Середа, 30.09.2020, 09:16
Вітаю Вас Гість
Реєстрація
Вхід










Головна » Файли » Цікаве та корисне

«Я Тебе люблю» – те ж саме, що й сказати: «Ти будеш жити вічно. Ти ніколи не помреш»
13.02.2012, 18:12
Скільки землю не ори, але якщо не кинеш зерна, нічого доброго не виросте…
(народна мудрість)

Місія Церкви ніколи не припинялася і не припиниться. Церква завжди благовістила Євангеліє в усіх сферах людського життя: у школі, у війську, у лікарні… Вона, як любляча мати, хоче, щоб її чада були здоровими, як тілесно так і духовно. Для цього й подає ліки, через які людина може оздоровитися, оскільки є хворою (грішною), побачити реальність і зрозуміти для чого вона живе, який сенс її існування. Подавати ліки потрібно розумно: дітям маленьким – молоко, а комусь – м'ясо, бо вже дорослі і можуть споживати, але м'ясо і молоко підтримують тілесне життя, щоб не померти. Наприклад, одна і та ж тема з дітьми буде розглядатися інакше, ніж з професорами університетів, але суть її буде одна та ж.
Це одна із статтей: «Чи може у ХХІ столітті шлюб укладатися один раз на все життя?», яка була прочитана лектором у військовій частині. У ній окреслено лише план лекції, автор ділиться власними міркуваннями.
1. Що відбувається із закоханими при першій зустрічі?
Мені здається, хоча можу помилитися, що всі молоді люди мають намір вступати у шлюб. Мало є таких, які приймуть монаші обітниці, а більше тих, які уже мають другу половинку, або у пошуках її. Церква благословляє і чернече життя і подружнє: «Ти не можеш бути сонцем? Будь місяцем. Не можеш бути місяцем? Будь зіркою. Не можеш бути великою зіркою? Будь хоча б малою, але тільки на небі. Не можеш бути дівою? Живи в шлюбі, але тільки в Церкві. Дівство саме по собі не спасає без доброчинного життя, так і подружжя…», – пише святитель Іоан Золотоустий.
Напевно, всі вступають у шлюб по любові. Дійсно, страшно вступати у співжиття з некоханою людиною. Навіть, якщо і таке трапляється, то тільки тому, що людина вже не бачить виходу із цієї ситуації (роки біжать), або заради багатства чи чогось іншого…
Думаю, що у кожної молодої людини, чи то у дівчини, чи то у хлопця досвід закоханості уже є. Хтось закохувався у школі, хтось у навчальних закладах… Найперше ми захоплюємося тією людиною, яка нам подобається, красиве обличчя, фігура, чи, можливо, вона є веселою, розумною, – тобто закохуємося в щось. На перших зустрічах намагаємось показати себе з найкращої сторони. Нам усі заздрять, здається кращої (кращого) у світі немає.
2. Чи може таке відчуття бути основою істинного шлюбу, тобто закохатися в щось: природу, фігуру?
Більшість так і закохуються в привабливу зовнішність дівчини, чи хлопця. Однак, це не так погано, бо інакше ми ще не вміємо (не всі звичайно, але в даний час більшість): не вміємо бачити людину (особистість). Але всі знаємо, що зовнішність змінюється. Наприклад, народження дитини, може змінити фігуру жінки. А я ж у це закохався, а якщо їй ще надати 50 років? Чи буду я любити о цю зовнішність, яка була на початку? Якщо навіть захопився розумом, але і розум можна втратити (аварія), а вона (він), далі живуть... І невже, те, що я любив раніше, про кого говорив що кращої немає, а зараз готовий покинути. Що сталося? Нам так було добре вдвох… Вчитель Божого винограднику, Золотоустий пише: «Не в тілі краса, але краса тіла залежить від того утворення (образованія) і цвіту, який відображає душа в його сутності. Отож, люби душу, яка надає тілу таку благообразність. В самому цьому житті все прекрасне залежить від душі… У кого душа безсоромна, у того і сам вигляд потворніший від зовнішності будь якого звіра; і навпаки, – смиренна душа, то і сам вигляд робиться люб’язним і скромнішим. Бо немає нічого прекраснішого за добру душу. Любов до тілесної краси поєднана зі сумом і скорботами; і навпаки, – любов до душі поєднана з чистим задоволенням… Бачиш привабливий зовнішній образ, постарайся і пізнати внутрішній, і якщо останній негарний, тоді знехтуй (презри) і зовнішній. Керуватися у виборі нареченої (її чуттєвою красою), дуже небезпечно, тому що любов, що побуджується нею, не може бути чистою і довготривалою, що не мириться із сутністю шлюбу, як із союзом люблячих сердець на все життя. І чим скоріше ця любов зникає, тим скоріше з-під прекрасного образу показується (виявляється) зла душа». Святитель закликає звертати увагу не лише на тіло, але і на душу і молитися до Господа, щоб допомагав у цьому. Тому, що людина зовнішньо може бути гарною, у нашому розумінні – красивою, а в серці – іншою, як могила, на вигляд гарна, а всередині… Якщо любиш зовнішність, а на душу не звертаєш уваги, одружуйся, але щоб потім не говорив, що любов минула, у неї поганий характер…
3. Церква вчить, що любов є вічною, про це пише апостол Павло: «Любов довго терпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радіє істині; усе покриває, всьому йме віру, всього сподівається, все терпить. Любов ніколи не минає, хоч і пророцтва скінчаться, і мови замовкнуть, і знання зникне…» (1 Кор. 13: 4 – 8). Це говорить людина, яка має досвід, котра живе у цьому. Наприклад, мати каже трирічній дитині: «Не клади руку на розпечену сковорідку», – і може посварити. Дитина не знає, що буде біль, а мати знає, у неї є певний життєвий досвід, якого немає дитини. Подібно і Церква має досвід, коли говорить так, і якщо ми цього не бачимо, це ще не означає, що це не так. Оскільки людина скалічена гріхом (хворобою), вона не бачить реальності, тобто того, що відбувається насправді: «Тепер ми бачимо ніби у тьмяному дзеркалі…» (1 Кор. 13: 12), – говорить апостол Павло. Найпростіше, говоримо, що сонце сходить і заходить, але астроном скаже, що відбувається щось інше. Ми не знаємо, що таке любов, бо у ній не живемо. Якщо я ніколи не бачив яблука, то хто б мені, що не розповідав про нього, я повністю не буду знати, але матиму лише певне уявлення, але коли побачу і з’їм, тоді в мене буде певне розуміння про яблуко. Опис про відчуття, ніколи не замінить реального відчуття.
Якщо любов є вічною, а ті які розходяться через певний час, у них любові не було, була закоханість у щось. Між любов’ю і закоханістю є різниця…
4. Коли приходить хворий, лікар має знайти причину хвороби. Бо ми часто говоримо про наслідки, а причини не знаємо. Тому треба обдумувати кожний крок свого життя, щоб не було такого, що одружився, а тепер не знаю що робити. Починаємо турбуватися тоді, коли взяли пістолет, натиснув, куля летить, а куди? А тепер хапаємося за голову. Не готуємося до шлюбу, не розуміємо, що таке життя. У цьому і наша проблема. Уявіть собі: посадити юриста, чи вчителя-філолога у літак, нехай керує ним. Що буде?
До шлюбу потрібно готуватися, якомога більше вивчати свою половинку. Життя в шлюбі, як багато хто думає, це те саме, що іти на пікнік. Для когось можливо це і так, – хто вміє любити. Але це плавання по морю, де не завжди дме вітер в одну сторону: буває і «шторм», і «буря», тому що зійшлися дві різні людини зі своїми характерами. Закінчуться святкові дні (весілля, медовий місяць) і почнуться будні, з’являється багато проблем, бо це життя. Як у природі, бувають сонячні і теплі дні, але є і похмурі і дощові. Виявляються рани, які треба лікувати. Нерозумний той, хто цього робити не буде і напевно такого немає, який би не лікував рану. Тут потрібно найперше розпізнати самого себе, хто я такий. А я і егоїст, і неправдомовець, тощо. І потрібно із цим боротися (пристрастями), і починати носити тягарі один одного. Загоювати рани ліками, а не отрутою (сковорідкою) або чимось іншим, розуміти, що інколи потрібно змовчати, інколи допомогти, стерпіти, простити, бути разом і в години радості і печалі …
«Залишить чоловік батька свого і матір свою і пристане до жінки своєї, і стануть двоє одна плоть» (Бут. 2: 24; Еф. 5: 31). Що це означає: стануть одна плоть? Про це пише протоієрей Ілля Шугаєв: «У мене дві руки. Ніхто не насмілиться сказати, що в мене одна велика рука з двома кінцями. У мене дві ноги. Але дві ноги і дві руки складають одне єдине тіло, єдину плоть. Уявімо собі, що ліва нога говорить правій: «Я зараз піду направо, а ти на ліво, надоїло завжди з тобою мотатися, хоч недовго походжу одна». Це взагалі нісенітниця. Або ліва нога наступила на цвях і отримала рану, а права говорить їй: «Напоролась. Треба було краще дивитися! Тепер добирайся як хочеш!» Такого і бути не може. Зрозуміло, якщо одна нога зламалась, то друга буде нести тягар всього тіла. Будь-яка біль одного органу передається всьому організмові. Так само має бути в сім’ї: дивитися в одну сторону різними очима, але бачити одне, я - це ти, а ти – я. Живу заради тебе… Має проявлятися жертовність, терпіння з двох сторін – чоловіка і жінки…
5. Але любити когось і побачити усе це, без Бога не можливо, оскільки Бог є Любов. Це теж саме, як (чи) можна напитися води, коли не буде джерела? Любов народжується в шлюбі, в Церкві і проявляється в повноті тільки після довгих років спільного життя. Подібно як і в природі: кинемо в землю яблуневу зернину і приходимо збирати врожай не через місяць, а через кілька років, доглядаючи за деревом і тільки тоді дочекаємося плодів. Але і не всяке дерево доживає до свого плодоношення, може і загинути… Саме під час Таїнства вінчання сіється молодятам ця зернина любові.
6. Можна порівняти життя чоловіка і жінки з Христом і Церквою: «Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву і віддав Себе за Неї, щоб освятити її, очистивши водяною купіллю через слова;… так повинні чоловіки любити своїх жінок, як свої тіла: хто любить жінку, любить самого себе. Бо ніхто ніколи не мав ненависті до своєї плоті, а годує і гріє її, як і Господь Церкву» (Еф. 5: 25 – 30). Знаємо, що під час розп’яття Христа, Його били, насміхалися, обплювали, але Він дальше любив їх, говорячи, прости їм Господи, бо не знають що роблять. Христос любив справжнє – людину, те що є, а не те чого немає – гріха. Маємо терпіти, любити один одного. Але і терпіння має свої межі. Знаєте, коли людині загноївся палець, вона прибігає до лікаря і не каже одразу: відріжте. Ні, а лікуйте. Коли ж є загроза для життя, тоді вже…
7. Також добре, коли батьки допомагають своїм дітям. Коли бачать, що між їхніми дітьми розгорівся вогник ненависті, то не підкидають дров, а поливають водою. Бачать що є проблеми, прийшли, не кажуть: мій кращий, моя краща, але допомагають вирішити проблему, а якщо не можуть, то молодята нехай самі вирішують, або хтось інший допомагає. Один старший знайомий розповідав, як одружився, хоча і батько не дуже був радий, що взяв собі саме цю дівчину. Проживши місяць, посварився з дружиною, приходить додому. Батько одразу: що сталося? повертайся назад! Раз хотів – маєш! Живи тепер. І добре зробив, – говорить знайомий, – хоча мати переживала, бо то була ніч, навіть і не дозволив переночувати. Дякуючи йому, ми уже прожили 40 років разом і більше такого не робив. А зараз як, посперечалися, прийшов додому, батьки навпаки, дійсно, ти правий, вона погана… Звичайно, про всіх так говорити не можна і застосовувати такі методи також, комусь анальгін, а комусь колдрекс…
У теперішніх сім’ях так багато сварок, непорозумінь, розлучення тому, що ми Інших не бачимо, а бачимо лише самих себе, своє «Я». Інший – це як предмет нашого використання. Завжди хочемо зачарування Іншого, щоб постійні його подарунки викликали у нас бажання кохати. Хочемо, щоб він кохав нас безмежно і безупинно, щоб кохав нас такими, якими ми є. Щоб кохав навіть наші помилки, недоліки та вади. Щоб кохав, а не просто терпів. Щоб Інший давав нам ще до того, як ми попросимо, – щоб жодного разу не поставив нас на місце благаючого, щоб ніколи не принизив нас у нашій потребі або спразі. Щоб саме він ніколи не був стриманим, завжди робив перший крок, ніколи не був стомленим, сумним, байдужим. Ми хочемо всього цього, але і цього хоче кожен із нас. І вимагає в ім’я кохання, намагаючись посадити Іншого на лаву підсудних, атакувати, змусити відступити. Ми намагаємося привласнити, оволодіти і використати Іншого. Інший для нас – це предмет моєї власної індивідуалістичної потреби в насолоді, безпеці та самоствердженні. Це все якраз веде до розлучення. «Я» сказав, так має бути і не інакше…, тільки живу заради себе, щоб мені було добре, а Іншого «люблю» так як хочу, як корисно. А треба жити навпаки, живу лише для Іншого і завдяки Іншому. Віддаємо все й усе, якщо потрібно то і свої обов’язки, своє добре ім’я, свою силу і репутацію, свої плани та сподівання. Готові на все, і навіть на смерть – заради коханої, коханого. Віддавати себе потрібно розумно, щоб Інший не став егоїстом, не помер. Життя закоханих – це творчий процес, виховання один одного, подібно до пташенят у гнізді. Коли ж у них виростають крила, – залишають гніздо, вилітають на висоту і досягають небес. Тобто, якщо навчилися любити, тоді у молодят уже немає ніяких проблем, вони підносяться до небес разом… Але все це не так просто і без Бога та Церкви цього побачити не можливо. Бо у Церкві є засоби, які допомагають людині правильно жити – таїнство Євхаристії, Шлюбу…, як для квітів – вода, сонце. Мета шлюбу полягає у тому, щоб побачити в Іншому Христа – особистість, заради якої я живу, завжди бажаю щоб Інший був щасливим і не тільки бажаю, але і докладаю для цього зусилля: і вона іде на зустріч мені, а я – її. Зустрічаємося і радіємо, спасаємося. Це важко, але з Божою допомогою все можливо, бо у Бога немає неможливого.
Преп. Серафим Вирицький пророкує: «… Настануть часи, коли розпуста і занепад моралі молоді досягне крайньої межі. Вони вважатимуть, що все їм дозволено для задоволення бажань і похотей, бо будуть бачити свою безнаказаність. Але настане час, коли буде голос Божий, і молодь зрозуміє, що так жити далі не можна, – і підуть до віри різними шляхами».
Задумаймося над своїм життям, адже воно тут на землі коротке, швидкоминуче, зробімо його щасливим, змінімося в кращу сторону, живімо не тільки заради себе, але й задля інших, бо одному дуже важко…
Прийшов до старця-пророка один чоловік, тримаючи у своєму кулаці метелика, і думає собі, що скаже цей старець чи живий метелик, чи мертвий? Якщо скаже мертвий, – випущу, а як скаже навпаки, – притисну і помре метелик. А старець відповів: все в твоїх руках.
Василь Бабій, аспірант КПБА
Категорія: Цікаве та корисне | Додав: SERGIY_89 | Теги: Цікаве та корисне
Переглядів: 2837 | Завантажень: 0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Храм Миколи ПритискиОфіційний веб-сайт
^ Вгору ^