Понеділок, 20.11.2017, 14:56
Вітаю Вас Гість
Реєстрація
Вхід










Головна » Файли » Цікаве та корисне

І стануть вони одним тілом
19.09.2012, 00:23
Церква сприймає шлюб як таїнство, до того ж таїнством є не стільки вінчання, скільки сам шлюб як союз чоловіка та жінки. Жодна релігія, жодне світосприйняття не ставиться до шлюбу так, як християнство, яке благословляє диво єднання двох людей в єдину плоть, єдину душу і єдиний дух. 

Церква сприймає шлюб як таїнство, до того ж таїнством є не стільки вінчання, скільки сам шлюб як союз чоловіка та жінки. Жодна релігія, жодне світосприйняття не ставиться до шлюбу так, як християнство, яке благословляє диво єднання двох людей в єдину плоть, єдину душу і єдиний дух.

Далеко не завжди міцність шлюбу гарантується вінчанням. Трапляється, що люди взяли церковний шлюб, над ними здійснили вінчання за всіма канонами, а шлюб не зберігся, розпався. І навпаки, можна навести багато прикладів, коли через ті чи інші причини подружжя не вінчалося, але при цьому впродовж багатьох років жили як єдине нерозривне ціле, як міцна християнська родина.

Думаю, існує два типи шлюбу. Перший — шлюб як таїнство, другий — шлюб як співжиття. Шлюб як таїнство — настільки повне, глибоке і нероздільне єднання, що життя однієї людини без другої стає неможливим, вони дають обітницю вірності одна одній не лише на земне життя, але і на вічність.

Образом шлюбу як таїнства може бути доля першого в історії подружжя — Адама та Єви. Вони були створені для спільного існування. Вони прийняли один одного як дар, вони не мали вибору, не мали вагань. Вони разом жили в раю, разом були вигнані з Раю, разом починали жити на землі, разом ростили дітей, разом пережили смерть Авеля та інші скорботи, що випали на їх долю. Вони відійшли у вічність і разом опинилися у пеклі. На іконі «Сходження у пекло» зображений Христос, який виводить з пекла цих двох людей, котрі зберегли вірність один одному як в раю, так і в пеклі, як в радості, так і в скорботі, як у дні успіхів, так і в моменти падінь. Вони разом жили, разом померли і разом воскресли. Мова йде вже не про дві людські долі, але про одну долю двох людей, пов’язаних нерозривно, навіки.

Таємничим є шлюб, укладений у коханні, у взаємній згоді, але який виріс у щось істотно більше, ніж закоханість, яка була спочатку. У такому шлюбі у подружжя з’являється рішучість переживати спільно не лише світлі, але й скорботні моменти, не лише все добре та прекрасне, але й те гірке, з чим неминуче пов’язане земне життя.

Часто шлюб починається зі справжньої, гарячої, щирої закоханості. Люди дають обітницю вірності один одному, перебуваючи в стані пориву, злету, натхнення, а часом і захвату, засліплення. Закохані спершу бачать один в одному лише хороше, ідеалізують свою половинку. Але захват із часом минає, свято змінюється буднями, і тоді чоловік та дружина починають прозрівати і з прикрістю помічають недоліки один одного. Багато що із того, що уявлялось раніше яскравим і прекрасним, раптом видається тьмяним, безбарвним, темним. Таке прозріння може наступити і за кілька місяців, і за кілька років. Якщо подружжю вдається здолати цю кризу, пережити її разом, шлюб залишається цілим, якщо не вдається, з’являються тріщини, і тоді все йде до розлучення.

Шлюб як таїнство може здійснитися лише в тому випадку, якщо він від початку — і навіть іще до нього — буде відповідати тим вимогам, які висуває християнська Церква. Чому Церква встановила суворі правила, що стосуються, зокрема, стосунків між нареченим і нареченою до шлюбу? Чому існує окремо заручення і вінчання, які в давнину здійснювалися в різний час, і часовий проміжок між ними часом складав кілька років? Нині, як правило, і заручення і вінчання здійснюються одночасно, але значення, що надавалося цим двом подіям спочатку, зовсім різне. Заручення свідчило, що чоловік і жінка зважилися належати один одному, що вони дали обітницю вірності, тобто, по суті справи, уже взяли шлюб, але їх шлюб до вінчання ще не є повноцінним сімейним життям: вони, зокрема, мусять утримуватися від подружнього спілкування. Вони зустрічаються і розстаються, і цей досвід спільного перебування і розлуки закладає той фундамент, на якому згодом буде збудована міцна будівля шлюбу.

У наш час шлюб дуже часто розпадається саме тому, що він не мав міцної основи: все було збудовано на скороминущому захопленні, коли люди ще не встигли забити в землю палі, визначити, яким повинен бути «дизайн» їхнього майбутнього будинку, але вже починають зводити стіни. Такий дім неминуче виявляється збудованим на піску. Повіяли вітри, розлилися ріки — і він падає. Церква саме тому встановлює для подружжя підготовчий термін, щоби чоловік і жінка зуміли збудувати шлюб не лише на пристрасному статевому потягу, але на чомусь значно глибшому — на душевному, духовному та емоційному єднанні, на спільному бажанні віддати життя один одному.

Таємничий шлюб з’являється, якщо можна так сказати, з гарячого серця, але тверезої голови. Поспіх тут недоречний. Чоловік і жінка повинні мати досить часу, щоби перше захоплення, яке ризикує минути, було випробувано часом. Досвід спільного та окремого перебування повинен дати їм відповідь на питання, чи готові вони жити разом, чи готовий кожен із них сказати: «Так, це саме та людина, з якою я можу розділити все своє життя, якій можу віддати все, що у мене є».

Не можна брати шлюб, якщо в однієї із сторін лишаються хоч якісь сумніви стосовно правильності вибору. Не можна йти до вінця, якщо десь, нехай навіть на найвіддаленішому обрії свідомості, присутній хтось «третій». Доти, поки лишається непевність, поки лишаються сумніви й вагання, із одруженням поспішати не можна. Якщо ж підготовчий період минув, а люди не лише не розлюбили один одного, але навпаки, їх почуття зміцнились, вони зріднилися, зрозуміли, що готові з’єднати свої долі, тоді після вінчання їхній шлюб отримує завершення, набуває повноти через фізичну близькість.

Існує помилкове уявлення — що Церква проти подружнього спілкування, що воно, за вченням Церкви, має бути зведене до мінімуму. Деякі священнослужителі розповсюджують думку, видаючи її за вчення Церкви, про те, що спілкування чоловіка та дружини в шлюбі допустиме лише метою зачаття дитини; впродовж решти часу від статевого спілкування необхідно утримуватися. Це не вчення Церкви і ніколи ним не було. Бог не створив би людей такими, якими вони є, не вклав би в чоловіка і жінку потяг один до одного, якби все це було потрібно виключно заради дітонародження. Подружня близькість має свою цінність і свій смисл, вона є невід’ємною частиною шлюбного союзу. Звичайно, Церква встановлює певні дні та періоди, коли подружжя закликається до утримання від шлюбного спілкування — це час Великого та інших постів, тобто той час, що дається Церквою для того, аби люди могли сконцентруватися на духовному житті, час аскетичного подвигу, випробування. Звертаючись до подружжя, апостол Павел каже: Не ухиляйтеся одне від одного, хіба що дочасно за згодою, щоб бути в пості та молитві, та й сходьтеся знову докупи, щоб не спокушав вас сатана нестриманням вашим (1 Кор. 7:5).

Шлюб — це можливість для його учасників постійно відкривати щось нове в рідній людині, наново її пізнавати. У цьому смислі життя в шлюбі можна порівняти з життям релігійним, з богоспілкуванням. Зовнішні форми нашого спілкування з Богом з дня у день одні й ті самі. Ми читаємо одні й ті самі молитви, приходимо на одну й ту саму Літургію — усе це лишається незмінним впродовж усього нашого життя. Але при цьому, якщо ми серйозно і глибоко живемо релігійним життям, ми щоразу віднаходимо у звичних словах нове значення і новий зміст. І Бог відкривається нам через ці молитви й богослужіння щоразу по-іншому, по-новому. Кожна Літургія, кожна зустріч із Богом у молитві — це певне відкриття. У богоспілкуванні немає нічого одноманітного, рутинного, повсякденного. Так і в шлюбі. У ньому чоловік та жінка, незважаючи на те, що звикають один до одного, дізнаються про звички, здібності і можливості своєї половинки, однак не перестають відкривати щось нове, і їхнє спільне життя не перестає бути святом щоденного одкровення, віднайдення чогось нового й прекрасного в близькій людині. Свіжість взаємного сприйняття в такому шлюбі не минає, не зникає. Квіти, з яких почалося спілкування закоханих у юності, не в’януть, вони квітнуть вічно.

Чоловік та жінка в шлюбі покликані взаємно доповнювати один одного. Дуже важливо навчитися бачити і цінувати в іншому те, чого немає у тебе.

У шлюбі люди усвідомлюють, що, якби вони не зустрілися, вони лишалися б неповноцінними, незавершеними. Це не означає, звісно, що шлюб є єдиною можливістю самореалізації. Є й інші шляхи. Є і шлях безшлюбності, шлях чернецтва, коли все те, чого людині не вистачає, доповнюється в ній не іншою людською особистістю, але Самим Богом, коли сама божественна благодать немічне лікує і зубожіле заповнює.

Чим шлюб як співжиття відрізняється від шлюбу як таїнства? Шлюб як співжиття означає, що в певний момент доля звела двох людей, але між ними немає тої спільності, тої єдності, яка необхідна для шлюбу, щоб він став таїнством. Живуть удвох — і у кожного своє життя, свої інтереси. Вони давно б розлучилися, але життєві обставини примушують їх лишатися разом, тому що, наприклад, неможливо розділити квартиру. Такий шлюб, — «вінчаний» він чи «невінчаний», — не має тих якостей, які повинен мати християнський шлюб, коли, як каже апостол Павел, чоловік є для дружини тим самим, чим Христос для Церкви, і дружина для чоловіка тим самим, чим Церква для Христа. У такому шлюбі відсутній тісний, нерозривний взаємозв’язок, вірність, жертовна любов. Люди в такому шлюбі не переступають через свій егоїзм, і після багатьох років спільного життя лишаються зацикленими кожен сам на собі, а, отже, чужими один для одного.

У будь-якого шлюбу, який почався як просте співжиття, є потенціал, щоб перерости в таїнство, якщо подружжя працює над собою, якщо вони прагнуть уподібнитися відповідно Христу та Церкві. Шлюб, що почався як співжиття, може отримати нову якість, якщо подружжя сприймає шлюб як можливість вирости в нову єдність, вийти в інший вимір, перебороти власний егоїзм та замкненість. Дуже важливо навчитися разом йти через випробування. Не менш важливо вчитися терпіти недоліки один одного. Немає людей і подружніх пар, у яких не було б недоліків. Немає родин, де все ідеально. Але, якщо подружжя хоче, щоб їхній шлюб був таїнством, якщо хочуть створити справжню, повноцінну родину, вони повинні боротися з недоліками разом, сприймаючи їх не як недоліки іншої половини, але як свої власні.

Дуже важливо, щоб не було й іншої крайності, коли взаємна прихильність, кохання і вірність стають джерелом ревнощів, деспотизму і духовного насилля. Це трапляється тоді, коли хтось із подружжя сприймає іншу половину як свою власність, підозрює його чи її в зраді, у всьому вбачає загрозу. Дуже важливо, щоб при духовній, душевній і тілесній єдності чоловік та дружина навчились не зазіхати на свободу іншого, поважати в ньому особистість, щоби кожен визнавав за іншим право на можливість мати і якесь своє життя окрім того, що минає в родинному колі. Ця свобода, звісно, не повинна бути свободою від шлюбних уз, від моральних норм, але вона повинна допомогти людині виявити в шлюбі, як і в інших сторонах життя, свою індивідуальність.

Що відбувається з людьми, якщо їхній шлюб не склався? Вони або розлучаються, або продовжують жити разом, керуючись тими чи іншими зовнішніми обставинами. І тут важко сказати, що краще.

З одного боку, звичайно, будь-яке розлучення — це трагедія. Церква не підтримує ідею розлучення, вважаючи його явищем протиприродним, бо якщо союз між чоловіком та жінкою укладений, він повинен тривати і в цьому, і в наступному житті. З іншого боку, Христос говорить, що розлучення допустиме за обставин перелюбу (Мф. 5, 32). Трапляються й інші ситуації, коли розлучення не лише допустиме, але й бажане. Є родини, де спільне життя перетворюється на тортури, наприклад коли хтось із подружжя страждає на алкоголізм чи наркоманію, коли в родині панують скандали, сварки, коли чоловік б’є дружину чи дітей і т. д. Я не думаю, що в цьому випадку, навіть якщо шлюб був вінчаним, Церква буде наполягати на збереженні родини.

Хотів би ще раз підкреслити: для того, щоб шлюб здійснився як таїнство, необхідно суворо дотримуватися християнських моральних настанов. Не треба думати, що якщо Церква, наприклад, рекомендує майбутньому подружжю до вінчання утримуватися від подружньої близькості, то ця вимога ґрунтується на якихось застарілих середньовічних нормах, і що, оскільки нині молодь живе по-іншому, то всього цього дотримуватися не обов’язково. Ці норми були встановлені не випадково. Вони перевірені впродовж багатьох віків життям багатьох поколінь. У наш час багато шлюбів розпадаються саме тому, що вони збудовані не на міцній основі. Досить молодим людям відчути закоханість — і вони йдуть до ВРАГСу чи до вівтаря. Але трохи пізніше виявляється, що вони «не зійшлися характерами», а насправді вони просто не встигли добре пізнати один одного.

Тому, чим ближчими чоловік і жінка, котрі взяли шлюб, будуть до моральних норм, встановлених Церквою, чим суворіше вони будуть дотримуватися цих норм, тим більше у них шансів на те, що їхнє спільне життя в шлюбі справді стане тим таїнством, тим щоденним святом, яким і повинен буди таємничий шлюб.

Категорія: Цікаве та корисне | Додав: SERGIY_89 | Теги: Цікаве та корисне, шлюб
Переглядів: 2025 | Завантажень: 0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Храм Миколи ПритискиОфіційний веб-сайт
^ Вгору ^