Субота, 26.09.2020, 15:36
Вітаю Вас Гість
Реєстрація
Вхід










Головна » Файли » Цікаве та корисне

Хто винний у наших гріхах?
13.02.2012, 17:36
«Якщо Бог знав, що я грішитиму, то чому Він сотворив мене?»
Подібне питання часто можуть поставити ті шукачі істини, які через власні проблеми та хиби не можуть осягнути остаточної правди. Звертаючи свою увагу на початок буття людини, бачимо, що Господь даруючи їй свій образ і подобу, наділив її свобідною волею, яка на заклик Божої любові має можливість відповісти «так». Однак, користуючись своїм вільним вибором, людина може сказати Творцеві «ні» – це її право.
 Господь дав нам можливість бути керманичами власної долі. Всемогутній Бог міг сотворити абсолютно чистий механічний всесвіт, і людину яка без супротиву підкорялася б тільки Божій Волі. Але Бог, як премудрий Творець, сотворив світ вільних осіб, здатних сказати Йому «так» або «ні» – і це вияв великої любові та всемогутності. Повертаючись до поставленого питання, мусимо сказати, що Бог ніколи нас не створював грішниками, ми самі такими стали, сказавши «ні» Божому заклику. В цьому світі ми є творцями власного майбутнього. Господь дав нам життя, тому що нас любить і хоче, щоб ми Його любили. Тому чому саме ми відступаємо від Бога, це залежить лише від нас самих від нашої волі. І тут не потрібно винити перших людей, ніби через них гріх увійшов у наше життя, так увійшов, але це був їхній гріх. А що заважає нам не чинити гріха? Ніщо, просто наш вільний вибір або з Богом, або проти Бога, Господь не примушує нас, а дає волю вибирати. Якби Господь примусив нас Його любити, то це вже не була б щира любов і ми були б подібні до рабів, до тих людей які відступили від Бога і собі покровителем обрали диявола, який у свою чергу вже їх не відпускає, а примусово тримає прирікши на вічні муки. І лише коли людина прикличе Бога на допомогу, тоді визволиться із рабства диявольського.
Також дуже часто від людей можна почути такі слова: «Я себе не відчуваю грішником, адже я нікого не вбив, не скалічив, не пограбував, не розбив свого чи чужого шлюбу, не зламав жодної присяги…» і з цього випливає, що така людина живе пристойно і може, навіть, назватись «досконалою». Чого ще їй потрібно? Але коли ця особа глибше переживе Божу любов та Божу присутність, то побачить, що через свій гнів, заздрість, ненависть, жорстокість та пожадання бере участь у неправедності цього світу. І навіть коли людина говорить такі слова як було зазначено вище, то вона вже тяжко грішить диявольським гріхом – гординею, вважаючи себе праведником, але водночас несучи за плечима чималий «мішок» гріхів. Бо дійсно праведна людина ніколи не скаже що вона правильна, вона буде себе вважати найбільшим грішником. Про це гарно оповідає історія із древнього патерика:
«Якось у скиті брат впав у гріх. Зібравшись, браття послали за аввою Мойсеєм, але він не хотів іти. Тоді послали до нього пресвітера з такими словами: Ходи, тебе дожидає зібрання. Авва встав, узяв знищений дірявий мішок, наповнив його піском і так пішов. Браття вийшли йому назустріч і побачивши що пісок сиплеться по землі питають: Що це означає, отче? Старець відповів їм: Це мої гріхи сипляться позаду мене, — але я не бачу їх, а сам прийшов оце судити чужі гріхи. Коли монахи почули це, нічого не сказали братові, лише простили йому».
Ось так буває у нашому житті, когось судимо бачимо у комусь різне безчинство, а своїх гріхів не помічаємо. Десять раз на день гніваємося, двадцять раз кричимо, ображаємо когось, осуджуємо, недобре мислимо, сквернословимо, не говорячи вже про шкідливі тілесні звички, і тому подібне, якщо описати не вистачить напевно сторінки. Все це чинимо щодня, і водночас кажемо що ми ні в чому не винні. Коли над цим всім задуматися, то бачимо, що коли говоримо «я не маю гріха» обманюємо самих себе. Єдиний спосіб примиритися з Богом є таїнство покаяння і святого Причастя Тіла і Крові Спасителя нашого Господа Ісуса Христа. Але перед тим як приступити до покаяння і до тайни Євхаристії потрібно добренько обдумати свої вчинки. Також потрібно старатися змінювати своє життя, старатися всіма своїми вчинками догодити Богові, звертаючи увагу на заклик апостола Павла:
«Тому й намагаймося з усіх сил Йому подобатися…» (2 Кор. 5: 9).
Молодий талановитий піаніст-віртуоз вперше виступав перед публікою. Глядачі не зводили очей з маестро, цілком захоплені чудовою музикою, що лилася з-під його рук. Коли прозвучав фінальний акорд, зал гримнув бурею оплесків. Всі встали, крім одного старого, котрий сидів у першому ряду. Піаніст пішов зі сцени пригнічений. Вже за кулісами, коли адміністратор концертного залу став вітати його з великим успіхом, юнак сказав: «Я погано грав. Це провал».
Здивований адміністратор відповів: «Як провал?» Гляньте-но, всі крім одного старого, схопилися з місця і аплодують стоячи!» «Так, – відповів музикант, – але цей старий – мій учитель».
Так само важливо для нас, щоб Бог схвалював наші вчинки, як для цього молодого музики було важливим схвалення його вчителя. Бо ж Його задоволення має бути найголовнішим стимулом у нашому житті. Але що саме Йому до вподоби? По-перше, наша віра: «А без віри догодити Богові не можливо, бо треба, щоб той, хто приходить до Бога, вірував, що Він є, і тим, хто шукає Його, дає винагороду» (Євр. 11: 6-7). По-друге, принесення йому двох жертв: «жертви хвали» і жертви «добродійств та взаємної допомоги»: «Отже будемо через Нього безустанно приносити Богові жертву хвали, тобто плід уст, що прославляють ім'я Його. Не забувайте також добродійності і спілкування, бо такі жертви благоугодні Богу» (Євр. 13: 15-16). 
Нехай метою кожного дня нашого життя стане догоджання Небесному Отцеві, так, як догоджає Йому Ісус Христос: «Той, Хто послав Мене, є зі Мною; Отець не залишив Мене одного, бо Я завжди роблю угодне Йому» (Ін. 8: 29). Де б ми не здійснювали свій труд, пам`ятаймо, що зажди своєю роботою потрібно перш за все догодити Богу. Якщо ми виконуємо свій обов'язок з вірою, доброчинністю й вдячністю в серці, ми догоджаємо цим самим Богові. Понад те, Він допомагає нам: «…нехай вдосконалить вас у всякому доброму ділі, на виконання волі Його, роблячи у вас благоугодне Йому через Ісуса Христа: Йому слава на віки віків! Амінь» (Євр. 13: 21).
Також не ремствуймо на Господа, а дякуймо Йому за все, що маємо.
Ще колись давно український філософ Г. С. Сковорода написав прекрасні слова: «Не той щасливий, хто бажає кращого, а той, хто задоволений тим, що має». Бо коли людина починає нарікати на долю, на себе, а то й на Бога, цим вона також робить великий гріх. Адже все відбувається з волі Божої, якщо ти не маєш того що мають інші, значить це тобі на користь, Бог таким чином хоче вберегти нас від погибелі душі, знову ж таки зі Своєї любові до нас. І часто буває так, що ми не отримуємо того, що просимо у Бога в своїх молитвах. Святе Письмо нам говорить «чого не попросите у ім`я Господа дано буде вам», та повірте що ми отримуємо по ласці Божій, якщо ми не отримуємо того чого просимо, значить воно нам не буде на користь ради нашого спасіння. Бог є любов, і Він зі своєї любові до нас, все робить аби нам було добре, хоча ми відхиляємося від Його любові, та Він все рівно нас пригортає до Себе своєю благодаттю.
Перкрасні слова говорить святий Амвросій: «Якщо ти у полум’ї, Він – джерело охолоджуюче; Якщо ти поневолений гріхами, Він – твоє визволення; Якщо ти потребуєш допомоги, Він – твоя сила; Якщо ти боїшся смерті, Він – Життя; Якщо ти тяготієш до неба, Він – Шлях; Якщо ти втікаєш від темряви, Він – Світло; Якщо ти потребуєш їжі, Він – Кормитель» (св. Амвросій Медіоланський).
Тому задумаймося хто винний у наших гріхах, коли Господь так нас любить?
священик Ігор Волянюк

Категорія: Цікаве та корисне | Додав: SERGIY_89 | Теги: Цікаве та корисне
Переглядів: 2381 | Завантажень: 0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Храм Миколи ПритискиОфіційний веб-сайт
^ Вгору ^