню тощо. Але над усім цим немає тут місця зупинитись докладніше. Хочу лише звернути увагу на деякі загальні риси цього старого релігійного світогляду, як він відбивається в цій обрядовості по можливім відчищенні її від пізніших християнських додатків і змін. Міфологічне думання його не визначається ні силою, ні яскравістю. Релігійні образи не скристалізувались. Догматична сторона слаба [36], натомість досить розвинена поетична символіка й моральна сторона релігійного почуття. Святочний, цебто піднесений релігійний настрій виявляється передусім в оживленні колективного почуття, солідарності роду, що з занепадом родового укладу заступається сусідством і громадою, а християнська мораль дає нові ідеї, переносячи цей обов’язок святочної щедроти й учинності на людей убогих, церковних тощо. З другого боку, з розкладом роду почуття морального обов’язку концентрується в рамках патріархальної родини, що стала господарською одиницею; розвивається сильна й імперативна мораль родинна [37]. У цім — вплив нових форм господарства, — панування в нім рільництва. Під його впливом із старої обрядовості до нас дійшло головне те, що найтісніше зв’язалося з хліборобським господарством, цінувалося з цього становища і через те найліпше витримало натиск нових релігійних понять та скомбінувало їх з собою.

Переходимо тепер до них.

28 Фрагменти — не цілий твір, лише його уривок.
29 Колективні відправи — відправи, що виконувалися не одинцем, а гуртом.
30 Далі я подаю найбільш характеристичне; всіх же, що цікавляться обширнішим матеріалом, відсилаю до своєї праці — «Історія української літератури», т. І, с. 144.
31 Брумалії — зимові свята (брума — зима), що ними починалось святкування нового року.
32 Містичний — таємничий.
33 «Культ негативний» — в культі або в релігійному обряді дослідники релігій розрізняють сторону позитивну — відбування відправ і служб, та сторону негативну — стримування від таких учинків, які можуть образити Божу силу і тим накликати нещастя.
34 Рід і Рожаниці — покровителі роду і родини у старих віруваннях.
35 Архаїчний — той, що заховує останки старого життя, деінде вже пережиті і забуті. Термінологія — сукупність назв, прийнятих для означення певних речей. Промотори — ті, що служать відправу. Мініатюра — зменшений образ.
36 Догматична сторона — виклад головних основ (догм) віри.
37 Імперативна мораль — рішучі накази і заборони певних учинків.

Категорія: Цікаве та корисне | Додав: SERGIY_89 | Теги: Цікаве та корисне
Переглядів: 1847 | Завантажень: 0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Храм Миколи ПритискиОфіційний веб-сайт
^ Вгору ^